"05" квітня 2016 р. Справа № 915/2211/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: С.В. Таран,
Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,
при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,
від позивача - ОСОБА_1, довіреність №14-90 від 18.04.2014;
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність №09-01/18 від 10.03.2016;
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016
у справі №915/2211/15
за позовом: публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
до відповідача: публічного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”
про стягнення 1497620,98 грн
У грудні 2015р. публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”) звернулось з позовом до публічного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (далі - ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль”) про стягнення з останнього 7474,22 грн основного боргу, 539806,69 грн пені, 48217,58 грн 3% річних та 902122,49 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 у справі №915/2211/15 (суддя Л.І. Васильєва) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” на користь ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 200000 грн пені, 739908,59 грн інфляційних втрат та 48217,58 грн 3% річних; в іншій частині позову відмовлено (а.с. 101-107).
Не погодившись з прийнятим рішенням, публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 у справі №915/2211/15 в частині відмови у стягненні 339806,69 грн пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити (а.с. 114-120).
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення висловив заперечення (а.с. 133-134).
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм права, судова колегія дійшла наступних висновків.
28.01.2014 між публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” («продавець») та публічним акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль” («покупець») укладено договір купівлі-продажу природного газу №2317/14 -КП-22 (далі - договір №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (а.с. 14-19).
У пунктах 2.1, 2.4, 5.2, 5.5 вказаного договору сторонами узгоджено обсяги газу, що планується передати в період з 01 січня 2014р. по 31 грудня 2014р., фізико-хімічні показники газу, ціну за 1000 куб.м. газу та загальну вартість природного газу за цим договором.
Згідно з пунктом 6.1 договору №2317/14-КП-22 від 28.01.2014 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Вказаний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору купівлі-продажу №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014).
В подальшому до зазначеного договору між сторонами було укладено додаткові угоди №1 від 30.04.2014, №2 від 23.05.2014, №3 від 10.06.2014, №4 від 15.09.2014, №5 від 10.11.2014, №7 від 15.12.2014 та №4/1 від 30.10.2014, якими змінювалась ціна за газ та обсяги поставки газу (а.с.20-26).
На виконання даного договору ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” протягом січня-березня, жовтня-грудня 2014 р. передало, а ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” прийняло природний газ загальною вартістю 8319760,62 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 31.10.2014, від 30.11.2014 та від 31.12.2014 (а.с. 27-32).
Відповідач свої зобов'язання за договором №2317/14-КП-22 від 28.01.2014 щодо оплати отриманого природного газу виконав з порушенням строків оплати, а тому позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього 7474,22 грн суми основного боргу, 539806,69 грн пені, 902122,49грн інфляційних та 48217,58 грн 3% річних.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До порушення провадження у даній справі відповідачем була сплачена сума основного боргу за договором купівлі-продажу №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014 у розмірі 7474,22 грн, що підтверджується платіжним дорученням №351 від 05.11.2015 (а.с. 62), а відтак місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” суми основного боргу в розмірі 7474,22 грн.
Обгрунтовано задоволено Господарським судом Миколаївської області і позовні вимоги про стягнення 48217,58 грн річних та 739908,59 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідачеві за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за договором №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014, оскільки відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо позовних вимог ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 539806,69 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 7.2 договору купівлі-продажу №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014 у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 539806,69 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 539806,69 грн пені, місцевий господарський суд задовольнив клопотання відповідача та зменшив її розмір до 200 000 грн.
Судом першої інстанції було враховано, що предметом діяльності підприємства відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП "Енергоринок". Значною часткою споживачів підприємства відповідача є населення та бюджетні установи й організації, при цьому сплата заборгованості бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету держави.
Окрім того, місцевим господарським судом було прийнято до уваги факт відсутності у відповідача основного боргу за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за договором купівлі-продажу №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Миколаївської області врахував також фінансове становище відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни.
Положеннями пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Слід зазначити, що при застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Тому не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника про те, що ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” перебуває у вкрай тяжкому стані, на підтвердження чого ним подано звіти за 6 місяців 2015 року, оскільки місцевим господарським судом враховувався не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за договором купівлі-продажу №2317/14 -КП-22 від 28.01.2014 (зокрема його повне виконання), стягнення значних сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Тому, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, а також зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені є досить великим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що з врахуванням обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір пені, належної до сплати, до суми 200 000 грн.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі №17/77, від 19.12.2012 у справі №5023/3165/12, від 21.10.2015 у справі №906/575/15, від 18.11.2015 у справі №914/448/15 тощо.
З огляду на викладене та враховуючи те, що доводи апелянта щодо порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при прийнятті рішення від 22.02.2016 у справі №915/2211/15 не знайшли свого підтвердження, підстави для зміни чи скасування оспореного судового акта колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 у справі №915/2211/15 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови складено та підписано 08.04.2016.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя М.А. Мишкіна