14 березня 2016 року м. Київ К/800/35629/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013
у справі №2а-5941/12/1070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі»
до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення та виконання дій, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС від 16.11.2012 № 0036252220.
Бориспільська ОДПІ Київської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 05.09.2012 № 0018572220 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1348678,6 грн., в т.ч.: 899119,07 грн. за основним платежем та 449559,53 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки документальної позапланової невиїзної перевірки, викладені в акті від 21.08.2012 № 343/22-2/35866777, про порушення вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Віннерком» товару (засіб для захисту рослин Метрон) за договором від 24.04.2010 № 10.
Відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за операціями з ТОВ «Віннерком» відповідач обґрунтовує тим, що правочин позивача з ТОВ «Віннерком» в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки вчинений з метою, суперечною інтересам держави.
В підтвердження своєї позиції податковий орган посилається на висновки акта документальної невиїзної перевірки ТОВ «Віннерком» від 11.07.2011 № 2336/22-9/36588555, згідно з якими господарські операції вказаного контрагента позивача є нереальними з огляду на відсутність підприємства за адресою місцезнаходження, відсутність складських приміщень, автомобільного або іншого транспорту, виробничого обладнання, трудових ресурсів та інших умов, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.
За результатами адміністративного оскарження з метою доведення до платника нових строків сплати податкових зобов'язань відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.11.2012 № 0036252220.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.
За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів та послуг у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення операцій та після вчинення операцій контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем.
Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.
У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.
Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення позивачем господарських операцій в межах господарської діяльності, зокрема, досліджено умови поставки, первинні документи, а також інші докази.
В результаті оцінки таких доказів як належних судами встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами, перелік яких наведено судами.
Так, суди дослідили договір поставки товарів від 24.04.2012 № 10, специфікації до договору №№ 1, 2, видаткову накладну від 24.04.2012 № РН 00002113, податкову накладну від 24.04.2012 № 10, банківські виписки.
Факт реалізації позивачем придбаного останнім у ТОВ «Віннерком» товару в межах господарської діяльності суди встановили в результаті дослідження договору позивача із ТОВ «Агріїд» від 10.04.2012 № 41/12, видаткової і податкової накладної.
Судами також встановлено, що позивач та його контрагент мають здійснюють такий вид діяльності як оптова торгівля хімічними продуктами.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.
З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун