"05" квітня 2016 р. м. Київ К/800/61570/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуфізичної особи - підприємця ОСОБА_4
на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012
у справі № 804/4956/14
за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_4
доНікопольської об'єднаної державної податкової інспекції
провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0001081720/0/35390, №0001071720/0/35391 від 19.08.2009.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт №1295/172.2018008705 від 06.08.2009;
- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення №0001081720/0/35390 від 19.08.2009, яким позивачу, за порушення ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992, визначено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності на суму 13 070,63 грн.;
2) податкове повідомлення-рішення №0001071720/0/35391 від 19.08.2009, яким позивачу, за порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 17 427,50 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 8 713,75 грн.
Відповідач обґрунтовує порушення позивачем вимог податкового законодавства відсутністю у платника податків необхідних первинних документів на підтвердження надання платнику податків послуг з боку та TOB «Будкомплекс V», TOB «Стройсистема», TOB «Славутич-Сігма Н», недоліками в оформленні актів виконаних послуг, в яких відсутнє зазначення місця, дати та часу надання послуг, номерів вагонів, які обслуговувалися, а також тим, що сформовані позивачем валові витрати не пов'язані з веденням його господарської діяльності.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, оскільки спірні господарські операції підтверджені наявними у позивача первинними документами.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незазначення окремих відомостей в актах виконаних послуг та договорах по взаємовідносинам з TOB «Будкомплекс V», TOB «Стройсистема», і TOB «Славутич-Сігма Н» свідчить про невідповідність вказаних первинних документів вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв'язку з чим відповідач мав підстави для застосування до позивача вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до ч.1-3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів, або сплати грошових коштів.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили обставини фактичного здійснення спірних операцій позивача, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Суд касаційної інстанції не може вважати обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що окремі недоліки первинного документа є підставою, що позбавляє платника податків на віднесення суми витрат до складу валових витрат згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки сам по собі факт наявності недоліків в актах приймання-передачі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру як валових витрат, так і податкового кредиту платника податку, а виключно в сукупності з встановленими судом внаслідок дослідження обставин справи фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.
Таким чином, колегія судів касаційної інстанції вважає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту та валових витрат під час нового розгляду справи судам слід дослідити фактичне здійснення спірних господарських операцій сторонами спірних угод, тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеними договором, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції та встановити чи розкривають вони зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.
Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний