03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа 761/12945/15 Головуючий у 1-ій інстанції - Маліновська В.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/683/2016 Доповідач - Музичко С.Г.
10 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - судді Музичко С.Г.,
суддів: Саліхова В.В., Прокопчук Н.О.
при секретарі - Гладченко Ю.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фалькон», про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ТОВ «Фалькон» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування: моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення, суд не прийняв до уваги докази на підтвердження того, що позивач підробляє документи відсутні.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу.
Представник відповідачаОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками ТОВ «База відпочинку «Фалькон», 74% статутного капіталу якого належить ОСОБА_2, а 26% статутного капіталу - ОСОБА_3 Також, позивач та відповідач були власниками 96% статутного капіталу ЗАТ «Торговий дім «Морозівський» правонаступником якого є ПАТ «Торговий дім «Морозівський», по 48% статутного капіталу кожний.
Відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ «База відпочинку «Фалькон», №4 від 24.01.2014 року, на підставі ст. 64 Закону України «Про господарські товариства»ОСОБА_3 було вирішено виключити зі складу учасників товариства, з виплатою останньому належну йому частку у статутному капіталі 450 000,00 грн., частку у статутному капіталі 26% залишити за товариством, внести відповідні зміни у статут.
Не погоджуючись з вказаним рішенням загальних зборів товариства, ОСОБА_3 в грудні 2014 року звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ТОВ «База Відпочинку «Фалькон», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державна реєстраційна служба України, про визнання недійсними рішень Загальних зборів учасників ТОВ «База Відпочинку «Фалькон» та скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «База Відпочинку «Фалькон», пов'язаних зі змінами складу його учасників, витребування з чужого незаконного володіння частки у статутному капіталі ТОВ «База Відпочинку «Фалькон» та визнання права власності на цю частку. При цьому у позовній заяві відповідачем викладені обставини на обґрунтування його вимог, зокрема у 9 абз. на 3 арк. позивач зазначив: «- подача доказів, у т.ч. письмових, на обгрунтування позовних вимог ОСОБА_3 згодом стане неможливою або утрудненою з огляду на ймовірність перекручення фактів та/або підробки документів ОСОБА_2, до чого той останнім часом вже вдавався (Ухвала Апеляційного суду м. Києва у справі № 11-сс/796/962/2014 (а.с.5-12).
Рішення господарського суду Київської області від 08.04.2015р. у справі № 911/5450/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ТОВ «База Відпочинку «Фалькон» про визнання недійсним рішень, скасування державної реєстрації, стягнення суми та визнання права власності, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015р. (а.с.80-88).
Судом було встановлено, що ОСОБА_3 повідомлявся про час проведення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Фалькон», відповідачами не доведено факту невиконання або неналежного виконання позивачем як учасником товариства своїх обов'язків, або факту перешкоджання діяльності товариства, як наслідок,позов задоволено частково - визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Фалькон» про виключення відповідача зі складу учасників товариства, оформлене протоколом № 4 від 24.01.2014р., та скасовано державну реєстрацію пов'язаних з цим змін до установчих документів від 30.01.2014, номер запису 13341050006001728; - визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Фалькон» про включення до складу учасників ОСОБА_6, оформлене протоколом від 17.02.2014р. та скасовано державну реєстрацію пов'язаних з цим змін до установчих документів від 18.02.2014, номер запису 13341050007001728; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.73-79).
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 червня 2014 року у справі № 11-сс/796/962/2014, ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого від 08 травня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42013110060000449, скасовано та постановлено нову ухвалу, якою задоволено скаргу ОСОБА_3 та скасовано постанову старшого слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Забродського Р.М. від 08 травня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42013110060000449 (а.с.45-49).
Положеннями ч. 1 ст. 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі.
Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.
Як роз'яснено у п. п. 15,18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.
У справах зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Пунктом 15 Постанови роз'яснено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті, тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Стаття 34 Конституції України та ст. 10 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних свобод» гарантують право особи висловлювати судження, оцінки та думки.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Під поширенням інформації слід розуміти, в тому числі, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.
Оцінюючи доводи позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зі змісту абзацу 9 на стор. 3 позовної заяви відповідача від 16.12.2014р. до господарського суду Київської області убачається, що ОСОБА_3 обгрунтовував необхідність витребування доказів у відповідачів по справі (певних документів) припущенням, що документи можуть спотворитись, і як приклад, посилався на ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 10.06.2014р.
Відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, . Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Згідно п. 19 зазначеної Постанови, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції
Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що інформація, яка міститься в абзаці 9 на сторінці 3 позовної заяви ОСОБА_3 від 16.12.2014р. до господарського суду Київської області, викладена як оціночні судження останнього, а саме як припущення останнього, оскільки викладена в позові інформація не є ствердженням та не може витлумачена як така, що містить фактичні дані, а містить лише думки та переконання ОСОБА_3, щодо можливих дій, вчинених позивачем, зважаючи на висновки викладені в Апеляційного суду м. Києва від 10.06.2014р.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні та наявними в матеріалах справи доказами, і, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.ст.303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді