07.04.2016 Справа № 920/1421/15
Господарський суд Сумської області у складі судді Лугової Н.П., при секретарі судового засідання Кириченко-Шелест А.Г, розглянувши заяву № 3/16/645 від 16.02.2016 року старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, про відстрочку виконання рішення суду у справі № 920/1421/15 за позовом: Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», м. Київ; до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів», м. Суми; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об'єднання «Гумотехніка», м. Суми; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Демпург-М», м. Суми; про стягнення 267 043,65 євро та 272 918 грн. 83 коп.,
Представники сторін:
Від позивача: предст. ОСОБА_1 (довіреність № 05-5/105 від 25.12.2015 року);
Від відповідача-1: не прибув;
Ввід відповідача-2: не прибув;
Від відповідача-3: не прибув;
Від ВДВС (заявника): ОСОБА_2 ( довіреність № 09-04/89 від 22.10.2015 року)
Рішенням господарського суду Сумської області від 5 листопада 2015 року по справі № 920/1421/15 позов було задоволено повністю.
29 грудня 2015 року на примусове виконання вищезазначеного рішення було видано відповідні судові накази по справі № 920/1421/15.
19 лютого 2016 року від старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області до господарського суду надійшла заява № 3/16/645 від 16.02.2016 року про відстрочку виконання рішення, в якій останній просить суд відстрочити виконання рішення суду з виконання наказу № 920/1421/15 від 29.12.2015 року, виданого господарським судом Сумської області про стягнення на користь ПАТ «БМБанк» солідарно з ТОВ «Сумський завод гумотехнічних виробів» та ТОВ «Демпург-М» 247 500,00 євро заборгованості по кредиту 19 543,65 євро заборгованості по сплаті відсотків, 72 938 грн. 75 коп. пені за несвоєчасно погашені проценти, 199 980 грн. 08 коп. пені за несвоєчасно погашений кредит на 9 місяців.
В обґрунтування вимог заявник вказує, що ТОВ «Демпург -М» за 2015 рік сплатило приблизно 1 млн. грн. податків, а за 2016 рік суми до декларування, а відповідно і до сплати будуть більшими майже у двічі. Здійснення відділом примусового виконання рішень дій з примусового виконанню рішення по виконавчому провадженні може призвести до неперерахування ТОВ «Демпург -М» коштів до бюджету. Крім того, як вказує заявник третій відповідач має боржників за господарськими договорами, за якими, час здійснення зобов'язань по оплаті коштів на користь ТОВ ««Демпург -М» настав і приблизна сума такої заборгованості становить більше 3 млн. грн.. Тому з метою недопущення більш скрутного матеріального становища на підприємстві, банкротства підприємства, заборгованості по заробітній платі, а також податкам та обов'язковим платежам заявник просить суд відстрочити виконання рішення суду на 9 місяців.
12 березня 2016 року позивач надав заперечення № 2276-05/5 від 09.03.2016 на заяву про відстрочку виконання рішення, в яких зазначив, що кошти, якими банк кредитує юридичних осіб, в тому числі відповідачів, фактично є коштами вкладників АТ «БМ БАНК» і не виконання зобов'язань по кредитному договору щодо повернення цих коштів може призвести до неплатоспроможності Банку по виконанню зобов'язань перед вкладниками. Також позивач вказує, що в заставі по кредитному договору у АТ «БМ БАНК» у відповідності до договору іпотеки № 2013-02/36/DC-1 від 28.03.2013 року перебувають нежитлові приміщення і з врахуванням індексу інфляції, зазначені предмети іпотеки при їх примусовій реалізації на 2016 рік, цілком покривають суму стягнення по рішенню суду. Також позивач в запереченні на заяву державного виконавця зазначив, що йому не зрозуміло, чим визначається строк відстрочки виконання рішення суду на 9 місяців і чому саме необхідна відстрочка, а не розстрочка виконання рішення на відповідний період рівними частками. Позивач вважає, що заявником не подано доказів, які б підтверджували незадовільний стан на підприємстві, звіт аудиторської компанії, яка підтверджує про неплатоспроможність підприємства. В зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд відмовити в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення.
25 березня 2016 року третій відповідач надав лист № 35 від 25.03.2016 року, в якому просить суд долучити до матеріалів справи копії податкових декларацій.
Подані документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 07.04.2016 року просив суд відмовити в задоволенні заяви про відстрочку рішення суду.
Уповноважені представники відповідачів в судове засідання 07.04.2016 не прибули, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 7 квітня 2015 року представник ДВС підтримала подану заяву про відстрочку виконання рішення суду.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом (п. 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 року).
Пленум Верховного Суду України постановою від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» постановив: «При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 Цивільного процесуального кодексу і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо)».
Відповідно до приписів пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 року підставою для відстрочки, розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Судом встановлено, що викладені у заяві про відстрочку обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховано матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Суд вважає за необхідне зазначити, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Зазначені державним виконавцем обставини в обгрунтування заяви про відстрочку виконання рішення не носять виключного характеру, а свідчать лише про негативні явища в поточній господарській діяльності відповідачів.
На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається заявник в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, тому у задоволенні заяви старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області № 3/16/645 від 16.02.2016 року про відстрочку виконання рішення по справі № 920/1421/15 суд відмовляє за необґрунтованістю.
Керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області № 3/16/645 від 16.02.2016 року про відстрочку виконання рішення по справі № 920/1421/15 - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з дня її винесення.
Суддя Н.П. Лугова