"21" березня 2016 р. м. Київ К/800/35507/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013
у справі №2а-14376/12/2670
за позовом Приватного акціонерного товариства «Коростенський завод МДФ»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС
про визнання протиправним та скасування рішення, -
ПАТ «Коростенський завод МДФ» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2012 № 0006115668.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено.
ПАТ «Коростенський завод МДФ» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, 228, 236 Цивільного кодексу України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 02.10.2012 № 0006115668 від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий-червень 2011 року в загальній сумі 3757112,4 грн. слугували висновки документальної позапланової виїзної перевірки, викладені в акті від 18.09.2012 № 128/15-670/37079170, про порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України. Згідно з актом перевірки порушення цих норм закону полягало в неправомірному включенні до складу податкового кредиту за лютий-червень 2011 року 2011 року податку на додану вартість за операціями з придбання:
- у ТОВ «Арт-Прогрес» послуг з оренди транспортних засобів (дизельні виделкові навантажувачі, колісний навантажувач та мобільні гідравлічні перевантажувачі) за договорами від 25.11.2010 №№ 1-5; послуг з оренди транспортних засобів (легкові автомобілі) за договорами від 01.12.2010 №№ 6, 7; товарів для виготовлення МДФ за договором від 01.12.2010 № 01/12-М; з оренди транспортних засобів (легкові автомобілі та вантажні фургони) за договорами від 31.12.2010 №№ 8-11; товарів - перевантажувачів та навантажувачів в кількості 14 штук за договором від 09.02.2011 № 09/02/11-м;
- у ТОВ «Самай-10» товару (брус) за договором від 05.05.2011 № 28;
- у ФОП ОСОБА_2 товару (брус) за договором від 22.04.2011 № 22/04.
В обґрунтування висновків про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за операціями з вказаними контрагентами податковий орган посилається на те, що згідно з висновками актів перевірок від 08.08.2011 № 1028/23-06/37401541, від 31.08.2011 № 602/23-40/37365252, від 28.04.2012 № 130/644/1702/3045322308 та від 13.06.2012 № 568/22-30/35255146 господарська діяльність вказаних вище контрагентів позивача здійснювалась з метою надання податкової вигоди третім особам, у контрагентів відсутні трудові ресурси, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та інше майно, необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності. Податковий орган також посилався на виявлену на підставі даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА розбіжність між показниками податкового кредиту позивача та податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість контрагентів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові накладні виписані ТОВ «Арт-Прогрес», ТОВ «Самай-10» та ФОП ОСОБА_2 з метою надання позивачу податкової вигоди за відсутності факту реального здійснення операцій. Суд також вказав на відсутність у позивача документів щодо операцій з транспортування придбаного товару, а також розрахункових документів.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність придбання товарів позивачем у ТОВ «Арт-Прогрес», ТОВ «Самай-10» та ФОП ОСОБА_2 підтверджено доказами.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту слід застосовувати положення ст. 198 Податкового кодексу України, а при розрахунку суми від'ємного значення - п. 200.1 ст. 200 цього кодексу.
Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.
Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз положень п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів (послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.
Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам кожному окремо та у їх сукупності, встановлювати їх реквізити, зміст.
Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати мету здійснення господарських операцій (призначення товару, послуг) тощо.
З метою дослідження фактичного придбання товарів (послуг) у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, за якими позивачем нараховано (сплачено) податок на додану вартість, договірні умови поставки, фактичний порядок поставки, обсяги товарів, зміст послуг, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій поставки, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.
Судом першої інстанції не надано оцінки первинним документам щодо операцій позивача з ТОВ «Арт-Прогрес», ТОВ «Самай-10» та ФОП ОСОБА_2
Суд апеляційної інстанції у підтвердження факту вчинення господарських операцій посилається на наявність первинних документів (податкових накладних), при цьому не вказуючи їх реквізитів, не конкретизуючи їх суті та господарських операцій, яких вони стосуються.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун