Справа № 127/13570/15-ц
Провадження № 2/127/756/16
07 квітня 2016 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Волошина С.В.,
при секретарі Тонкопій Ю.І.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4 районної державної адміністрації - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_4 міської ради до ОСОБА_4 районної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_6, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Держземагенство у ОСОБА_4 районі Вінницької області, приватний нотаріус ОСОБА_4 районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_7, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі - продажу земельної ділянки, -
12.06.2015 року ОСОБА_4 міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_4 районної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_6, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Держземагенство у ОСОБА_4 районі Вінницької області, приватний нотаріус ОСОБА_4 районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_7, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та договору купівлі - продажу земельної ділянки.
Позовну заяву мотивовано тим, що Розпорядженням ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області № 789 від 05.07.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту», передано громадянам у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них, 2,0000 га - рілля, для ведення садівництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які ненадані у власність та користування (землі запасу), на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту. На підставі вищезазначеного розпорядження 13.07.2012 року управлінням Держкомзему у ОСОБА_4 районі Вінницької області видано ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №723290, цільове призначення для індивідуального садівництва, площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 0520688900:01:004:0166.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна (наведеної вище земельної ділянки) ОСОБА_6 13.12.2013 року продав земельну ділянку ОСОБА_2, про що укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки серія та номер: 1868 від 13.12.2013 року, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_4 районного нотаріального округу ОСОБА_7
Даний договір купівлі - продажу земельної ділянки від 13.12.2013 року зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9043739 від 13.12.2013 року нотаріусом ОСОБА_7
ОСОБА_8 Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2014 року по справі № 127/27702/13 - а задоволено адміністративний позов ОСОБА_4 міської ради до ОСОБА_4 районної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, якою визнано протиправним та скасовано розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації № 789 від 05.07.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту». Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.12.2014 року, постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2014 року по справі № 127/27702/13 - а - залишено без змін.
Окрім наведеного, постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.12.2014 року, встановлено, що територія якою розпорядилась ОСОБА_4 РДА межує з м. Вінниця. Згідно Генерального плану розвитку м. Вінниці, затвердженого ОСОБА_8 Міністрів УРСР від 25.07.1987 року № 259 та Генерального плану 2007 року, затвердженого рішенням ВМР від 23.11.2007 року № 1498, зі змінами від 01.02.2013 року № 1140, та Плану зонування міста Вінниці, затвердженого рішенням ВМР від 04.07.2008 року № 2012 територія, на якій знаходиться земельна ділянка, запроектована під розширення міських територій, а саме для розміщення багатоквартирної та громадської забудови Х мікрорайону м. Вінниці.
13.05.2015 року на 2 сесії VІІІ скликання Верховною ОСОБА_8 України прийнято ОСОБА_8 «Про зміну і встановлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області» за № 401 - VІІІ, згідно якої передбачається зміна межі м. Вінниці та Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4448,97 гектара земель. До складу земель за рахунок яких здійснюється збільшення меж міста входить і земельна ділянка надана на підставі скасованого зазначеного вище розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації.
Зважаючи на те, що підставою для видачі оскаржуваного державного акту на право власності на земельну ділянку було розпорядження №789 від 05.07.2012 року, що скасоване ОСОБА_8 Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2014 року, відтак підлягає визнанню недійсним зазначений державний акт від 13.07.2012 року, а як наслідок, згідно позиції позивача, підлягає визнанню недійсним і договір купівлі - продажу вказаної земельної ділянки від 13.12.2013 року, що укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, оскільки первісна підстава для виникнення права власності на земельну ділянку скасована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Враховуючи викладені обставини, позивач посилаючись на ст.ст. 15, 16, ч. 3 ст. 215 ЦК України, ст.ст. 116, 158 Земельного кодексу України, ст.ст.10,16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» звернувся до відповідачів з наведеною позовною заявою.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з тих же підстав, що наведено у позовній заяві, вказав, що право ОСОБА_4 міської ради на спірну земельну ділянку підтверджується постановою Верховної ради України, позов просив задоволити у повному обсязі.
Представник відповідача - ОСОБА_4 районної державної адміністрації ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, послався на заперечення проти позову, зміст яких зводиться до того, що в ст. 140 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, разом з тим, цей перелік не містить такої підстави, як скасування рішення органу виконавчої влади, а саме розпорядження від 05.07.2012 року №789 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту», на підставі якого фізичною особою отримано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, зазначила, що не визнає за ОСОБА_4 міською радою право власності на спірну земельну ділянку, послалась на заперечення проти позову, зміст яких зводиться до того, що скасування розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області №789 від 05.07.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту», за яким ОСОБА_6 отримав відповідний державний акт на право власності не є підставою для визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 під час чинності правовстановлюючого документу на підставі якого вчинявся правочин, позивачем не вірно обраний спосіб захисту свого права шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивач не позбавлений права ставити питання про витребування майна з чужого незаконного володіння, якщо вважає, що його права порушені.
Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 районного нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, надіслала на адресу суду заяву у якій просила розглядати вказану справу у її відсутність (а.с. 212, т.І).
Інші учасники судового розгляду (відповідач ОСОБА_6 та представник Держземагенства у ОСОБА_4 районі Вінницької області) в судове засідання не з'явились, будучи належним чином неодноразово повідомленими про день, час та місце розгляду справи.
Суд, вислухавши позиції представника позивача та представників відповідачів - ОСОБА_4 районної державної адміністрації та ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до вимог ст. 16 ЦК України можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі обрання нею невірного способу захисту свого цивільного права чи інтересу.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини. Згідно розпорядження голови ОСОБА_4 районної державної адміністрації № 789 від 05 липня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту», вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,1805 га, з них, 2,0000 га - у власність громадянам для ведення садівництва, 0,1793 га - проектні дороги, 0,0012 га - інші землекористувачі (опори ЛЕП), на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту.
П.п. 2 та 3 вказаного Розпорядження також вирішено передати громадянам, згідно додатку, у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них 2,0000 га - рілля, для ведення садівництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність та користування (землі запасу), на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту. Видати громадянам, згідно додатку, державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту (а.с. 6,172, т.І).
Додатком до Розпорядження голови райдержадміністрації від 05.07.2012 року сформовано Список громадян, яким передаються у власність земельні ділянки для садівництва на території Якушинецької сільської ради, серед яких, під №9 зазначено гр. ОСОБА_6, якому у власність передається земельна ділянка, площею 0,1000 га (а.с.173, т.І).
На підставі вказаного Розпорядження від 05.07.2012 року та на його виконання, Управлінням Держкомзему у ОСОБА_4 районі Вінницької області 13.07.2012 року видано ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 723290, яким посвідчено право останнього на 0,1000 га земельної ділянки, місце розташування якої в державному акті зазначено за наступними параметрами: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька сільська рада (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 0520688900:01:004:0166 (а.с. 147, т.І).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на земельну ділянку (індексний номер 14600767), право на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 723290 від 13.07.2012 року, за відповідачем ОСОБА_6 право власності зареєстровано 13.07.2013 року о 17 год. 02 хв. 05 сек. (а.с.148, т.І).
На підставі Договору купівлі - продажу земельної ділянки від 13.12.2013 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1868, ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку, площею 0,1000 га у межах, згідно з планом, кадастровий номер: 0520688900:01:004:0166, що розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька сільська рада (за межами населеного пункту). Між сторонами проведено відповідні розрахунки (а.с. 145-146, т.І).
Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна 13.12.2013 року (номер запису про право власності 3844132) (а.с.7-8, т.І).
Згідно ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України від 13.05.2015 року № 401 - VІІІ «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» вирішено змінити межі міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4448,97 гектара земель, з поміж інших у тому числі і за рахунок 956, 46 гектара земель Якушинецької сільської ради Вінницького району (а.с.53-55, т.ІІ).
Як вбачається з довідки Департаменту архітектури, містобудування та кадастру ОСОБА_4 міської ради від 08.06.2015 року № 05 - 01 - 23822, повідомлено Департамент правової політики та якості ОСОБА_4 міської ради, що відповідно до наведеної вище ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України від 13.05.2015 року, з поміж інших до території міста Вінниці також відноситься земельна ділянка з кадастровим номером: 0520688900:01:004:0166, на яку відповідачу ОСОБА_6 було видано оспорюваний державний акт, та яка відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки від 13.12.2013 року перейшла у власність ОСОБА_2 (а.с. 13, т.І).
Згідно ОСОБА_8 Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2014 року, суд розглянувши адміністративну справу № 127/27702/13 - а, за позовом ОСОБА_4 міської ради до ОСОБА_4 районної державної адміністрації, за участю третіх осіб (фізичних осіб) постановив: визнати протиправним та скасувати розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області № 789 від 05.07.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадян для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту» (а.с. 9-10, т.І).
Ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 03.12.2014 року (справа № К/800/48024/14), за результатами перегляду рішень судів у вказаній адміністративній справі ухвалено: ОСОБА_8 ОСОБА_4 апеляційного адміністративного суду від 20.08.2014 року скасувати, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2014 року залишити в силі (а.с.11-12, т.І).
Враховуючи викладене, суд зважає на те, що в ході розгляду справи № 127/27702/13 - а, встановлено, що територія якою розпорядилась ОСОБА_4 РДА межує з м. Вінниця. Згідно Генерального плану розвитку м. Вінниці, затвердженого ОСОБА_8 Міністрів УРСР від 25.07.1987 року № 259 та Генерального плану 2007 року, затвердженого рішенням ВМР від 23.11.2007 року № 1498, зі змінами від 01.02.2013 року № 1140, та Плану зонування міста Вінниці, затвердженого рішенням ВМР від 04.07.2008 року № 2012 територія, на якій знаходиться земельна ділянка, запроектована під розширення міських територій, а саме для розміщення багатоквартирної та громадської забудови Х мікрорайону м. Вінниці.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_8 Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2014 року набула законної сили та нею скасовано розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області №789 від 05.07.2012 року, на підставі якого в тому числі і відповідач ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №723290 від 13.07.2012 року, вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду цієї цивільної справи, оскільки вказані обставини встановлені щодо відповідача у цій справі - ОСОБА_4 районної державної адміністрації.
З наведеного суд приходить до висновку, що правова підстава для видачі державного акту відповідачу ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку відпала.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.
У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Таку саму правову позицію було висловлено Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 26 вересня 2012 року справа № 6-103 цс 12, та від 4 червня 2014 року справа № 6 - 46 цс 14.
Згідно п. 2 ОСОБА_8 Пленуму ВСУ від 16.04.2004 N7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», закон встановлює з поміж інших також такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним державного акту.
Ст. 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини ст.ст. 125, 126 ЗК України (у редакції від 06.05.2012 року, яка була чинною на момент прийняття ОСОБА_4 районною державною адміністрацією скасованого на даний час рішенням суду Розпорядження) право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку виникло з моменту державної реєстрації цього права та відповідно посвідчувалось державним актом на право власності на земельну ділянку.
Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував право власності, та відповідно обов'язковою державною реєстрацією свого права власності, оскільки право власності виникало (та виникає) саме з моменту державної реєстрації цих прав, то суд на підставі зазначених норм приходить до висновку, про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_6, оскільки право власності останнього в момент реєстрації виникло на підставі виданого згідно (скасованого на даний час судовим рішенням) розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області №789 від 05.07.2012 року державного акту. Тобто відпала правова підстава для видачі державного акту.
Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий (Правова позиція у справі № 6-67цс14).
Висновок про те, що держаний акт про право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано, міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-12цс13) та від 23 жовтня 2013 року (справа № 6-93цс13).
Стосовно визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 13.12.2013 року, що укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п. п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом перевірено наявність вказаних юридичних фактів, та встановлено, що в момент укладення оспорюваного договору купівлі - продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору, дотримано визначену законом форму правочину, зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Нотаріусу представлено всі необхідні документи для посвідчення правочину, що підтверджується матеріалами нотаріальної справи, копія якої міститься в матеріалах цієї цивільної справи. Сторони правочину на момент його вчинення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Суд оцінює вказаний договір купівлі - продажу як законний та правомірний в момент його укладення. Спірна земельна ділянка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту, який на той час будь - ким не оспорювався та був дійсним, його право на момент укладення правочину було зареєстровано у відповідному Реєстрі, а отже спірна земельна ділянка належала відповідачу ОСОБА_6 на праві власності, яке було зареєстровано у встановленому порядку.
Сам по собі факт скасування в подальшому Розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області №789 від 05.07.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту», за яким ОСОБА_6 отримав відповідний державний акт на право власності (на підставі якого зареєстрував своє речове право), не є автоматичною підставою для визнання недійсним укладеного 13.12.2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договору про відчуження цього нерухомого майна під час чинності правовстановлюючого документу на підставі якого вчинявся (посвідчувався) правочин, оскільки закон пов'язує існування обставини, що обумовлює недійсність правочину саме в момент його вчинення.
В даному випадку, позивач не позбавлений права ставити питання про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо вважає, що його права порушені.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд України у справі № 6-1203 цс15 від 16.09.2015 року, ухваливши власне рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, однак задовольнивши вимоги в частині витребування частки нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
До такого висновку суд приходить також зважаючи на те, що ст. 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину. Зокрема, як наведено у вказаній нормі закону недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Виходячи зі змісту частини першої статті 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.
Разом із тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно (в даному випадку позивач вказує на те, що такою особою був ОСОБА_6С.), наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту (зокрема й такий спосіб захисту як визнання недійсним договору купівлі - продажу). У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (у випадку якщо таке майно фактично не вибуло з володіння).
До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй ОСОБА_8 від 04.12.2012 року у справі № 3-55гс12.
Правовий механізм захисту права власності шляхом визнання договору - купівлі продажу недійсним не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки при цьому повністю нівелюється інститут захисту суб'єктивного цивільного прав добросовісного набувача (майно у якого можливо витребувати тільки у передбачених законом випадках - ст. 388 ЦК України), так як наслідком визнання правочину недійним є застосування судом двосторонньої реституції, в тому числі і за власною ініціативою (повернення сторін в початкове положення) незалежності від того добросовісним набувачем, в даному випадку був ОСОБА_2 чи ні. Суд не встановлює та не перевіряє вказані обставини, оскільки такі позовні вимоги перед судом не заявлялись (ст.. 11 ЦПК України).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 10 ОСОБА_8 Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого права, шляхом визнання договору - купівлі продажу укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 недійсним.
Відповідно до принципу диспозитивності (стаття 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (стаття 31 ЦПК України).
Із суті позовних вимог вбачається, що позивач вимагає по суті повернення майна відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, а тому належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (статті 387, 388 ЦК України), за наявності встановлення обов'язкових обставин.
Однак, ураховуючи те, що позивач у справі, яка розглядається, таких вимог не заявляв, суд не застосує до правовідносин сторін зазначені норми матеріального права.
До аналогічних висновків Верховний Суд України також дійшов у своїй ОСОБА_8 від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14).
Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Право власності, користування оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 зареєстрував своє право на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, а тому вказане нерухоме майно вибуло з володіння попереднього власника, а як наслідок можливість витребування майна у ОСОБА_2 підлягає перевірці в судовому порядку у разі заявлення позивачем відповідного позову.
З наведеного слідує, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, а саме в частині визнання недійсним оскаржуваного державного акту на право власності на земельну ділянку від 13.07.2012 року серії ЯМ №723290, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, враховуючи те, що перед судом позивачем заявлялось дві вимоги немайнового характеру, одна з яких на стадії подання позову судовим збором не оплачена (вимога про визнання недійсним договору купівлі - продажу недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено), з позивача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 243,60 коп., з відповідача ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_4 міської ради слід стягнути судовий збір в розмірі 243,60 грн. за вимогу про визнання недійсним державного акту, оскільки така вимога позивача судом задоволена та ця вимога заявлялась саме до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Вінницької області.
Враховуючи те, що судом завершено розгляд вказаної цивільної справи застосовані на стадії відкриття провадження у справі заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215, 216, 334, 387, 388 ЦК України, ч.1, 10, 11, 57 58, 60,61, 88, 208, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 723290, площею 0,1000 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, кадастровий номер 0520688900:01:004:0166, що виданий 13.07.2012 року на ім'я ОСОБА_6.
В задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки для індивідуального садівництва, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520688900:01:004:0166, що укладений 13.12.2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, що посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_4 районного нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстровий №1868) - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 міської ради, м. Вінниця, вул. Соборна 59, ЄДРПОУ 03084813, МФО 802015 на користь держави недоплачений при подачі позову судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 районної державної адміністрації, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе 17, ЄДРПОУ 04050975 на користь ОСОБА_4 міської ради, м. Вінниця, вул. Соборна 59, ЄДРПОУ 03084813, МФО 802015 судовий збір в розмірі 243, 60 грн., за вимогу про визнання недійсним державного акту.
Арешт, накладений на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520688900:01:004:0166, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що належить ОСОБА_2, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки (серія та номер 1868, від 13.12.2013 року) на праві приватної власності, що накладений відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2015 року - скасувати.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було ухвалене без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області.