"05" квітня 2016 р. Справа № 922/5260/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Ільїн О.В.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
апелянта - ліквідатор ОСОБА_1, (рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.03.2016 року№420);
позивача - ОСОБА_2, за довіреністю від 04.01.2016 року б/н;
1-го відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю від 07.12.2015 року №16;
2-го відповідача - не з'явився;
третьої особи - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА” ОСОБА_6, м. Харків (вх.№652Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015р.
у справі №922/5260/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Азово-Чорноморська інвестиційна компанія”, м. Харків
до 1-го відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА”, м. Харків
до 2-го відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства Банк “Меркурій”, м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_7, м. Харків
про визнання недійсним договору
У вересні 2015 року до господарського суду Харківської області звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю “Азово-Чорноморська інвестиційна компанія”, м. Харків з позовом до ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА”, м. Харків та ОСОБА_4 акціонерного товариства Банк “Меркурій”, м. Харків про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 07.02.2014 року.
Позивач в обґрунтування своєї правової позиції під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції зазначав про те, що договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 369, був укладений між відповідачами всупереч приписів статті 517 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не були передані новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, а тому порушує права та охоронювані законні інтереси позивача, оскільки заборгованість може бути стягнута двічі (на підставі кредитного договору та договору іпотеки).
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.2015р. у справі №922/5260/15 (суддя Суслова В.В.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09, посвідченого ОСОБА_8, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 21 січня 2008 року, реєстровий № 369 від 07.02.2014 року; стягнуто з ОСОБА_4 акціонерного товариства "ОСОБА_5 ВОРОТА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" 609,00 грн. судового збору; стягнуто з ОСОБА_4 акціонерного товариства банка "МЕРКУРІЙ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" 609,00 грн. судового збору.
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА” ОСОБА_6, м. Харків з рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.2015р. у справі №922/5260/15 не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення господарського суду Харківської області скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт обґрунтовуючи свою правову позицію зазначає про те, що в чинному законодавстві України відсутні відповідні положення, згідно до яких відсутність оригіналів документів (при наявності належним чином засвідчених копій) на момент укладення договору про відступлення прав вимоги є підставою для визнання останнього недійсним.
Крім того, зазначає про те, що стаття 517 Цивільного кодексу України, на яку посилався місцевий господарський суд в обґрунтування оскаржуваного рішення також не ставить у залежність дійсність договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від відсутності у нового кредитора оригіналу кредитного договору при наявності у нього належним чином засвідченої його копії та надання доказів на існування кредитних відносин між первісним кредитором та боржником.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2015р. у даній справі (головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.) повернуто апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА” ОСОБА_6 на підставі п.2 ч.1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неподанням доказів надіслання копії апеляційної скарги третій особі.
Після усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду апеляційної інстанції від 02.12.2015 року, апелянт потворно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015 року у справі №922/5260/15.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2015р. у справі №922/5260/15 (головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.) клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА” про поновлення строку апеляційного оскарження відхилено, повернуто апеляційну скаргу на підставі п.4 ч. 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2016р. у даній справі ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2015 року скасовано, справу передано до Харківського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 02.03.2016 року, справу призначено до розгляду судді - доповідачу Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Ільїн О.В.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Ільїн О.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.04.2016 року.
05.04.2016 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх.№3671)
У судовому засіданні 05.04.2016 року представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник 1-го відповідача просив скасувати оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У судове засідання 05.04.2016 року представник 2-го відповідача не з'явився,
хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102217732181, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.
Третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_7 у судове засідання 05.04.2016 року не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.
До суду повернулась копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 року про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка була направлена третій особі на належну адресу, з довідкою працівників УДППЗ «Укрпошта» за закінченням терміну зберігання.
Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи, що представник 2-го відповідача та третя особа належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 21 січня 2008 року між Акціонерним комерційним банком "Меркурій" (кредитор) та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позивальник) укладено договір № 02-25К-02 на кредитну лінію, відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди до договору від 07.05.2008р.) у строк з 21.01.2008 року по 25.01.2008 року кредитор відкриває позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання невідновлювальну лінію у сумі, що не перевищує 6300000,00 (шість мільйонів триста тисяч) гривень (далі - ліміт кредитування) на придбання нерухомості, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше 19.01.2009 року, та сплачувати проценти за його користування по ставці 18% річних на визначених цим договором умовах. Строк повернення кредиту продовжується на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п.1.3 договору в забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором між первісним кредитором та боржником (іпотекодавцем) було укладено іпотечний договір № 16-03-09 від 21.01.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 369, предметом якого є нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-6, 8-20, в літ. А-3, загальною площею 357,3 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 96.
Надалі, 07 лютого 2014 року між ОСОБА_4 акціонерним товариством Банк "Меркурій" (первісний кредитор) та ОСОБА_4 акціонерним товариством "ОСОБА_5 Ворота" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (за текстом договору "боржник") у розмірі, визначеному п. 1.2 договору, за договором №02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року та усіх додаткових угод до нього, укладеним між первісним кредитором та боржником (за текстом договору "кредитний договір") та стає кредитором в зобов'язаннях за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього в обсязі та на умовах, визначених договором.
Право вимоги від первісного кредитора до нового кредитора передається частково, в обсязі, зазначеному в п. 1.2 договору.
Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що сума вимог, що відступається, станом на дату укладення становить строкова заборгованість за кредитом у розмірі 7566200,00 грн.
В забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором між первісним кредитором та боржником було укладено іпотечний договір №16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №369, предметом якого є нежитлові приміщення 3-го поверху №1-6, 8-20, в літ. А-3, загальною площею 357,3 кв.м., що розтошовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд.96.
07 лютого 2014 року між ОСОБА_4 акціонерним товариством "ОСОБА_5 Ворота" (першим відповідачем) та ОСОБА_4 акціонерним товариством "Банк Меркурій" (другим відповідачем) укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 369.
Відповідно до умов укладеного договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором №16-03-09, первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає у повному обсязі всі права вимоги за іпотечним договором №16-03-09, укладеним між первісним іпотекодержателем та позивачем, який є забезпеченням виконання зобов'язань за договором №02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року, з усіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між АТ Банк «Меркурій» та Азово - Чорноморською інвестиційною компанією у формі ТОВ.
Відповідно до п.2.1.1 укладеного договору, в день нотаріального посвідчення цього договору первісний іпотекодержатель зобов'язаний передати за актом приймання - передачі новому іпотекодержателю всі документи, які засвідчують права вимоги за іпотечним договором.
Пунктом 2.1.2 укладеного договору передбачено обов'язок нового іпотекодержателя прийняти від первісного іпотекодержателя всі документи, що підтверджують право вимоги, що відступається.
Перелік документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, визначені у договорі переуступки права вимоги у п.1.7.
Відповідно до зазначеного вище пункту право вимоги підтверджується: кредитним договором та додатковими угодами до нього, документами, що підтверджують перерахування та отримання коштів за кредитним договором боржником, документами, що підтверджують перерахування новим кредитором первісному кредитору, довідкою про заборгованість боржника за кредитним договором на дату підписання договору.
Колегія суддів враховує наступне.
Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України, ч.7 стаття 193 ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Приписами частини 1 та 3 статті 512 Цивільного кодексу України унормовано, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором і законом.
За своєю правовою природою відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору і відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому зміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання.
Приписами статей 514, 516 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
Тобто, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України.
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний суд України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15.
Пунктом 1.1 договору, первісний іпотекодержатель (другий відповідач) передає, а новий іпотекодержатель (перший відповідач) приймає у повному обсязі всі права вимоги за іпотечним договором 16-03-09, посвідченого 21 січня 2008 року ОСОБА_8 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, реєстровий номер №369, (з усіма змінами та доповненнями до нього), укладеним між первісним Іпотекодержателем та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю (позивачем у справі), який є забезпеченням виконання зобов'язань за договором №02-25К-02 на кредитну лінію від 21 січня 2008 року, з усіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між другим відповідачем та позивачем.
Пунктом 2.1.1 оспорюваного договору передбачено, що другий відповідач (первісний іпотекодержатель за договором) зобов'язується в день нотаріального посвідчення цього договору передати за актом приймання-передачі першому відповідачу (новому іпотекодержателю за договором) всі документи які засвідчують права вимоги за іпотечним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Частиною третьої статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частинами 4 та 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частини 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. За таких обставин, укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням та виконанням усіх необхідних дій передбачених Законом.
Так, відповідно до частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Тобто, первісний кредитор повинен передати новому кредитору документи, що підтверджують наявність боргу у позивача та права первісного кредитора на їх вимогу.
Виходячи з системного аналізу зазначених положень законодавства, колегія суддів звертає увагу, що в результаті відступлення кредитором права вимоги, відбувається зміна однієї особи - кредитора на іншу особу - кредитора.
При цьому, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто відступленим може бути лише дійсне право вимоги.
Отже, відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор, і зміна кредитора у зобов'язанні не змінює обсяг прав та обов'язків боржника (позивача) і не змінює суті самого зобов'язання.
Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постановах від 28.07.2015 року у справі №902/1279/14 та від 08.10.2015 року у справі №918/1738/14.
Згідно ч. 1 ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту.
Як вже зазначалось, 07 лютого 2014 року між ОСОБА_4 акціонерним товариством "ОСОБА_5 Ворота" (першим відповідачем) та ОСОБА_4 акціонерним товариством "Банк Меркурій" (другим відповідачем) був укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 369 (далі за текстом - договір).
Також, між ОСОБА_4 акціонерним товариством "ОСОБА_5 Ворота" (першим відповідачем) та ОСОБА_4 акціонерним товариством "Банк Меркурій" (другим відповідачем) був укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 369.
Між відповідачами був підписаний Акт приймання-передавання документів від 07.02.2014 року на виконання п. 3.1. договору відступлення права вимоги від 07.02.2014 року про передачу первісним кредитором новому кредиторові документів, що засвідчують право вимоги.
Інших актів, в тому числі до договору про відступлення права вимоги за Іпотечним договором № 16-03-09, між відповідачами не підписувалось.
Отже, мала місце передача лише копій документів, які засвідчують права, що передаються, в тому числі копій кредитного договору № 02-25К-02 від 21.01.2008 року та додаткових угод до нього, які не були нотаріально посвідчені. (а.с. 138).
Відповідно до ст. 75 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.
Засвідчення вірності копії є нотаріальною дією, що спрямована на підтвердження факту відповідності копії оригіналу документа, вчинення нотаріальної дії означає надання копії документа юридичної сили.
Оскільки, на момент вчинення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та за договором відступлення права вимоги були передані лише копії документів, які засвідчують права, не посвідчені нотаріально, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що передані документи не мають юридичної сили.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело право.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2004 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
З матеріалів справи вбачається, що в своїх поясненнях, другий відповідач зазначив про відсутність у відповідачів витребуваного Кредитного договору, посилаючись на той факт, що оригінал ОСОБА_9 № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року з усіма змінами був переданий іншій юридичній особі - ТОВ "Азово-Чорноморська іпотечна компанія" під час укладення між вказаною юридичною особою та другим відповідачем ОСОБА_9 про відступлення права вимоги від 11.06.2015 року.
Як вбачається з укладеного між 2-м відповідачем та ТОВ "Азово-Чорноморська іпотечна компанія" договору про відступлення права вимоги від 11.06.2015 року, первісний кредитор відступає новому кредитору своє право вимоги за кредитним договором №02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 р, який був укладений між Первісним кредитором та Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та за договором забезпечення за цим кредитним договором; сума заборгованості - 1 104 705,09 грн. (ОСОБА_2 мільйон сто чотири тисячі сімсот п'ять гривень 09 коп.), з усіма додатковими угодами та додатками до кредитних договорів та договорів забезпечення виконання зобов'язання за такими кредитними договорами, що є їх невід'ємною частиною (далі - Основні договори).
Пунктом 1.3 укладеного між ПАТ Банк "Меркурій" та ТОВ "Азово-Чорноморська іпотечна компанія" договору про відступлення права вимоги від 11.06.2015 року, сторони погодили, що новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю належного виконання всіх зобов'язань за основними договорами. При цьому новий кредитор набуває статус кредитора за основними договорами, та заставодержателя (іпотекодержателя) за всіма зобов'язаннями, що забезпечують виконання Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю його зобов'язань за основними договорами.
ОСОБА_9 про відступлення права вимоги від 11.06.2015 року також передбачено обов'язок передачі документів новому кредиторові у тому рахунку оригінали договорів забезпечення виконання зобов'язання Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за основними договорами (п.3.2)
А отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що недотримання вимог діючого законодавства відповідачами в момент вчинення спірного договору може призвести до того, що заборгованість за кредитним договором буде стягнута з позивача двічі, що порушує його права.
Таким чином, на момент вчинення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та за договором відступлення права вимоги від 07.02.2014 року, всупереч ст. 517 Цивільного кодексу України, не були передані новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, відповідачами в момент вчинення правочину не було дотримано приписів статті 203 Цивільного кодексу України, та укладений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Щодо посилань апелянта на відсутність відповідних положень в чинному законодавстві України та на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 29.09.2014 року у справі №910/4819/14, за змістом якої відсутність оригіналів документів (при наявності належним чином засвідчених копій документів), на момент укладення договору про відступлення права вимоги не є підставою для визнання останнього недійсним, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 2.1.1 укладеного договору сторони погодили, що в день нотаріального посвідчення цього договору необхідно передати за актом приймання - передачі новому іпотекодержателю всі документи, які засвідчують право вимоги за іпотечним договором.
Отже, умовами спірного договору передбачено передання саме документів, а не їх завірених копій.
Крім того, як було зазначено вище, приписами статті 517 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок первісного кредитора передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, чинним законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору передбачена передача саме оригіналів документів, а не їх копій.
Також, не знайшли свого підтвердження посилання апелянта на висновки щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, викладені у постановах Вищого господарського суду України у справі №922/2641/14 від 18.02.2015 року, у справі №922/2827/14 та у справі №922/1578/15 від 28.10.2015 року, які на думку апелянта є преюдиційними фактами, які не підлягають повторному доказуванню, з огляду на таке.
Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, у справі №922/2641/14 позивач обґрунтовує свої вимоги іншими правовими підставами, ніж у справі №922/5260/15, а саме тим, що оспорювані договори відступлення права вимоги є нікчемними, зокрема, в силу приписів статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У справі №922/1578/15, з посиланням, зокрема, на приписи статей 202,203,215 Цивільного кодексу України, також йдеться про інше - те, що укладаючи правочини, відповідачі, не замінюючи кредитора у зобов'язанні замінили стягувача на стадії виконання судового рішення і вказана обставина є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
А у справі №922/2827/14 взагалі беруть участь інші особи, ніж у даній справі.
За таких обставин, посилання апелянта на те, що обставини, встановлені зазначеними постановами суду касаційної інстанції не підлягають доказуванню по даній справі, неможливо взяти до уваги, оскільки вони не підпадають під приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, так як не є преюдиційними при вирішенні даного спору, підстави позову якого ґрунтуються, зокрема, на положеннях статті 517 Цивільного кодексу України.
Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції апелянтом не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які апелянт посилався, як на підставу своїх вимог.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.
Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА” ОСОБА_6, м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 акціонерного товариства “ОСОБА_5 ВОРОТА” ОСОБА_6, м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015р. у справі №922/5260/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складений 08.04.2016р.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Ільїн О.В.