Справа: № 825/337/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Шостак О.О.
Іменем України
05 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Шостака О.О.,
суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,
при секретарі Лебедєвій Ю.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріального збитку, -
Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівського прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправним рішення про відмову в наданні йому чергових відпусток за час вимушеного прогулу;
- зобов'язання відповідача встановити йому графік чергових відпусток за 2009 рік (12 діб) та за 2010-2014 роки (по 15 діб) за час вимушеного прогулу в повному обсязі, з виплатою допомоги на оздоровлення;
- зобов'язання відповідача надати чергові відпустки за 2009 рік (12 діб) та за 2010 рік (15 діб) та виплатити допомогу на оздоровлення за дані роки згідно чинного законодавства України;
- стягнення з відповідача на його користь кошти в сумі 6700,00 грн. матеріального збитку за надання йому юридичних послуг, які ним оплачені на підставі акту виконаних робіт.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Чернігівському прикордонному загоні Військова частина НОМЕР_1 . Наказом від 27.08.2009 № 117-ос його було звільнено в запас Збройних Сил України згідно ст. 26 частини 6 пункту «е», - за службовою невідповідністю займаній посаді.
Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 по справі № 2а-11264/09/2570, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015, позов ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди задоволено частково та зобов'язано відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді старшого техніка - начальника служби технічного нагляду та пожежної безпеки ІНФОРМАЦІЯ_1 .
09 липня 2015 року наказом Начальника Чернігівського прикордонного загону №162-ос, на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 та відповідно до наказу Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління (1 категорії) ДПС України від 09.07.2015 № 1022-АГ, ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого техніка групи пожежної безпеки відділу персоналу.
12 серпня 2015 року позивач звернувся із рапортом до начальника групи пожежної безпеки відділу персоналу майора ОСОБА_2 про надання йому чергової відпустки терміном 12 діб з 25 серпня 2015 року за 2009 рік з виплатою йому допомоги на оздоровлення за 2009 рік.
Відповідно до витягу із наказу начальника Чернігівського прикордонного загону від 31.08.2015 № 166-вв, позивачу на підставі рапорту від 21.08.2015 було надано щорічну основну відпустку за 2015 рік, терміном 35 календарних днів.
За 2009 рік, відповідно до рапорту від 12.08.2015, позивачу відпустка не надавалась.
02 лютого 2016 року позивач звернувся до начальника групи пожежної безпеки відділу персоналу майора ОСОБА_2 з рапортом про встановлення йому графіку чергових відпусток за 2009 рік 12 діб та по 15 діб за 2010 - 2014 роки з виплатою допомоги на оздоровлення за всі роки, які є часом вимушеного прогулу не з його вини.
Однак, листом від 09.02.2016 за № 14/324 Прикордонний загін відмовив у задоволенні вищевказаного рапорту, при цьому зазначивши, що грошове забезпечення за серпень 2009 року позивачу було виплачено (за весь поточний місяць) 15.08.2009 в повному обсязі в сумі 1531,36 грн. Оскільки позивач був звільнений наприкінці серпня, розрахунок при звільненні був проведений у вересні, до якого увійшла і грошова компенсація за невикористану відпустку відповідно до абзацу 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період служби з 01 січня по 27 серпня 2009 року за 18 діб в розмірі 918,82 грн.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмов у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.
За умовами пп. 1 п. 35 Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами «а», «б», «в», «г», «е», «є», «ж» і «и» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з підпунктом «е» пункту 6 статті 36 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ ) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців.
Відповідно до пункту 180 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), визначено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), врегульовано право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.
Так відповідно до ч. 1, 2 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році.
Пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Як зазначено у п.14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я або у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового об'єднання, з'єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку відповідно до абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців ат членів їх сімей» за відпрацьований період служби з 01 січня по 27 серпня 2009 року за 18 діб в розмірі 918,82 грн., а тому підстав для стягнення компенсації не встановлено.
Крім того, порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, в тому числі види відпусток та порядок їх надання, визначено Положення № 1115/2009.
Приписами пункту 12 вказаного Положення зазначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються Адміністрацією Держприкордонслужби.
Відповідно до пунктів 212 та 213 вказаного Положення встановлено, що черговість надання військовослужбовцям щорічних основної та додаткових відпусток визначається графіками, які затверджуються начальниками органів Держприкордонслужби, в яких проходять службу військовослужбовці, і доводиться до відома кожного з них у частині, що його стосується, під підпис. При складанні графіків ураховуються інтереси військової служби (забезпечення виконання покладених на орган Держприкордонслужби чи його підрозділи завдань), особисті інтереси військовослужбовців, наявність у військовослужбовця переваг щодо використання відпустки у зручний час. Графік відпусток на наступний рік затверджується щороку до 1 грудня. Щорічні основна та додаткові відпустки надаються військовослужбовцю з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення календарного року, за який вони надаються. В особливих випадках за погодженням з прямим начальником військовослужбовця від начальника регіонального управління, прирівняної до нього посадової особи та вище, начальником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби щорічна основна відпустка за минулий рік чи її невикористана частина надається у першому кварталі наступного року.
Таким чином право на відпустку виникає у позивача за час фактичної військової служби та передбачає певний порядок її надання.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на відпустку за час вимушеного прогулу для військовослужбовців врегульовано спеціальним законодавством, яким не передбачено вид таких відпусток, як щорічні чергові відпустки за час вимушеного прогулу.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 25.01.2013 справа № К-13057/09 та постанові Верховного суду України від 14.10.2014 справа № 21-413а14.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Желтобрюх І.Л.
Мамчур Я.С