04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" квітня 2016 р. Справа№ 910/14309/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Рябухи В.І.
Ропій Л.М.
при секретарі Фесенко А. В.
За участю представників:
від позивача: Матвійчук Д. В. - представник за ордером КВ № 176332 від 28.08.2015
від відповідача: Власова О. О. - представник за довіреністю № 23 від 29.09.2015
від третьої особи: Опанасенко О. П. - представник за довіреністю № ВТТ 956359 від 30.05.2014
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційні скарги Громадської організації «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт» та Шаповалова Юрія Юрійовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015
у справі № 910/14309/15 (суддя Мандриченко О. В.)
за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд інвалідів та сиріт»
до Громадської організації «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
Шаповалов Юрій Юрійович
про визнання договору недійсним
Позов, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 99 т. 1), заявлено про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15.05.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко О. М. та за реєстрованого за № 521, як такого, що не відповідає положенням чинного законодавства України, а саме як такого, що укладений особою з перевищенням наданих їй повноважень, і не з метою реального настання правових наслідків, що обумовлені ним, а з метою виведення приміщень, купівля-продаж яких є предметом спірного договору, з ліквідаційної маси для уникнення погашення законних вимог кредиторів в процедурі банкрутства позивача.
Також позивач послався на те, що умовами спірного договору не встановлено а ні способу, а ні порядку проведення розрахунків за ним, оскільки п. 6 вказаного договору встановлює, що плату за спірні приміщення позивач отримав до дати укладення спірного договору, а розрахунок за договором був проведений шляхом видачі відповідачем на ім'я позивача 07.05.2013 простого векселя серії АА 2520492 на суму 471 000 грн., який до виконання було пред'явлено після незаконного припинення позивача та, відповідно, припинення повноважень ліквідатора позивача Зорі О. І.
Позивач вважає, що з огляду на всі перелічені вище обставини спірний правочин є фіктивним, а відтак, має бути визнаний недійсним в силу приписів ст. 234 ЦК України.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2015, повний текст якого підписаний 24.07.2015, у справі № 910/14309/15 позов задоволено повністю, на відповідача покладено всі судові витрати позивача по справі, в тому числі і витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 5 000 грн.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем доведено наявність та обґрунтованість обставин, викладених у позовній заяві, та підстав для визнання спірного договору недійсним з викладених у позові правових підстав.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Шаповалов Юрій Юрійович звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 в частині визнання недійсним спірного договору та стягнення з відповідача судових витрат (тобто фактично апелянт просить оспорюване рішення скасувати повністю - примітка суду), а в позові відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Шаповалов Юрій Юрійович послався на те, що оспорюване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, при його винесенні суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не взяв до уваги обґрунтовані заперечення відповідача та третьої особи, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також не вірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права.
Так, апелянт зазначив про те, що в оспорюваному рішенні містяться посилання на загальні норми ст. 203 ЦК України, проте конкретних норм, які б стали підставою для визнання спірного договору недійсним, не визначено.
Також в апеляційній скарзі апелянт, фактично, виклав всі заперечення проти позовних вимог, які ним були подані суду першої інстанції, зазначивши про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав, які наведені позивачем.
Не погоджуючись з рішенням суду, Громадська організація «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 в частині визнання недійсним спірного договору та стягнення з відповідача судових витрат (тобто, фактично, апелянт просить оспорюване рішення скасувати повністю - примітка суду), а в позові відмовити у повному обсязі.
В обгрутування своєї апеляційної скарги Громадська організація «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт», фактично, послалась на ті саме обставини, що й Шаповалов Юрій Юрійович.
Ухвалою від 20.08.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Ільєнок Т. В., судді Куксов В. В., Яковлєв М. Л. порушені апеляційні провадження за скаргами Шаповалова Юрія Юрійовича та Громадської організації «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт», вказані скарги об'єднані в одне апеляційне провадження.
Розпорядженням Керівника апарату суду № 09-52/133/16 від 18.02.2016, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у справі Ільєнок Т.В. на лікарняному та відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14309/15.
Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2016, справу № 910/14309/15 призначено судді-доповідачу Калатай Н.Ф.
Ухвалою від 18.02.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційні скарги Громадської організації «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт» та Шаповалова Юрія Юрійовича прийняті до свого провадження.
16.03.2016 позивачем до канцелярії суду подано клопотання про долучення матеріалів, в якому позивач просить долучити до матеріалів справи копію експертного висновку № 158-2014 від 26.11.2014.
До клопотання додані копії постанови про призначення комплексної комп'ютерно-технічної експертизи від 24.11.2014 та експертного висновку № 158-2014 від 26.11.2014 з додатками - роздрукованими на паперових носіях файлами, виявленими експертом під час проведення експертизи, що містять документи щодо діяльності БО «Благодійний фонд інвалідів та сиріт», код ЄДРПОУ 33240599 (позивач у цій справі), з наведеними даними щодо дати та часу їх створення (договір купівлі-продажу векселя № 2 від 15.05.2013, договір надання послуг від 03.02.2011, договір про переведення боргу від 18.02.2013, договір позики з вексельною заставою від 26.04.2013, повідомлення про згоду на переведення боргу від 18.02.2013, договір про спільну діяльність).
Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає, що, копія експертного висновку № 158-2014 від 26.11.2014, на залученні якої до матеріалів справи наполягає позивач і в якому міститься перелік вказаних додатків - роздруківок, була надана ним до суду першої інстанції разом з позовною заявою (а.с. 59-61 т. 1), а відтак, вказаний висновок не розглядається судом як додатковий доказ.
Під час розгляду справи представники відповідача та третьої особи апеляційні скарги відповідача та третьої особи підтримали у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційних скарг заперечив, просив залишити їх без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.
15.05.2013 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 521 (далі Договір) (а.с. 206-207 т. 1), в якому сторони дійшли згоди про те, що позивач передає у власність (продає), а відповідач приймає від позивача нежилі приміщення (в літ. А) з № 1 по № 9 (групи приміщень №13), загальною площею 72,40 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 48, і оплачує їх вартість за ціною та у порядку, передбаченими цим договором.
15.05.2013 сторони підписали акт приймання-передачі нежилих приміщень за Договором (а.с. 208 т. ), яким зафіксували передачу позивачем відповідачу спірних нежилих приміщень.
В подальшому спірні нежитлові приміщення відповідачем було продано третій особі за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 25.07.2013, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 884.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати Договір недійсним, посилаючись на те, що Договір не відповідає положенням чинного законодавства України.
В обґрунтування зазначеної позиції позивач послався на те, що:
- Договір укладений з боку позивача особою з перевищенням наданих їй повноважень;
- Договір укладений не з метою реального настання правових наслідків, що обумовлені ним, а з метою виведення приміщень, купівля-продаж яких є предметом спірного договору, з ліквідаційної маси для уникнення погашення законних вимог кредиторів в процедурі банкрутства позивача;
- умовами Договору не встановлено а ні способу, а ні порядку проведення розрахунків за ним, оскільки п. 6 вказаного договору встановлює, що плату за спірні приміщення позивач отримав до дати укладення спірного договору, а розрахунок за договором був проведений шляхом видачі відповідачем на ім'я позивача 07.05.2013 простого векселя серії АА 2520492 на суму 471 000 грн., який до виконання було пред'явлено після незаконного припинення позивача та, відповідно, припинення повноважень ліквідатора позивача Зорі О. І.;
- з огляду на всі перелічені вище обставини, спірний правочин є фіктивним, а відтак, має бути визнаний недійсним в силу приписів ст. 234 ЦК України.
Суд першої інстанції позовні вимоги позивача задовольнив, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2012 року за заявою фізичної особи, громадянина України Білокурова В'ячеслава Олеговича порушено провадження у справі № 5011-44/1491-2012 про банкрутство позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2012 провадження у справі № 5011-46/1491-2012 про банкрутство позивача припинено.
Ухвалою від 05.06.2012 Київський апеляційний господарський суд прийняв до провадження апеляційну скаргу на увалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2012.
З відомостей, які містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду», слідує, що позивач був обізнаний про факт апеляційного оскарження ухвали про припинення провадження у справі про його банкрутство.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 у справі № 5011-44/1491-2012 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2012 року, матеріали справи направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Згідно з п. 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 зі змінами, внесеними Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-06/494/16 від 14.03.2016, встановлено, що:
- порядок набрання рішенням господарського суду законної сили визначається приписами статті 85 ГПК;
- якщо апеляційну скаргу на судове рішення не подано у строк, передбачений частиною першою статті 93 ГПК, відповідне рішення набирає законної сили;
- у разі коли на рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили із закінченням встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, подано апеляційну скаргу, і суд апеляційної інстанції відновив цей строк та прийняв скаргу до провадження, то таке рішення місцевого господарського суду до завершення апеляційного розгляду не вважається таким, що набрало законної сили.
Крім того, виходячи з приписів чинного законодавства, у випадку, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 № 6-449цс15, від 24.06.2015 у справі № 907/544/14).
Відповідно до приписів ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату порушення справи про банкрутство позивача) господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала. Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.
Пунктом 5 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 10.02.2012 у справі № 5011-44/1491-2012 встановлено заборону посадовим особам позивача вчиняти дії щодо відчуження майна, реорганізації чи ліквідації юридичної особи, укладення угод про зазначене з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Заборонено посадовим особам позивача або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника.
Виходячи з положень чинного законодавства (ст. 8, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ч. 1 ст. 106 ГПК України), зазначена ухвала в частині накладення заборони на відчуження майна не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, є остаточною та набирає законної сили з дня її винесення.
Отже, оскільки ухвала Господарського суду міста Києва від 14.05.2012 про припинення провадження у справі № 5011-44/1491-2012, фактично, не набрала законної сили у зв'язку з її оскарженням в апеляційному порядку, а в подальшому була скасована, станом на дату укладення Договору існувала заборона на відчуження майна позивача, накладена ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2012 у цій справі, тобто особа, яка укладала Договір від імені позивача, діяла з перевищенням наданих їх повноважень.
Відповідно до абзацу 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Водночас в абзаці 2 вказаної норми йдеться про те, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
У пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що «Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут;
У зв'язку з наведеним, господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);
- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців;
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.»
Як слідує з преамбули спірного Договору, з боку позивача Договір підписано ліквідатором Зорею Олексієм Івановичем, а з боку відповідача - директором Потапенко Юлією Володимирівною.
Водночас, як слідує з матеріалів справи, укладенню спірного Договору передували загальні збори позивача і відповідача (рішення загальних зборів позивача оформлене протоколом №2 від 18.04.2013, рішення загальних зборів членів відповідача, оформлене протоколом № 3 від 18.04.2012 (а.с. 29, 31 т. 1), якими були прийняті рішення про надання дозволу на реалізацію спірного майна та доручення ліквідатору Зорі О. І. укласти з відповідачем відповідний договір купівлі-продажу та про доручення Голові Правління відповідача Потапенко Ю. В. укласти договір купівлі-продажу з позивачем, відповідно.
Зі змісту вказаних рішень слідує, що єдиним членом позивача на той час була Богатчук Міла Іванівна, яка, відповідно, і приймала рішення про надання дозволу на укладення Договору, яка водночас була секретарем загальних зборів учасників відповідача, на яких прийнято рішення про укладення договору купівлі-продажу спірного майна з позивачем.
Враховуючи, що учасник позивача Богачук М. І. в будь-якому випадку була обізнана як про накладення ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2012 у справі № 5011-44/1491-2012 заборони на відчуження майна, так і про апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2012, якою провадження у справі № 5011-46/1491-2012 припинено, тобто про фактичне ненабрання вказаною ухвалою законної сили та, відповідно, існування заборони на відчуження майна позивача, відповідач, приймаючи рішення про придбання спірного майна, враховуючи суб'єктний склад учасників обох юридичних осіб, також мав бути обізнаний про вказані обставини.
Частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Матеріали справи не містять доказів схвалення позивачем Договору в будь-який спосіб, в той час як ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2013 у справі № 5011-46/1491-2012 вжито заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони позивачу розпоряджатися всім належним їй на праві власності нерухомим майном, у тому числі спірним нежилим приміщенням площею 72,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 48, літера "А", без згоди господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та отриманого у межах провадження у справі № 5011-14/1491-2012, тобто, фактично, підтверджено про відсутність згоди на відчуження спірного майна.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:
- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Враховуючи досліджені судом обставини справи, позовні вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15.05.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко О. М. та за реєстрованого за № 521, як такого, що не відповідає положенням чинного законодавства України, а саме як такого, що укладений особою з перевищенням наданих їй повноважень, є законними та такими, що підлягають задоволенню. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі, залишається.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Щодо посилань позивача на те, що Договір укладений не з метою реального настання правових наслідків, що обумовлені ним, а з метою виведення приміщень, купівля-продаж яких є предметом спірного договору, з ліквідаційної маси для уникнення погашення законних вимог кредиторів в процедурі банкрутства позивача та, на те, що спірний правочин є фіктивним, а відтак, має бути визнаний недійсним в силу приписів ст. 234 ЦК України слід зазначити таке.
Відповідно до приписів ч. 1 с. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено що:
- фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін;
- з урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним;
- у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем належним чином не доведено, що всі учасники Договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, тобто, фактично, не доведено обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх вимог про визнання Договору недійсним ні підставі ст. 234 ЦК України, з огляду на що вказані посилання колегією суддів до уваги не приймаються як недоведені.
Щодо посилань позивача на те, що умовами Договору не встановлено а ні способу, а ні порядку проведення розрахунків за ним, оскільки п. 6 Договору встановлює, що плату за спірні приміщення позивач отримав до дати укладення спірного договору, а розрахунок за Договором був проведений шляхом видачі відповідачем на ім'я позивача 07.05.2013 простого векселя серії АА 2520492 на суму 471 000 грн., який до виконання було пред'явлено після незаконного припинення позивача та, відповідно, припинення повноважень ліквідатора позивача Зорі О. І.; слід зазначити, що вказані обставини стосуються порядку виконання Договору, а відповідно до приписів чинного законодавства недійсність договору має визначатися станом на дату його укладення, тобто у спірному випадку обставини щодо виконання правочину, в тому числі і фактичне неотримання позивачем грошових коштів за продажу спірного майна, не можуть бути підставою для віднесення Договору до недійсних.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 5 000 грн. слід зазначити таке.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
В контексті цієї норми, судові витрати на послуги адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Адвокатське об'єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч. 2 вказаної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
На підтвердження факту понесення витрат на послуги адвоката у цій справі в розмірі 5 000 грн. позивач надав суду копії генерального договору про надання правої допомоги № 48 від 02.02.2015, укладеного ним з Адвокатським бюро «Дмитра Матвійчука», ордеру на надання правової допомоги серія КВ № 099037 від 02.02.2015, прибуткового касового ордеру № 10 від 06.02.2015 (доказ здійснення оплати адвокатському бюро позивачем в розмірі 5 000 грн.), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5442 від 07.11.2013 та посвідчення адвоката на ім'я Матвійчука Д. В.
Як слідує з матеріалів справи, участь в судових засіданнях в якості представника позивача брав особисто адвокат Матвійчук Д. В.
З огляду на зазначені документальні докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Адвокатське бюро Дмитра Матвійчука» входить до кола осіб, витрати на оплату послуг яких, при належному їх оформленні і виконанні, є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України, та дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 5 000 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги Громадської організації «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт» та Шаповалова Юрія Юрійовича задоволенню не підлягають, рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/14309/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційними скаргами покладаються на відповідач та третю особу.
Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Громадської організації «Фонд сприяння захисту інвалідів, дітей та сиріт» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/14309/15 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Шаповалова Юрія Юрійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/14309/15 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/14309/15 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14309/15.
Повний текст постанови складено: 08.04.2016
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді В.І. Рябуха
Л.М. Ропій