Справа № 819/216/16
04 квітня 2016 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:
головуючого судді Білоус І.О.
при секретарі судового засідання Габрилецькій С. Є.
за участі представників позивача Довбуш М. М., представників: позивача - Волинець С. А., відповідача - Троян Р. Б., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, ОСОБА_2 , звернулась до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про признання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
У зв'язку із тим, що її син, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок захворювання пов'язаного із проходженням військової служби, що підтверджено медичними документами, у листопаді 2015 р., нею подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач) про надання статусу члена сім"ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
За результатами розгляду заяви із доданими документами, відповідачем 02.12.2016 р. надано відповідь за вих. №10/2/10469 та відмовлено у наданні такого статусу із посиланням на п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 379 від 28.05.1993 р., яким встановлено, що посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби" видається саме за таких обставин.
Вважає таку відмову необґрунтованою і безпідставною, з огляду на те, що у свідоцтві про хворобу № 1553 від 02.12.2004 р. Військово-лікарської комісії Головного військового клінічного госпіталю встановлено причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва ОСОБА_3 , пов'язаним з проходженням військової служби.
В той же час, відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” від 22.10.1993 р. № 3551-XII до осіб, на яких поширюється чинність цього Закону належать, зокрема сім'ї військовослужбовців, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або внаслідок виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків).
В судовому засіданні позивач, його представник, просили позов задовольнити з викладених підстав.
Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 р. № 379 та ч. І та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вважає що, законодавство пов'язує можливість одержання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби з наявністю наступних умов: по-перше, військовослужбовець має бути таким, що загинув (помер) чи пропав безвісти саме під час проходження військової служби, а не після звільнення з неї: по-друге, військовий комісаріат повинен видати документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця. Лише за наявності усіх перелічених умов особа має право на одержання відповідного посвідчення. Оскільки ОСОБА_3 , проходив військову службу у Збройних Силах України з квітня 2004 р. до грудня 2004 р. та його смерть настала після звільнення з військової служби а після звільнення з неї, Тернопільський обласний військовий комісаріат не має права видавати посвідчення його члену сім'ї відповідно до додатку № 2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 р. № 379.
В судовому засіданні просив у задоволені позову відмовити.
Судом залучено до участі у даній справі у якості третьої особи не стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , якому також відмовлено в наданні такого статусу за результатами розгляду відповідної заяви з аналогічних підстав.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, при прийнятті рішення виходить з наступних підстав та мотивів.
ОСОБА_3 , проходив військову службу у Збройних Силах України з квітня 2004 р. до грудня 2004 р.
Після звільнення з військової служби ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок захворювання пов'язаного із проходженням військової служби. ( а. с. 12).
Вищевказаний зв'язок між смертю та захворюванням підтверджується свідоцтвом про хворобу № 1553 від 02.12.2004 р., у якому Військово-лікарською комісією Головного військового клінічного госпіталю встановлено причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва ОСОБА_3 , із проходженням військової служби (а. с. 13).
Також у витязі із протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону від 02.03.2015 р. № 136 встановлено, що захворювання рядового ОСОБА_3 , підтверджене свідоцтвом про хворобу № 1553 від 02.12.2004 р. послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Захворювання і причина смерті пов'язані із проходженням військової служби ( а. с. 15).
ОСОБА_2 звернулась 26.11.2015 р. до відповідача із заявою, в якій просила надати їй статус ( посвідчення) «члена сім'ї померлого військовослужбовця».
Відповідач за результатами розгляду поданої заяви за вих. №10/2/10469 від 03.12.2015 р. р. повідомив, що комісією прийнято рішення щодо відмови у наданні статусу члена сім'ї військовослужбовця. При цьому мотивував своє рішення, посилаючись на п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 379 від 28.05.1993 р., яким встановлено, що посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби" видається членам сім'ї військовослужбовця який загинув (помер) чи пропав безвісти під час саме під час проходження військової служби. Зазначив, що ОСОБА_3 проходив військову службу в Збройних Силах з 16.04.2004 р. по 04.12.2004 р., а помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погодившись із такою відмовою, позивач оскаржила її до суду.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р.N 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Як встановлено судом, та не заперечується сторонами у даній адміністративній справі, а відтак, в силу ч. 3 ст. 71 КАС України, не підлягає додатковому доказуванню, зв'язок між смертю та захворюванням ОСОБА_3 та проходженням ним військової служби підтверджується свідоцтвом про хворобу № 1553 від 02.12.2004 р., у якому Військово-лікарською комісією Головного військового клінічного госпіталю ( а. с. 13) та витягом із протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону від 02.03.2015 р. № 136 ( а. с. 15).
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу неправомірно відмовлено у наданні статусу члена сім'ї військовослужбовця, у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII, оскільки син позивачки ОСОБА_3 помер внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби після звільнення його із військової служби.
Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_2 зверталася до відповідача із проханням про отримання відповідного посвідчення, з метою подальшої реалізації гарантій соціального і правового захисту членів сімей військовослужбовців.
У оскарженій нею відмові, як на правову підставу, відповідач посилався на п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 379 від 28.05.1993 р. «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» (далі - Постанова № 379).
Відповідно до п. 1 Постанови № 379, посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками N 1 і 2.
Проаналізувавши підстави відмови у наданні такого посвідчення, суд приходить до висновку про правомірність такої відмови, з огляду на те, що дія гарантій передбачених Постановою № 379 не поширюється на позивача, оскільки, як зазначено вище, син позивачки ОСОБА_3 помер внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби після звільнення його із військової служби. Натомість, як вбачається зі змісту п. 1 Постанови № 379, право на отримання такого посвідчення виникає у членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти саме під час проходження військової служби, а не після її проходження.
Проаналізувавши зміст заперечень відповідача, суд погоджується із посиланням відповідача на те, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 2011-XII, право на пільги, передбачені цією статтею мають члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті під час проходження військової служби.
Натомість суд звертає увагу на те, на наявність у Законі № 2011-XII низки пільг і соціальних гарантій членам сім'ї військовослужбовців, що належать до категорії, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII, (п. п. 2, 3 статті 11, п. п. 3, 5, 6, 8 статті 12, п. 5 статті 13, п. 4 статті 14, п. 6 статті 18 та інші).
Визначаючись щодо обґрунтованості та підставності позовних вимог суд приходить до висновку про необхідність задоволення їх у частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_2 у наданні їй статусу члена сім'ї померлого військовослужбовця.
Частиною 2 ст.11 КАС України, визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Виходячи з того, що у змісті оскаржуваного рішення, прийнятого відповідачем, відсутнє належне обґрунтування відмови у наданні позивачці статусу члена сім'ї померлого військовослужбовця, суд приходить до висновку, що заява позивача від 26.11.2015 р. № 3143 потребує повторного розгляду.
На підставі викладеного, та враховуючи необхідність повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Тернопільський обласний військовий комісаріат розглянути повторно у відповідності вимог чинного законодавства заяву ОСОБА_2 від 26.11.2015 р. № 3143, та задовольнити позов частково.
Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_2 у наданні статусу члена сім'ї померлого військовослужбовця.
3. Зобов'язати Тернопільський обласний військовий комісаріат розглянути повторно у відповідності до вимог чинного законодавства заяву ОСОБА_2 від 26.11.2015 р. № 3143.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 08.04.2016 р.
Головуючий суддя Білоус І.О.
копія вірна
Суддя Білоус І.О.