31 березня 2016 року м. Київ К/800/4117/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,
секретар судового засідання Загородній А.А.,
за участю представника позивача Пилипченко В.І.,
представника відповідача Макаренка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені Транс Сервіс» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року,
У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені Транс Сервіс» (далі - позивач, ТОВ «Рені Транс Сервіс») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області № 0008691501/1925, № 0008711501/1926 та № 0008701501/1927 від 09.07.2014 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, адміністративний позов задоволено.
Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено граничні строки сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток визначеного в податковій декларації з податку на прибуток за 2013 рік /9091091582 від 13.03.2014 року та грошового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2009 року № 0000212301/0, а тому до нього правомірно застосовано штрафні (фінансові санкції).
Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Посадовими особами ДПІ проведено камеральну перевірку позивача за звітний податковий період 2013 року, за результатами якої складено акт № 1619/1503/32932003 від 17.06.2014 року.
У вказаному акті зазначено про те, що позивач порушує терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме Товариством самостійно визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 21000 грн., 10000 грн., 29238 грн. 03 коп., 42389 грн. 70 коп., що складає 102627 грн. 73 коп.
На підставі Акту перевірки ДПІ прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09.07.2014 року:
- № 0008691501/1925, згідно якого до позивача застосовано штраф у розмірі 4238 грн. 97 коп.;
- № 0008711501/1926, згідно якого до позивача застосовано штраф у розмірі 58 476 грн. 06 коп.;
- № 0008701501/1927, згідно якого до позивача застосовано штраф у розмірі 6 200 грн.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
З приводу доводів податкового органу про те, що позивачем порушено граничні строки сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток визначеного в податковій декларації з податку на прибуток за 2013 рік від 13.03.2014 року суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно п. 38.1 ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з п. 129.6 ст. 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Відповідно до п. 1.21 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.
За змістом п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, суд касаційної інстанції приходить до висновку про те, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з податкової декларації, що подана 03.03.2014 року, позивачем було самостійно визначено суду грошового зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік в розмірі 393270,00 грн.
На виконання п. 57.1 ст. 51 ПК України дана сума податкового зобов'язання була сплачена 11.03.2014 року до Державного бюджету України, тобто в останній день граничного строку.
Однак, у той самий день позивачем було встановлено, що вказана сума грошового зобов'язання була перерахована не на той розрахунковий рахунок, у зв'язку з чим ТОВ «РЕНІ ТРАНС СЕРВІС» звернувся до податкового органу з відповідним листом з проханням зарахувати помилкового перераховані кошти на інший розрахунковий рахунок.
Відповідь на звернення позивач не отримав, однак зарахування було проведено відповідачем 17.03.2014 року.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) податок на прибуток підприємств належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.
При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ч. 1 ст. 43 БК України).
Частиною п'ятою статті 45 Бюджетного кодексу України встановлено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування коштів на єдиний казначейський рахунок державного бюджету України.
У даній справі відповідачем не заперечується, що перерахована платником податків сума податку на прибуток надійшла до бюджетної системи на рахунок Державного казначейства.
В свою чергу, податкове законодавство не пов'язує факт сплати податкового платежу з правильністю зазначення платником коду бюджетної класифікації у відповідній графі платіжного документа.
Надходження грошових коштів за призначенням досягається шляхом правильного міжбюджетного розподілення коштів органами державного казначейства. Усі надходження у вигляді сплати загальнодержавних податків зараховуються на відповіді рахунки державного казначейства та в подальшому розподіляються між загальним та спеціальним фондами Державного бюджету.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 21-392а15.
З огляду на зазначене суди суд касаційної інстанції приходить до висновку, що у разі невірного зазначення платником коду бюджетної класифікації суми податку не можуть вважатися не зарахованими до бюджету. Суми податку, сплачені платником на рахунок казначейства, призначений для акумулювання коштів такого податку, не можуть розглядатися як податкова недоїмка, та слугувати підставою для нарахування платникові штрафних санкцій. Платником виконано обов'язок по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік у строки встановлені п. 57.1 ст. 57 ПК України, а тому відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік за податковою декларацією, що 03.03.2014 року подана позивачем.
З приводу доводів відповідача про те, що сума грошового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2009 року № 0000212301/0 своєчасно не сплачена позивачем, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПКУ у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами вказаними у п.п. 54.3.1-54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПК України, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем узгодження.
04.03.2009 року відповідачем було винесено вищевказане податкове повідомлення-рішення № 0000212301/0/1994 на підставі якого позивачу, визначено було суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 351000,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в судовому порядку. Грошове зобов'язання визначене таким є узгодженим з 28.03.2011 року (дата прийняття постанови Київським апеляційним адміністративним судом у справі № 2-а-547/10/1070, що прийнята за наслідками оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення).
Лише 06.05.2014 року відповідач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 у справі № 810/2803/14 позовна заява залишена без розгляду з підстав пропуску податковим органом строку стягнення податкового боргу.
Згідно із п. 102.4. ст.102 ПК України податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня його виникнення.
Тобто, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлений факт того, що даний податковий борг є безнадійним, що в свою чергу тягне за собою обов'язок податкового органу відповідно до ст. 101 ПК України та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №577, списати його.
З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податковий борг виник у позивача 07.04.2011 року, строк стягнення такого сплив в силу положень п. 102.4. ст. 102 ПК України, а тому у відповідача відсутні правові підстави для накладення штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2009 року № 0000212301/0.
Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року у справі № 810/5700/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: І.Я. Олендер
О.В. Карась
А.О. Рибченко
Повний текст виготовлено 05.04.2016 року.