04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" квітня 2016 р. Справа№ 910/23500/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Сухового В.Г.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 05.11.2015
у справі № 910/23500/15 (суддя - Пінчук В.І.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» Білої Ірини Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк»,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг»,
про стягнення 216 923,66 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Пріцак І.Є. - представник (довіреність від 01.04.2016 №162);
від відповідача: не з'явився,
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» Білої Ірини Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» (надалі - ПАТ «Укрбізнесбанк», позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» (надалі - ТОВ «Український лізинг», відповідач) про стягнення 216 923,66 грн, зумовлених неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором від 17.10.2013 №249/Ю.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 у справі № 910/23500/15 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на користь Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» 216923,66 грн заборгованості за кредитним договором № 249/Ю від 17.10.2013. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізин» в доход державного бюджету судовий збір в розмірі 3 253,85 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 у справі № 910/23500/15 змінити, відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів у розмірі 1 319,81 грн відповідно до пункту 4.6. договору та пені за простроченими процентами в сумі 38,83 грн.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.03.2016.
21.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення участі представника у судовому засіданні.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 було відкладено розгляд справи на 06.04.2016 у зв'язку із задоволенням відповідного клопотання апелянта.
Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку зі службовим відрядженням юрисконсульта ТОВ «Український лізинг» та неможливістю останнього прийняти участь у судовому засіданні, призначеному на 06.04.2016. На підтвердження даних обставин відповідач долучив до клопотання копію наказу №218 від 04.04.2016 по ТОВ «Український лізинг».
Вислухавши думку представника позивача щодо заявленого скаржником клопотання, враховуючи, що за скаргою відповідача порушено апеляційне провадження, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності уповноваженого представника скаржника.
При цьому судова колегія наголошує на тому, що відкладення розгляду справи в порядку статті 77 ГПК України є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Вказаною статтею передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, проте, строк розгляду даної справи сплинув, а спір може бути вирішеним за наявними у ній матеріалами.
Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 6 Європейської конвенції з прав людини та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.
06.04.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Судова колегія, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши подані докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 17.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Український бізнес банк» (в тексті договору - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» (в тексті договору - позичальник) був укладений кредитний договір №249/Ю, відповідно до умов якого банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування (надалі - кредит) у сумі 517 877,00 грн на придбання основних засобів та супутні витрати по ним, строком до 14.10.2016 зі сплатою 21% річних. Ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (додаток № 1). Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом «факт/360», тобто для розрахунку застосовується умовно 360 днів у році (пункт 1.1. кредитного договору).
Відповідно до пункту 3.1. договору банк зобов'язується відкрити позичальнику рахунок для обліку заборгованості за кредитом №20639321973124.980.1 та рахунок для обліку нарахованих процентів №20683321973124.980.1.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок №37397321973124 суму процентів за користування кредитом у відповідності до договору. У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.
Позичальник зобов'язується погашати наданий банком кредит згідно з графіком погашення, наведеним у Додатку №1, який є невід'ємною частиною договору (пункт 4.5. договору).
Згідно з пунктом 4.6. договору у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього договору, а саме, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 30.10.2016 включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.
Відповідно до пункту 4.7. договору позичальник зобов'язаний кошти у погашення будь-якої заборгованості за цим Договором направляти на рахунок №37397321973124 для розподілу у наступній послідовності: прострочена заборгованість за комісіями; прострочена заборгованість за процентами; прострочена заборгованість за кредитом; комісії строк сплати яких настав; проценти, строк сплати яких настав; поточна заборгованість за кредитом.
Строк дії договору встановлюється з дня його підписання і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за ним (пункт 8.12. кредитного договору).
Додатковою угодою №1 від 14.10.2014 до договору сторони внесли зміни до пунктів 1.1. та 4.6. договору та виклали їх в наступній редакції:
«1.1. Банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування (надалі - кредит) у сумі 517 877,00 грн на придбання основних засобів та супутні товари по ним, строком до 14.10.2016 зі сплатою: в період з 17.10.2013 до 30.09.2014 включно 21% річних; в період з 01.10.2014 по 14.10.2016 включно 15% річних. Ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (додаток №1). Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку застосовується умовно 360 днів у році»;
«4.6. У разі невиконання зобов'язань відповідно до пункту 4.5. цього договору, а саме, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 14.10.2016 включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі: в період з 17.10.2013 до 30.09.2014 включно - 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення, починаючи з 01.10.2014 - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення».
04.12.2014 між сторонами була укладена додаткова угода № 2, за якою були внесені зміни в кредитний договір та викладено пункт 4.12. у наступній редакції: «Позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок №26005032197310 відкритий у ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК», у сумі не менше 0 (нуль) гривень та 00 копійок впродовж кожного місяця, починаючи з жовтня 2013 року».
Визначаючи правову природу відносин, що склались між сторонами в ході виконання договору, суд першої інстанції правильно зазначив, що такі мають ознаки кредитного договору, за яким, у відповідності до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За приписами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач надав відповідачеві кошти в кредит у розмірі 517 877,00 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером від 17.11.2013 №260_6 (а.с.16).
Відповідно до пункту 5.3. кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі, зокрема, недотримання позичальником умов договору. Про намір дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення та повернення виданих кредитних коштів, сплати процентів, нарахованих за кредитом, комісій, неустойок і збитків, банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені договором.
Враховуючи те, що ТОВ «Український лізинг» не здійснило погашення кредиту за Графіком, встановленим у Додатку №1, позивачем 20.07.2015 було направлено відповідачеві вимогу №3837, в якій позивач вимагав протягом тридцяти днів сплатити заборгованість по кредиту, по відсоткам та пеню. Направлення вказаної вимоги відповідачу та отримання її останнім підтверджується повідомленням про вручення 28.07.2015 поштового відправлення, описом вкладення від 21.07.2015, списком згрупованих поштових відправлень та фіскальним чеком (а.с.23-24).
Відповідач на вказану вимогу не відреагував, суму заборгованості за кредитним договором не оплатив, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання, однак відповідач в порушення умов договору отримані кредитні кошти не повернув, у зв'язку з чим у відповідача станом на дату подання позову наявна заборгованість по кредиту у розмірі 206 754,35 грн та по процентах - 6 375,10 грн.
Зважаючи на те, що розмір заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для стягнення з відповідача 206 754,35 грн заборгованості за кредитом та 6 375,10 грн заборгованості за процентами.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт вказував на неправомірне подвійне стягнення позивачем відсотків за користування кредитом на підставі пункту 1.1. кредитного договору та відсотків, передбачених пунктом 4.6. кредитного договору.
З приводу цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 4.6. кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 14.10.2014 №1) позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань відповідно до пункту 4.5. договору, а саме, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 14.10.2016 включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі: в період з 17.11.2013 до 30.09.2014 включно - 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення, починаючи з 01.10.2014 - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.
Даним пунктом договору сторони передбачили можливість нарахування відсотків та їх розмір у разі порушення зобов'язання щодо своєчасної сплати відповідної частини кредиту та/або повного остаточного погашення кредиту, що відповідає вимогам частини 2 статті 625 ЦК України, якою унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів (3% річних), що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, проте кредитним договором №249/Ю передбачено ставки процентів у розмірі 50 та 15% річних відповідно, в залежності від періоду прострочення.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами.
Проценти, визначені статтями 1048, 1056-1 ЦК України та пунктом 1.1. кредитного договору, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі, після настання терміну їх повернення.
Разом з цим, за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення виконання зобов'язання, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи відмінність правової природи процентів, передбачених пунктом 1.1. кредитного договору, і процентів, що стягуються відповідно до пункту 4.6. кредитного договору, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених статтями 1048, 1056-1 ЦК України та процентів річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 ЦК України, є правомірним.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем процентів на прострочену суму боргу по кредиту у розмірі 50% річних у період з 17.10.2013 по 30.09.2014 та в розмірі 15% річних, починаючи з 01.10.2014, право на які закріплено ч. 2 ст. 625 ЦК України та положеннями кредитного договору, в той час, як проценти у розмірі 21% річних та 15% річних були визначені та нараховані позивачем згідно пункту 1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 14.10.2014 №1) за правомірне користування кредитними коштами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 2 статті 1050 України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу, що в пункті 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначено, що у силу положень частини 2 статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.
Враховуючи доведеність позивачем прострочення оплати відповідачем чергової частини кредиту, наявність у позивача згідно пункту 5.3. кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України права вимагати дострокового повернення всієї суми кредитних коштів без обов'язкового розірвання кредитного договору, апеляційний господарський суд вважає правильним висновок Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» заборгованості по кредиту у розмірі 206 754,35 грн.
Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно його розрахунку складає 2 946,66 грн за простроченим основним боргом та 847,55 грн за простроченими процентами.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, встановлена сторонами у пункті 5.10. кредитного договору, відповідно до якого, при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.2, п. 4.3, п. 4.5) кредитор вправі вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, нарахований на суму основного боргу у розмірі 2 946,66 грн та за простроченими процентами у розмірі 847,55 грн, колегія суддів встановила, що вказаний розрахунок є арифметично правильним, а тому позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також в апеляційній скарзі скаржник зазначив, що судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено в клопотанні про зупинення провадження у даній справі до розгляду пов'язаної з нею іншої справи №905/2828/15 за позовом ТОВ «Український лізинг» до ПАТ «Український бізнес банк» про визнання пунктів кредитного договору від 17.10.2013 №249/Ю недійсними, тим самим було порушено норми процесуального права щодо повного та всебічного розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для зупинення провадження у справі з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
При цьому, пов'язаною з даною справою є така справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Заявник, обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у справі, посилався на те, що справа №905/2828/15, яка розглядається Господарським судом Донецької області, і справа №910/23500/15 є взаємопов'язаними, так як однією із позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» у даній справі є стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих на підставі тих пунктів кредитного договору від 17.10.2013 №249/Ю, які оспорюються і є предметом позову у справі №905/2828/15, а тому до вирішення останньої розгляд даної справи є неможливим.
Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із підстав зупинення провадження у справі є неможливість судом самостійно встановити ті обставини, які встановлюються іншим судом при розгляді іншої справи.
Оскільки, при розгляді даної справи підлягає оцінці і дослідженню обставини щодо укладення, дійсності кредитного договору від 17.10.2013 №249/Ю, правомірності нарахування відсотків та пені, суд має право, в порядку статті 83 ГПК України, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/23408/15 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 у справі №910/23500/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 у справі №910/23500/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/23500/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді В.Г. Суховий
Г.А. Жук