"06" квітня 2016 р. Справа № 917/2082/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.
при секретарі Бєлкіній О.М.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 04.01.2016 р.
1-го відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 17 від 12.01.2015 р.
2-го відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № 14 від 01.04.2016 р.
1-ї третьої особи: ОСОБА_4 за довіреністю № 01/243 від 15.03.2016 р.
2-ї третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу Територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради (вх. № 701П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 р. у справі № 917/2082/15
за позовом територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради, вул. Ярослава Мудрого, 33, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область,37500
до 1.Головного управління Держсанепідемслужби України, вул. Ватутіна, 35-а, м. Полтава, Полтавська область,36039
2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, вул. Леніна, 1/23, м. Полтава, 36014.
третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Державна установа "Полтавський обласний лабораторний центр", вул. Ватутіна,35а, м. Полтава, 36036
2.Державна санітарно-епідеміологічна службу України, вул. Волоська, 19/22, м. Київ, вул. Волоська, 19/22
про витребування майна з чужого незаконного володіння
В вересні 2015 р. територіальна громада м. Лубни в особі Лубенської міської ради звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про зобов'язання Головного управління Держсанепідемслужби України повернути територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради бокс гаража загальною площею 22,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська,17 та бокс гаража загальною площею 22,3 кв. м., вартістю 16530,00 грн., що знаходиться за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська,17.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 року по справі №917/2082/15 (суддя Іваницький О.Т.) відмовлено в позові повністю.
Позивач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Судові витрати просив покласти 1-го відповідача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.04.2016 р.
Державною санітарно-епідеміологічною службою України надані пояснення по справі, в яких просив залишити без змін оскаржуване рішення, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Головним управлінням Державної санітарно-епідеміологічної служби України надано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
Регіональним фондом Державного майна України надано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
Позивачем надані письмові пояснення до апеляційної скарги.
В судове засідання, призначене на 06.04.2016 р. представник 2-ї третьої особи не з'явився, просив розглядати справу без участі його представника.
Враховуючи належне повідомлення зазначеного учасника процесу про час та місце засідання суду, наявність клопотання про розгляд справи без участі представника зазначеної особи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності зазначеного представника, за наявними у матеріалах справи доказами.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Звертаючись з позовом позивач просив зобов'язати Головне управління Держсанепідемслужби України повернути територіальній громаді Лубенській міській раді бокс гаража загальною площею 22,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська,17 та бокс гаража загальною площею 22,3 кв. м., вартістю 16530,00 грн., що знаходиться за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська,17.
Отже, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога пов'язана із захистом права власності шляхом пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційного позову, а відтак застосуванню підлягають, зокрема положення глав 23, 24, 29, 83 Цивільного кодексу України.
Право на пред'явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 ЦК України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до системного тлумачення приписів ст. 387 ЦК у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до не власника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.
Тобто позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник.
Відповідно до частини 1 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.
Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.
Тобто відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з наведених норм, позивач у даній справі повинен довести наявність у нього на момент подання позову права власності або іншого речового права на спірне майно, перебування цього майна на момент подання позову у фактичному володінні відповідача та незаконність такого володіння.
Підставами виникнення права власності є юридичні факти, перелік яких міститься у главі 24 Цивільного кодексу України.
Отже, сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє (позивач), та особа, яка незаконно здійснює володіння річчю.
Відповідно до приписів законодавства та положень теорії цивільного права віндикації можна піддати лише індивідуально визначену річ. Зазначене випливає із суті цього способу захисту, спрямованого на повернення власнику саме того майна, що вибуло з його володіння.
Так, за приписами статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Залежно від того, які ознаки (індивідуальні чи родові) властиві речам, статтею 184 Цивільного кодексу України вони поділяються на речі, визначеними родовими ознаками і речі, яки визначені індивідуальними ознаками.
Так відповідно до цієї статті річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною
Статтею 181 названого Кодексу в залежності від можливості пересування речей у просторі речі поділено на рухомі та нерухомі, а саме до нерухомих речей віднесено земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
При цьому, враховуючи положення статті 184 Цивільного кодексу України нерухома річ є визначеною індивідуальними ознаками, через те, що за своїми природними властивостями вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її,- просторові межі на місцевості, площу, літеру технічного обліку, особливості стану, які відображаються в експлікації технічного паспорту, тощо.
Аналогічної позиції дотримуються вищі судові інстанції.
Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України «ОСОБА_5 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» (2014 р.) «Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 Цивільного Кодексу України.
Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч.1 ст.184 Цивільного Кодексу України. річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Суди правильно відмовляють у задоволенні позову про витребування із чужого незаконного володіння речей, визначених родовими ознаками».
Аналогічно в нормативно-правовому роз'ясненні «Реституція, віндикація, кондикція, відшкодування шкоди: окремі аспекти співвідношення та розмежування» автор голова ВСУ ОСОБА_6 (Вісник Верховного Суду України №9 2014 р.) зазначено: «Аналізуючи віндикацію як спосіб захисту права власності, не можна оминути увагою особливості об'єкта, на який може спрямовуватися віндикаційна вимога. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі».
Оскільки за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, у позові повинні бути зазначені ті індивідуальні ознаки, які відрізняють дану річ з поміж інших речей.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при пред'явленні позову не було надано як доказів наявності права власності на конкретну, індивідуально визначену річ, яку він просить витребувати, так і індивідуальних ознак цієї речі.
Так, в прохальній частині позовної заяви, зміст якої саме і має міститься у резолютивній частині рішення у випадку задоволення позову згідно ст.ст. 54, 84 ГПК України, позивач просив суд зобов'язати Головне управління Держсанепідемслужби України повернути територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради бокс гаража загальною площею 22,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська,17 та бокс гаража загальною площею 22,3 кв. м., вартістю 16530,00 грн., що знаходиться за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська,17.
Як вбачається з пояснень сторін спору і матеріали справи, за зазначеною адресою знаходяться 7 будівель. Даний факт визнаний у судовому засіданні як представником позивача, так і представником ДУ "Полтавський обласний лабораторний центр".
Позивачем до матеріалів справи не було надано технічних паспортів на спірні гаражі, в яких повинні були бути зазначені індивідуальні ознаки спірного майна - розташування об'єктів, що підлягають витребуванню, відносно інших гаражних боксів; дійсна площа і літери технічної інвентаризації; особливості технічного стану, відображені в експлікації; тощо.
Зазначені обставини не тільки унеможливлюють задоволення позовних вимог, але і прямо впливають на здатність судового рішення до виконання.
Так, в судовому засіданні колегією суддів представнику позивача було запропоновано пояснити, яким чином може бути виконане гіпотетичне рішення суду із урахуванням відсутності індивідуальних ознак речі і наявності за зазначеною адресою десятка подібних будівель. Переконливої відповіді представник не надав.
Окрім викладеного вище, колегія суддів вбачає самостійну, обумовлену приписами матеріального права юридичну неможливість визнання права власності за набувачем.
Також позивачем не надано суду належних доказів наявності права власності на майно, щодо якого заявлена віндикаційна вимога.
Так, статтею 182 Цивільного Кодексу України. України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
У відповідності до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.
Оскільки, чинне законодавство, а саме положення ст. 182 Цивільного Кодексу України пов'язують виникнення права власності на нерухоме майно з фактом його державної реєстрації, позивач у справі про визнання права власності повинен довести наявність державної реєстрації спірного майна на момент подання позову.
Так, відповідно до п.1.4. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002 р. № 7/5 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002 р. № 7/5 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а позивач не надав відповідного свідоцтва, ним не доведено факт виникнення у нього права власності на спірне майно на момент подачі позову, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.
Доказів державної реєстрації права власності на майно, яке позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача, суду не надано.
Більше того, на запит Управління з питань комунального майна та земельних відносин за вих. № 0-13/156 від 27.02.2015 року начальник КП «Лубенське МБТІ» ОСОБА_7 проінформував Управління з питань комунального майна та земельних відносин вих. № 94 від 06 березня 2015р., що станом на 29.12.2012р. право власності на нерухоме майно за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська № 17 не зареєстровано. За даною адресою в архіві наявні справи на гаражі та адмінбудівлю; м. Лубни, вул. Монастирська № 19 зареєстрована кв.2 за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і ОСОБА_5; кв.3 за ОСОБА_10; кв. 4 за ОСОБА_11; кв. 5 за ОСОБА_12; приміщення і магазин зареєстровані за ОСОБА_13 та ОСОБА_14; аптека за ГТОВ «ЛФАРМА».
Окрім цього з матеріалів справи вбачається прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо передачі майна, в тому числі гаражів із знаходженням за адресою, на яку позивач посилається як на адресу спірного майна -м. Лубни, вул. Монастирська № 17, із спільної власності територіальних громад області у державну власність, що додатково до вищенаведених підстав вказує на необґрунтованість позовних вимог, а саме недоведення позивачем не лише наявності належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна за наведеною адресою, але й належність йому на праві власності за цією адресою будь-якого майна з ознаками, які ним зазначено в позовній заяві - гаража загальною площею 22,3 кв.м., що бокс гаража загальною площею 22,3 кв. м., вартістю 16530,00 грн.
Також, як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, згідно з розпорядженням виконавчого комітету Лубенської міської ради народних депутатів Полтавської області № 677-р., підписаним першим заступником голови виконкому ОСОБА_15, в зв'язку, з відкриттям нового приміщення для швидкої медичної допомоги по вул. Крупській,9/1 передано три гаражі, які знаходяться на цій території на баланс станції швидкої медичної допомоги, а три гаражі, які знаходяться по вул. К. Маркса,19 і перебувають на балансі центральної районної лікарні, передано на баланс представництву фонду державного майна України по м. Лубни і Лубенському району, а також державної податкової інспекції, а також земельному відділу міськвиконкому.
Рішенням Лубенської міської ради від 26 червня 2008 року “Про перейменування вулиць” було вирішено: перейменувати - вулицю ОСОБА_16 на вулицю Монастирську.
Рішенням вісімнадцятої сесії четвертого скликання Полтавської обласної ради від 23 березня 2005 року «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій Полтавської області у державну власність» на підставі ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 5 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 520-р «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власності», рішення двадцятої сесії обласної ради двадцять третього скликання від 14 січня 2002 року «Про дачу згоди на передачу цілісних майнових комплексів установ санітарно-епідеміологічної служби Полтавської області із спільної власності територіальних громад області у державну власність» та враховуючи висновки постійних комісій обласна рада вирішила передати із спільної власності територіальних громад області у державну власність з віднесенням до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України цілісні майнові комплекси санітарно-епідеміологічних станцій Полтавської області згідно з додатком.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. № 1382 “Про утворення територіальних органів Державної санітарно-епідеміологічної служби” було утворено Головне управління Державної санітарно епідеміологічної служби у Полтавській області.
Згідно з наказом Держсанепідслужби України від 06.03.2013 року № 38 «Про закріплення нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна» все майно колишніх райСЕС Полтавської області, у тому числі вище згаданий блок гаражів за адресою: м. Лубни, по вул. К. Маркса,19 (на даний час адреса:м. Лубни, вул. Монастирська,17 було закріплено за Головним управління Державної санітарно епідеміологічної служби у Полтавській області на праві оперативного управління.
Відповідно до додатку № 5 до договору оренди від 17.05.2013 № 35/13-Б «Перелік приміщень, що передаються в оренду ДУ Полтавський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» вказується гараж (бокс) по вул. К. Маркса, 19 Лубенської райСЕС.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 176-0 від 21.09.2012 року «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» ліквідовано державні заклади, установи і організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України (далі юридичні особи) за переліком, згідно з додатками.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 47 від 22.01.2012 року «Про передачу майна до сфери управління Держсанепідслужби України» визначено, що з метою забезпечення виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року №744-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів, підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби» та наказу Міністерства охорони здоров'я України № 176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України», відповідно до Положення про Міністерства охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №467, Положення про Державну санітарно - епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 400, та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482 «Про передачу об'єктів прав державної та комунальної власності» наказано передати цілісні майнові комплекси (далі майно) державних закладів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери МОЗ України, які ліквідуються згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 176-0 від 21.09.2012 року «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» зі змінами (далі - Наказ- 176-о) із сфери управління МОЗ України до сфери управління Державної санітарно - епідеміологічної служби.
Державна санітарно - епідеміологічна служба України наказом №38 від 06 березня 2013 року «Про закріплення нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна» визначила закріпити за Головним управлінням Державної санітарно епідеміологічної служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38276860 ) нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, зазначене в актах приймання-передачі майна до 14 лютого 2013 року закладів згідно Додатку, на праві оперативного управління.
До 22.03.2013 року провести державну реєстрацію речових прав щодо об'єктів передачі у встановленому законом порядку; поінформувати Держсанепідслужбу України про виконання п.3.1 наказу, з наданням відповідних документів до 29.03.2013р.
17.05.2013 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Полтавській області (орендодавець) та Державною установою «Полтавський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» (орендар) було укладено договір оренди № 35/13-Б майна що належить до державної власності. Предметом договору сторони визначили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові приміщення за адресами згідно додатку № 5 до договору, надалі за текстом «Об'єкти оренди». Загальна площа об'єкту оренди складає 21282,69 кв. м. вартістю - 9 933 342,00 грн. (дев'ять мільйонів дев'ятсот тридцять три тисячі триста сорок дві гривні ) за даними оцінки станом на 28 лютого 2013р. Об'єкти оренди знаходяться на балансі Головного управління Державної санітарно епідеміологічної служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38276860 )- Балансоутримувач /п.п.1.1-1.7 договору оренди/.
Згідно з витягом з ЄДРОДВ щодо державного майна за Державною санітарно-епідеміологічною службою України до листа ФДМУ від 07.05.2014 № 10-15-5547 ( в п. 1.12 значиться гараж /бокс/ 3876860.1.ААА ДВГ526 1242.1 ГАРАЖІ НАЗЕМНІ 10310006 м. Лубни вул. К. Маркса,19 ( 5,9/1.5 01.11.2013 ) - т.1,а.с.79-93; т.2, а.с.18.
Згідно з довідкою Державної санітарно-епідеміологічної служби України про найменування об'єктів оцінки, його площу, інвентарний номер і залишкову вартість в графі 8 (Лубенська райСЕС м. Лубни вул. Толстого, 14/26, 37500) значиться гараж /бокс/ по вул. К. Маркса,19, м. Лубни рік введення в експлуатацію 1990, 10310006, балансова вартість 5894,00 грн., залишкова вартість 1616,00 грн. - т.1,а.с.79-93;118.
Згідно ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
На рахунку № 103 у відповідачів у п.7 значиться гараж (бокс) вул. ОСОБА_17 рік введення в експлуатацію 1990 - т.1,а.с. 45-50; 80; 83-93; т.2,.а. с. 17.
На запит Комунального підприємства Лубенське міжрайонне БТІ за вих. № 0-13/156 від 27.02.2015 року начальник КП «Лубенське МБТІ» ОСОБА_7 проінформував Управління з питань комунального майна та земельних відносин вих. № 94 від 06 березня 2015р., що станом на 29.12.2012р. право власності на нерухоме майно за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська № 17 не зареєстровано. За даною адресою в архіві наявні справи на гаражі та адмінбудівлю; м. Лубни, вул. Монастирська № 19 зареєстрована кв.2 за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і ОСОБА_5; кв.3 за ОСОБА_10; кв. 4 за ОСОБА_11; кв. 5 за ОСОБА_12; приміщення і магазин зареєстровані за ОСОБА_13 та ОСОБА_14; аптека за ГТОВ «ЛФАРМА».
На підставі вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, п.1 ч. 1 ст. 103, ст.105 ГПК України судова колегія, -
Апеляційну скаргу Територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради на рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 р. у справі № 917/2082/15 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 р. у справі № 917/2082/15 залишити без змін.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гребенюк Н. В.
Суддя Істоміна О.А.