провадження № 22-ц/796/341/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Лазаренко В.В.
справа №760/3793/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.
05 квітня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Болотова Є.В.
за участю секретаря Горбачової І.В.
осіб, які беруть участь у справі: позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 28 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
В лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів 1 598 766,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 жовтня 2014 року судом апеляційної інстанції ухвалено рішення у справі між тими самими сторонами, яким на користь позивача стягнуто з відповідачів 855612,52 грн. заборгованості.
Зазначена сума є еквівалентом боргу станом на 12 квітня 2011 року, що виник доларах США та складався з 77500 доларів США основного боргу та 238348,27 грн. втрат від інфляції та 3% річних.
З 11 травня 2010 року відповідачі борг не погашали, у зв»язку із чим позивач просить стягнути 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України за період з 12 квітня 2011 року по 15 липня 2015 року в сумі 220257,56 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 378 508,80 грн., за цей же період, виходячи із суми 77500 доларів США та курсу валют станом на 15 липня 2015 року (22 грн.).
Заочним рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 28 серпня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути в рівних частинах з відповідачів 3% річних з простроченої суми за період з 12 квітня 2011 року по 15 липня 2015 року в сумі 220257,56 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення в частині загальної суми стягнення, доповнивши її сумою витрат від інфляції в розмірі 472329,15 грн. та стягнути з відповідачів за період з 12 квітня 2011 року по 31 липня 2015 року в рівних частках суму витрат від інфляції в розмірі 472329,15 грн. та 3% річних в сумі 220257,56 грн.
В апеляційній скарзі посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо неможливості застосування індексу інфляції до зобов»язання, що виникло у іноземній валюті, оскільки судом апеляційної інстанції з відповідачів стягнуто суму боргу у національній валюті.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити.
В апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних, оскільки зобов»язання щодо якого виник спір, повинно було бути виконаним 14 березня 2008 року, проте судом не застосовано наслідків пропуску строків позовної давності за заявою відповідача.
Окрім того, зазначає, що в провадженні суду розглядався аналогічний спір про стягнення з відповідачів 3% річних та 16 жовтня 2014 року судом апеляційної інстанції ухвалено рішення про стягнення з відповідачів 3% річних, на зазначене рішення посилається позивач у своїх вимог.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 та заперечував проти апеляційної скарги позивача.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи 23 січня 2008 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого, відповідачі отримали від позивача 62000 доларів США, які зобов»язались повернути 01 серпня 2008 року. 05 березня 2008 року ОСОБА_3 отримав від позивача ще 82500 грн. (еквівалент 16300 доларів США), які зобов»язався повернути до 14 березня 2008 року.
16 жовтня 2014 року Апеляційним судом м.Києва ухвалено рішення у справі з приводу зазначеного правовідношення, яким вирішено стягнути на користь позивача з відповідачів в рівних частинах 855612,52 грн. заборгованості, що складається з 617264,25 грн. боргу за розпискою та 238348,27 грн. 3% річних.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошове зобов»язання є невиконаним, відтак підлягає нарахуванню 3% річних від простроченої суми боргу за період з 12 квітня 2011 року по 15 липня 2015 року, позовні вимоги в частині стягнення суми від інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки інфляційний показник не застосовується до боргу в іноземній валюті.
З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах та відповідають вимогам законодавства.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо застосування до суми боргу індексу інфляції відхиляються колегією суддів, виходячи з наступного.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів є наслідком зменшення купівельної спроможності споживчих товарів та послуг учасниками цивільних відносин.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», яким керувався суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині інфляційних втрат, визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Відповідно до ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Грошова одиниця є засобом розрахунків між суб»єктами відносин, відповідна сума якого відповідає спроможності бути обміненою на товар, роботу чи послугу.
Основною суттю виконання грошового зобов»язання є повернення позикодавцю рівнозначної вартості тих речей (коштів, іноземної валюти, інших цінностей), які були отримані позичальником у якості позики (ст.ст. 1046, 1049 ЦК України). Тобто, позичальник повинен повернути той самий розмір коштів, що був ним отриманий, якщо про інше не зазначено у договорі.
Відповідно до змісту статей 1 та 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1993 року резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей (іноземної валюти), що знаходяться на території України.
Ураховуючи, що зобов»язання виникло в іноземній валюті та з огляду на характер правовідносин має бути виконано у гривні, то борг повинен повертатися у гривнях у співвідношенні до курсу валют, тобто таким чином, що сплачена сума у гривнях відповідає певній сумі валюти зобов»язання за курсом на день платежу. В протилежному випадку зобов»язання у повному обсязі виконано не буде (у разі зростання ціни іноземної валюти) або буде перевиконано (у разі зменшення ціни іноземної валюти).
Оскільки установлено, що між сторонами існує не виконане грошове зобов»язання, що виникло у зв»язку із укладенням договору позики, сторонами визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, відтак суд першої інстанції правомірно ухвалив про стягнення 3% річних від простроченої суми боргу в іноземній валюті за період, починаючи з 12 квітня 2011 року по 15 липня 2015 року, визначивши еквівалент у національній валюті.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині застосування строку позовної давності відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 21 листопада 2012 року при розгляді справи № 6-101 цс 12, висловив правову позицію про те, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення рішення судом першої інстанції.
Ураховуючи, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, проте до ухвалення рішення заяв про застосування позовної давності не подавав, відтак, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для розгляду такої заяви.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в тій частині, що цей позов є тотожним, за яким ухвалено рішення Апеляційним судом м.Києва 16 жовтня 2014 року, є безпідставними, оскільки у справі, що переглядається, сума основного боргу не є предметом позову, а нарахування 3% річних від простроченої суми боргу охоплюють період, починаючи з 12 квітня 2011 року, при цьому, рішенням Апеляційного суду м.Києва вирішено спір за зобов»язаннями станом на 12 квітня 2011 року.
При цьому, наявність судового рішення, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту виконання зобов»язання, відтак суд першої інстанції вірно вирішив спір та застосував ч.2 ст. 625 ЦК України.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Заочне рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 28 серпня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов