"07" квітня 2016 р. м. Київ К/800/43985/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравцова О.В.,
суддів Маслія В.І.,
Цуркана М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадженняі касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі за позовом Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецбуд» АВ», про визнання дій протиправними та скасування частково вимоги,-
У червні 2011 року Зайцівська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області (далі - позивач, Рада) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції (далі - ДФІ) в Дніпропетровській області, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецбуд» АВ», про визнання протиправними дій та скасування частково вимоги.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 4 вимоги Об'єднаного контрольно-ревізійного відділу в Синельниківському районі і м. Синельникове від 25 травня 2011 року № 19/349 (далі - Вимога № 19/349) в частині зобов'язання відшкодувати вартість зайво виплачених коштів по завищеним обсягам та вартості виконаних робіт на загальну суму 99 618,04 грн. шляхом внесення на рахунок державного казначейства.
Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволеного позову, ДФІ в Дніпропетровській області звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати вказані рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
Позивачем були надіслані до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 КАС України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової ревізії виконання бюджету, стану збереження та використання грошових коштів та матеріальних ресурсів Зайцівською сільською радою за період з 1 жовтня 2008 року по 28 лютого 2011 року складено акт від 6 травня 2011 року № 920-19/21 (далі - Акт ревізії).
На підставі зафіксованих в Акті ревізії даних та з метою усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення у подальшому, Об'єднаним контрольно-ревізійним відділом в Синельниківському районі і м. Синельникове Дніпропетровської області листом від 25 травня 2011 року № 19/349 відповідачу направлено вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень (далі - Вимога № 19/349). У пункті 4 вказаної Вимоги № 19/349 позивача зобов'язано відшкодувати вартість зайво виплачених коштів по завищеним обсягам та вартості виконаних робіт на загальну суму 99 618,04 грн. шляхом внесення грошових коштів на рахунок державного казначейства, у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.
Вважаючи пункт 4 Вимоги № 19/349 та дії щодо її пред'явлення незаконними, Рада звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не довів факт завищення позивачем обсягу та вартості робіт, а досліджені судом та наявні в матеріалах справи докази не вказують на зайву сплату Радою коштів в загальному розмірі 99 618,04 грн. Отже, суди дійшли висновку про те, що пункт 4 Вимоги №19/349 в частині зобов'язання відшкодувати вартість зайво виплачених коштів по завищеним обсягам та вартості виконаних робіт на загальну суму 99618,04 грн. є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із остаточним висновком судів попередніх інстанцій та вважає його помилковим з огляду на таке.
Згідно з пунктом 50 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно < … >, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 січня 2001 року № 111 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 січня 2001 року за № 37/5228; чинного на час виникнення спірних відносин), управління, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, Об'єднаний контрольно-ревізійний відділ в Синельниківському районі і м. Синельникове пред'явив пункт 4 Вимоги № 19/349, який вказує на виявлені збитки, їхній розмір та відшкодування.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, № 21-63а14), від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14), від 21 квітня 2015 року (справа № 21-76а15), від 10 лютого 2015 року (справа № 21-632а14) і колегія суддів бере її до уваги.
З урахуванням викладеного, у задоволенні цього позову в частині скасування пункту 4 Вимоги № 19/349 необхідно відмовити.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та скасування пункту 4 Вимоги 19/349, а тому рішення цих судів в означеній частині підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року в частині задоволеного позову - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
У решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді Кравцов О.В.
Маслій В.І.
Цуркан М.І.