"05" квітня 2016 р. Справа №922/73/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Камишева Л.М., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Євтушенко Є.В.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 01.12.2015 року;
першого відповідача - не з'явився;
другого відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача - Приватного підприємства «Еллада», м.Кіровоград, (вх.№325Х/1-35) на ухвалу господарського суду Харківської області від 25.01.2016 року у справі №922/73/16,
за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фед-Агро», с.Федорівка, Добровеличківський район, Кіровоградська область,
до 1. Приватного підприємства «Еллада», м.Кіровоград,
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство «Креатив», м.Кіровоград,
про стягнення 21446746,12 грн.,-
У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фед-Агро» (позивач у справі) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Еллада» (перший відповідач у справі) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (другий відповідач у справі), в якій просив суд стягнути з першого відповідача суму заборгованості в розмірі 21446764,12 грн. та стягнути солідарно з першого та другого відповідачів суму заборгованості в розмірі 20000,00 грн.
Крім того, позивач надав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на майно, що належить ПП «Еллада», де б воно не знаходилось.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.01.2016 року у справі №922/73/16 (суддя Прохоров С.А.) заяву ТОВ «Фед-Агро» про забезпечення позову задоволено. До вирішення спору по суті накладено арешт на майно, що належить ПП «Еллада», де б воно не знаходилось в межах позовних вимог - 21446764,12 грн.
ПП «Еллада» з вказаною ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм процесуального права, зокрема, зазначає, що позивачем не доведено, яким саме чином невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, просить ухвалу господарського суду Харківської області від 25.01.2016 року скасувати, а судові витрати покласти на позивача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Еллада» прийнято до провадження та призначено до розгляду.
25.02.2016 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№2187), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
До початку судового засідання 05.04.2016 року апелянт надав через канцелярію суду клопотання (вх.№3669), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату.
Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
В обґрунтування заявленого клопотання перший відповідач зазначає, що представник знаходиться у відрядженні, а можливість забезпечити участь іншого представника в судовому засіданні відсутня. Також перший відповідач вказує, що вважає за необхідне надати пояснення по справі і додаткові докази, які можуть вплинути на результат розгляду справи.
У підтвердження заявленого клопотання апелянт надав копію розпорядження про направлення представника у службове відрядження.
Проте, колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.
Так, слід зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому перший відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника, який не знаходиться у відрядженні. При цьому, скаржник не обґрунтував та не зазначив, в чому саме полягає неможливість направлення іншого представника в призначене судове засідання.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Натомість апелянт, звертаючись до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, і зазначаючи про намір подання додаткових доказів не вказує, які саме докази будуть надані, яким чином вони стосуються предмету розгляду справи, а також, чому такі докази не були надані до суду першої інстанції, що зумовить можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що перший відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався і апелянт на протязі тривалого часу не був позбавлений права здійснити всі дії направленні на розгляд скарги по суті і забезпечення явки представника в судове засідання. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.
Ухвала суду про відкладення розгляду апеляційної скарги на 05.04.2016 року була направлена відповідачам та третій особі рекомендованими листами 25.03.2016 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі. Направлена на адресу третьої особи кореспонденція до суду не повернулася, в судове засідання представник третьої особи не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив. Ухвала суду від 25.03.2016 року, яка направлялася на адресу другого відповідача повернулася на адресу суду з позначкою поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідачів та третьої особи про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без участі представників відповідачів та третьої особи за наявними в матеріалах справи документами.
Представник позивача у судовому засіданні 05.04.2016 року пояснив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивач, обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, вказував, що у першого відповідача - ПП «Еллада» було змінено керівництво, яке ігнорує обов'язок погашення боргу, та ухиляється від обговорення цього питання з позивачем. Позивач вважає, що в нього є реальне побоювання, що майно, яке є у першого відповідача на момент пред'явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, враховуючи, що перший відповідач здійснює дії, які спрямовані на ухилення від виконання майнового зобов'язання шляхом реалізації власного майна та витрачання коштів, а не на здійснення розрахунків з позивачем. На думку позивача, перший відповідач не акумулює достатній розмір грошових коштів на своїх рахунках, який був би співрозмірним розміру існуючого боргу, але в той же час має майно у вигляді нерухомості, арешт якого не призведе до припинення господарської діяльності, погіршення стану цього майна або зниження його вартості, а отже накладення арешту на майно боржника є адекватним засобом забезпечення позову.
Згідно п. 10 ст. 65 Господарського процесуального кодексу України суддя з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору вчиняє в необхідних випадках при підготовці справи до розгляду таку дію, як вжиття заходів до забезпечення позову.
Колегія суддів зазначає, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.
Згідно з пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що розмір позовних вимог по справі №922/73/16 є дуже значним, а у разі відсутності грошових коштів на рахунках першого відповідача, у розмірі який був би співрозмірним розміру існуючого боргу (21446764,12 грн.), задоволення вимог позивача буде відбуватися за рахунок майна, що належить першому відповідачу.
За своїм змістом арешт майна боржника не призведе до припинення господарської діяльності першого відповідача, погіршення стану цього майна або зниження його вартості. Отже, забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно першого відповідача є адекватним засобом. При цьому, вжиття таких заходів унеможливить настання негативних наслідків по ухиленню від виконання свого майнового обов'язку, що в подальшому виразиться у неможливості виконання рішення суду, в разі постановлення його на користь позивача.
За своїм правовим змістом, арешт майна боржника не призведе до припинення господарської діяльності першого відповідача, погіршення стану цього майна або зниження його вартості. Отже, забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно першого відповідача є адекватним засобом. Вжиття відповідних заходів унеможливить настання негативних наслідків від можливим або умисних дій першого відповідача по ухиленню від виконання свого майнового обов'язку, що в подальшому виразиться у неможливості виконання рішення суду, в разі постановлення його на користь позивача.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності зв'язку між заходами забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно першого відповідача в межах суми позовних вимог і предметом спору, співмірності заходів із заявленими позивачем вимогами.
Вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду. Натомість, невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду в разі прийняття його на користь позивача.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що доводи апелянта є необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На наявних матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що при прийнятті ухвали від 25.01.2016 року по справі №922/73/16 господарським судом Харківської області було повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим, ухвала господарського суду Харківської області від 25.01.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга першого відповідача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1. ст. 103, ст. 105, ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Еллада» залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 25.01.2016 року по справі №922/73/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 11 квітня 2016 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Камишева Л.М.
Суддя Хачатрян В.С.