04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"05" квітня 2016 р. Справа№ 925/1248/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - Гончаренко Є.В.
від відповідача - Ткаченко Г.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.12.2015 (суддя Васянович А.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк"
до Публічного акціонерного товариства "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів"
про стягнення коштів,-
Позивач ПАТ «Старокиївський банк» звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ПАТ "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" про стягнення грошових коштів.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.12.2015 позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариства "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 01.12.2015 та прийняти нове рішення, з урахуванням результатів розгляду у Верховному Суді України заяви про перегляд судового рішення по справі № 925/1248/14 та справи № 712/12503/15-ц.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи, апеляційну скаргу було передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 апеляційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч.1 ст. 97 ГПК України.
Відповідно до розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. від 20.01.2016 повторно подану апеляційну скаргу передано для розгляду судді-доповідачу Шапрану В.В.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. від 22.01.2016 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою суду від 22.01.2016 апелянту відновлено строк для подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 23.02.2016.
В судовому засіданні 23.02.2016 по справі оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 22.03.2016.
Ухвалою суду від 22.03.2016 розгляд скарги був відкладений до 05.04.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.
Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та справедливим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представники відповідача та позивача в судове засідання 05.04.2016 з'явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
В процесі розгляду апеляційної скарги від представника апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження по даній справі до розгляду Господарським судом Черкаської області справи № 925/87/16 про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсним, а також до розгляду справи № 712/12503/15ц.
Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, який заперечив стосовно його задоволення, прийшов до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження по даній справі, оскільки нормами чинного законодавства України надано право суду під час вирішення спору про стягнення заборгованості досліджувати та повноцінно вивчати відповідний договір (в даному випадку кредитний), а отже, у випадку наявності підстав, визнавати такий договір недійсним чи окремі його частини в рамках розгляду справи про стягнення заборгованості.
Стосовно пов'язаності цивільної справи № 712/12503/15ц із даною справою, суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначена в такому позові підстава для визнання недійсним кредитного договору від 26.12.2008, а саме не отримання згоди дружини одного з акціонерів товариства на укладання кредитного договору, не є підставою, відповідно до ст. 215 ЦК України для визнання такого правочину недійсним, а тому необхідності у зупиненні провадження до розгляду вказаної цивільної справи у суду не має.
Крім того, відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
26.12.2008 між акціонерним банком "Старокиївський банк" (в подальшому найменування банку було змінено на публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк") та Відкритим акціонерним товариством "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" (відповідач змінив назву на Публічне акціонерне товариство "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів") (позичальник) був укладений кредитний договір № 42-В.
Згідно умов п. 1.1. та 2.1. вищевказаного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 981882 дол. США терміном з 26.12.2008 по 26.01.2009 з виплатою 18% річних за користування кредитом, а позичальник зобов'язався повернути банку кредит на умовах і в термін, передбачений цим договором.
На виконання вимог кредитного договору позивачем було надано відповідачу кредит в сумі 981882 дол. США, що підтверджується копією меморіального валютного ордеру № 1009 від 26.12.2008.
Як вбачається з пояснень позивача, він виконав зобов'язання за кредитним договором належним чином, проте відповідач допустив прострочення виконання договірних зобов'язань, внаслідок чого станом на 17.07.2014 утворилася заборгованість у розмірі 15733172,24 грн., включаючи штрафні санкції, а тому позивач звернувся до суду з відповідним позов для захисту свого порушеного права.
Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову та оскаржуючи прийняте судом першої інстанції рішення, мотивує свої заперечення тим, що позивач не дотримувався умов договору та невірно здійснив розрахунок штрафних санкцій, а також заявив про необхідність застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як зазначалось вище, між сторонами був укладений кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кошти в розмірі 981882 долара США терміном на 1 місяць з виплатою 18% річних.
Відповідно до п. 2.3 договору відсотки нараховуються від суми фактичної заборгованості по кредиту за календарну кількість днів з моменту зарахування банком кредиту на валютний рахунок позичальника до його повного погашення.
Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що даний договір вступає в силу з моменту зарахування кредиту на валютний рахунок позичальника і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.
В подальшому між сторонами також було підписано ряд додаткових угод до кредитного договору, а саме: від 26.01.2009, від 31.03.2009, від 30.03.2010, від 30.04.2010, від 29.04.2011, від 25.04.2012 та 24.04.2013, вказаними договорами продовжувався строк користування позичальником кредитом та , відповідно, строк повернення такого кредиту, розмір кредитних коштів та розмір відсотків річних, при цьому, залишався сталий.
Як вбачається з пояснень представника позивача, відповідач протягом тривалого періоду сплачував кошти по кредиту та відсотки за його користування, але з 01.06.2013 у нього виникла заборгованість, яка на час звернення із позовом до суду не погашена.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач, заперечуючи проти оскаржуваного рішення, зазначив про те, що розгляд даної справи повинен бути зупинений до розгляду пов'язаної з неї справи, що знаходиться на розгляді у господарському суду Черкаської області за їх позовом до банку про визнання недійсним кредитного договору від 26.12.2008 та додаткових угод до нього.
В той же час, як зазначалось, суд апеляційної інстанції не позбавлений права, в процесі розгляду спору щодо стягнення заборгованості за договором встановити факт наявності/відсутності підстав для визнання такого договору недійсним.
Як вбачається із копії позовної заяви, долученої відповідачем до матеріалів справи, він звернувся із позовом до ПАТ «Старокиївський банк» про визнання договору кредиту від 26.12.2008 недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що директор Папушняк М.Д., який підписував від імені товариства кредитний договір та додаткові угоди до нього уклав дані правочини з перевищенням повноважень.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи та додані додаткові докази в суді апеляційної інстанції, дійшла висновку щодо наявності достатніх доказів на підтвердження факт не перевищення директором Папушняк М.Д. своїх повноважень як директора товариства.
Відповідно до п. 9.5 статуту ВАТ "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів", в редакції на дату підписання кредитного договору, наглядова рада товариства приймає рішення та надає дозвіл на укладання договорів, зокрема, отримання кредитів, позик, гарантій від банківських установ та інших підприємств, організацій.
Згідно із протоколу засідання наглядової ради ВАТ "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" від 26.12.2008 на порядок денний виносились питання про отримання кредиту в АБ «Старокиївський банк» в сумі 981882 доларів США терміном на 1 місяць та для вчинення такого правочину надання повноважень директору товариства Папушняк М.Д.
За результатами проведеного засідання було вирішено надати згоду товариству на отримання кредиту в АБ «Старокиївський банк» в сумі 981882 доларів США терміном на 1 місяць та надати директору ВАТ "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" Папушняку М.Д. повноважень на підписання відповідних документів та договорів із АБ «Старокиївський банк».
Крім того, відповідно до протоколу засідання наглядової ради товариства від 10.03.2010, директору Папушняку М.Д. було надано повноважень на підписання відповідних документів та договорів щодо продовження терміну користування кредитом.
Отже, з урахуванням всього зазначеного, при укладанні спірного договору кредиту від 26.12.2008, директор Папушняк М.Д. мав всі належні повноваження для вчинення такі дії, а отже договір зі сторони позичальника був підписаний уповноваженою особою без перевищення своїх повноважень.
Відповідач, в свою чергу, подаючи відзив на позовну заяву, не оскаржує заявлену суму основного боргу та розмір відсотків за користування кредитом, визначений та розрахований позивачем, а висловлював своє непогодження лише із розміром штрафу та пені, зазначивши при цьому, що до вказаних штрафних санкцій необхідно застосувати позовну давність.
У відповідності до приписів ст. 628, ст. 629 ЦК України, умови договору, погоджені сторонами, є обов'язковими для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Умовами договору, а також укладеними до нього додатковими угодами визначено розмір плати за користування кредитом у розмірі 18% річних.
Відповідно до пункту 2.3. кредитного договору відсотки нараховуються від суми фактичної заборгованості по кредиту за календарну кількість днів з моменту зарахування банком кредиту на валютний рахунок позичальника до його повного погашення, тобто зарахування всієї суми кредиту на рахунок банку.
На підставі вищевказаного пункту кредитного договору позивачем нараховано відсотки за користування кредитом в розмірі 191530 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 17.07.2014 складає 2 244362,33 грн.
Згідно пункту 3.1. кредитного договору відповідач зобов'язався погасити наданий банком кредит не пізніше строку, встановленого в п. 2.1. цього договору, а також заплатити відсотки за користування кредитом в розмірі, визначеному цим договором.
Перевіривши розрахунок основної суми боргу та нарахованих позивачем процентів за користування кредитом, колегія суддів приходить до висновку, що такий розрахунок є аргументованим та арифметично вірним, а отже в цій частині позовні вимоги правомірно були задоволені судом першої інстанції.
В пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" вказано, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Зважаючи на те, що позивач самостійно визначив розмір боргу в гривневому еквіваленті саме станом на 17.07.2014, судом першої інстанції правомірно було задоволено в цій частині позовні вимоги.
Крім того, позивачем заявлялися вимоги до відповідача про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та прострочення сплати процентів за користування кредитом, а також штраф за прострочку повернення кредиту та сплату відсотків.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільним кодексом України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі такого порушення настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В пункті 3.7. кредитного договору вказано, що за кожний день прострочення повернення кредиту та погашення відсотків постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (діючої на момент прострочки) від суми заборгованості.
Оскільки відповідачем не було повернуто кредит у строки, визначені договором та додатковими угодами до нього, позивачем нараховано пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 503101,36 грн.. нарахованої за період з 24.04.2014 по 16.07.2014 на суму боргу в розмірі 11505763,98 грн., а також за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 175509,30 грн. нарахованої за період з 01.07.2013 по 16.07.2014.
В процесі розгляду спору в суді першої інстанції позивачем був наданий уточнюючий розрахунок штрафних санкцій, з якого вбачається, що ним нараховується відповідачу пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за період з 01.07.2013 по 16.07.2014 в розмірі 144767,19 грн.
Крім того, позивачем ставилась вимога про стягнення з відповідача штрафу за несвоєчасне повернення кредиту, що складає 5% від суми боргу в розмірі 1150576,98 грн., а також стягнення 729147,07 грн. штрафу за несвоєчасну сплату відсотків. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог - 129369,27 грн.)
Відповідно до п. 3.8. кредитного договору при порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків позичальник зобов'язується сплатити банку одноразово за кожний випадок несвоєчасного платежу штраф у розмірі 5% від неповерненої суми кредиту і несплаченої суми відсотків. Позичальник повинен сплатити суму штрафу на рахунок банку в десятиденний термін з моменту порушення строку сплати відсотків та повернення кредиту
Як зазначалося вище, відповідачем було заявлено про пропуск спеціальної позовної давності, яка до вимог про стягнення пені та штрафу становить один рік.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, для стягнення неустойки (штрафу та пені) встановлюється позовна давність в один рік.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом 18.07.2014 (про що свідчить відтиск поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла до суду позовна заява), позовна давність за його вимогами про стягнення пені та штрафу сплинула за період, який передує 18.07.2013.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення, з урахуванням спеціальної позовної давності, дійшла висновку, що місцевим судом арифметично вірно та обґрунтовано було відмовлено щодо стягнення пені в розмірі 5279,05 грн. за період з 01.05.2013 по 17.07.2013, а також штрафу в розмірі 25816,68 грн. нарахованого за несвоєчасну сплату відсотків за травень - липень 2013 на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, зважаючи на все вище викладене, Господарський суд Черкаської області законно та правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків за повернення кредиту в розмірі - 1321430,29 грн.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідач, звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, зазначав про порушення судом норм права, які полягають в тому, що місцевий суд відхилив клопотання про зупинення провадження по справі та про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Черкаська м'ясна компанія», що, на думку апелянта, є підставами для скасування постановленого рішення, в той же час не оскаржуючи в цілому суми заборгованості та штрафних санкцій, що були визначені місцевим судом до стягнення.
Стосовно заявленого, апеляційна інстанція зазначає, що Господарським судом Черкаської області було повно, всебічно розглянуті вказані клопотання, про що зазначено в рішенні суду, а також в описовій частині чітко та змістовно зазначено про причини відмови у задоволені таких клопотань та колегія суддів, перевіривши доводи таких клопотань, зазначає, що місцевим судом правомірно було відмовлено в їх задоволені.
До того ж відповідно до п.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в разі незалучення ним до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо це не призвело до прийняття неправильного рішення.
Щодо твердження апелянта в скарзі про необхідність зупинення провадження по справі у зв'язку з поданням ними заяви до Верховного суду України про перегляд судового рішення, а саме постанови Вищого господарського суду України від 23.09.2015 у справі № 925/1248/14, якою було залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, якою скасовано ухвалу Господарського суджу Черкаської області про припинення провадження по даній справі на підставі п.5 ч.1 ст. 80 ГПК України, колегія суддів зазначає, що таке клопотання є необґрунтованим та безпідставним, а також стороною по справі не надано належних та допустимих доказів прийняття до провадження верховним судом України вказаної заяви.
До того ж, ухвалою Верховного суду України від 15.12.2015 було відмовлено у допуску справи № 925/1248/14 до провадження Верховного суду України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк", а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сигнаївський комбінат хлібопродуктів" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 01.12.2015 у справі № 925/1248/14- без змін.
Матеріали справи № 925/1248/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов