ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
05 квітня 2016 року Справа № 913/427/16
Провадження №34/913/427/16
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Іванова Антона Володимировича
при секретарі судового засідання Калашніковій В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м.Харків
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехпоставка ЛТД", м.Луганськ
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд", м.Київ
про визнання недійсним договору №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 05.01.2016 року,
1-го відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю №17/02 від 17.02.2016 року,
2- го відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю №29/02 від 29.02.2016 року,
Публічне акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (позивач) звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехпоставка ЛТД" (1-ий відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд" (2-ий відповідач) про визнання недійсним договору №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року, який укладено між позивачем та 2-им відповідачем. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 2-им відповідачем спірний правочин, містить ознаки договору факторингу та вчинено без відповідного дозволу (ліцензії); в якості правових підстав позову - на положення ст.ст. 203, 215, 227, 548, 1077, 1079, 1084 Цивільного кодексу України.
У відповідності до вимог ст. 21 Господарського процесуального кодексу України 21.03.2016 року здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Іванову А.В.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.03.2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 05.04.2016 року на 15:25 год.
Крім того, 05.04.2016 від представника 1-го відповідача до господарського суду Луганської області надійшла заява (вх. № 2842/16), відповідно до якої останній просить суд долучити до матеріалів справи заперечення на позовну заяву, копію Статуту 1-го відповідача та довідку про відкриті рахунки в установах банку стосовно 1-го відповідача.
Також, 05.04.2016 від представника 2-го відповідача до господарського суду Луганської області надійшла заява (вх. № 2841/16), відповідно до якої останній просить суд долучити до матеріалів справи заперечення на позовну заяву та довідку про відкриті рахунки в установах банку стосовно 2-го відповідача.
Всі надані представниками сторін документи, були прийняті судом до розгляду, досліджені та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та визнати недійсним договір №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року, який укладено між позивачем та 2-им відповідачем, зазначаючи при цьому на те, що 2-им відповідачем спірний правочин вчинено без відповідного дозволу (ліцензії). Надав пояснення по суті справи.
Представник 1-го відповідача в призначене судове засідання з'явився, проти позову заперечував у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зазначаючи при цьому, що договір №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року про відступлення права вимоги не містить ознак договору факторингу.
Представник 2-го відповідача в призначене судове засідання з'явився, підтримав позицію 1-го відповідача та проти позову заперечував у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що всі сторони оскаржуваного правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та не має підстав для визнання недійсним договору №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року .
Так, з метою надання представнику позивача додаткового часу для ознайомлення з наданими представниками відповідачів запереченнями на позов, суд оголошував перерву у судовому засіданні до 05.04.2016 року о 16:30 год.
Після оголошеної перерви розгляд справи продовжився.
Представник позивача проти наданих представниками відповідачів заперечив та заявив усне клопотання про залучення до участі у справі в якості 3-ої особи - Національну комісію щодо здійснення державного регулювання у сфері фінансових послуг.
Стосовно заявленого усного клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості 3-ої особи - Національну комісію щодо здійснення державного регулювання у сфері фінансових послуг, господарський суд зазначає наступне.
Як зазначено в п. 1.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.
Відповідно до статті 27 ГПК така третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора. З підстав, зазначених у третьому і четвертому реченнях частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. У будь-якому разі судом виноситься з даного питання ухвала з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Суд, зазначає, що представником позивача взагалі не обґрунтовано яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Національної комісії щодо здійснення державного регулювання у сфері фінансових послуг по відношенню до якої не будь зі сторін у даній справі.
В той же час, суд зазначає, що представником позивача не наданого письмого клопотання щодо залучення вказаної особи до участі у справі третьої особи, з письмовим обґрунтуванням такого залучення.
За таких обставин суд, приходить до висновку про відмову в задоволенні заявленого клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.
17.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехпоставка ЛТД" (1-им відповідачем, первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія "Машпромтрейд" (2-им відповідачем, новим кредитором) та Публічним акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (позивачем, боржником) було укладено договір № 53/2008/1- ПД про відступлення права вимоги (Договір).
Відповідно до умов укладеного Договору про відступлення права вимоги № 53/2008/1- ПД від 17.08.2015 року, сторони погодили, що первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору № 03/12 від 02.12.2014 р. між первісним кредитором і боржником. (п.1. Договору)
Відповідно до п.2. Договору, новий кредитор набуває право вимагати від боржника сплатити на розрахунковий рахунок нового кредитора вартість товарно- матеріальних цінностей в розмірі 1 036 821,60 грн.
Так, право вимоги засновано на підставі основного договору, первинних бухгалтерських документів, податкових накладних, видаткових накладних, довіреностей до договору № 03/12 від 02.12.2014 р. та підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків станом на 13.03.2015 року.
В той же час, звертаючись з позовом до суду, позивач дійшов висновку про те, що Договір про відступлення права вимоги № 53/2008/1- ПД від 17.08.2015 року, за своєю правовою природою є Договором факторингу, а 2-ий відповідач надав фінансову послугу, не маючи спеціального статусу фінансової установи та відповідної ліцензії, що є підставою для визнання цих договорів недійсними на підставі ч. 1 ст. 227 ЦК України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до вимог статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст спірного договору №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року, суд встановив, що сторони чітко зазначили, що первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору № 03/12 від 02.12.2014 р. між первісним кредитором і боржником (в розмірі 1 036 821,60 грн.).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Уступка права вимоги - це двосторонній оплатний/безоплатний абстрактний розпорядчий правочин, який носить самостійний характер, укладається між первісним та новим кредитором і передбачає перехід до останнього зобов'язальних прав вимоги.
Так, п. 8.6. Договору поставки №03/12 від 02.12.2014 року, передбачено, що постачальник не має права передавати свої права та обов'язки за цим договором третім особам без попередньої згоди покупця.
Так, враховуючи те, що спірний договір про відступлення права вимоги №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року підписаний, в тому числі, й з боку Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (покупцем за договором №03/12 від 02.12.2014 року), тому суд приходить до обґрунтованого висновку, що таким чином позивач надав згоду на укладання спірного правочину.
Отже, стосовно посилань позивача, що спірний договір відступлення права вимоги (цесії) є договором факторингу, а тому має бути визнаний недійсним, суд зазначає наступне.
Так, поняття договору факторингу визначено у частині першій статті 1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті ст. 1077 ЦК України передбачена можливість Клієнта відступити Факторові свою грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором. При цьому якщо відступлення права грошової вимоги Факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором, Фактор зобов'язаний надати Клієнту звіт і передати суму, що перевищує суму боргу Клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги. Якщо сума, одержана Фактором від Боржника, виявилася меншою від суми боргу Клієнта перед Фактором, яка забезпечена відступленням права вимоги, Клієнт зобов'язаний сплатити Факторові залишок боргу.
Тобто, ознаками договору факторингу є наступні обставини:
- сторонами по договору факторингу є фактор та клієнт;
- договір являє собою зобов'язальне правовідношення, яке виникає між фактором та продавцем (постачальником) товарів або послугонадавачем (клієнтом), за яким фактор купує у клієнта право вимоги останнього по відношенню до його контрагентів (боржників) за договорами по сплаті заборгованості за поставлені (передані) товари або надані послуги, тим самим фінансуючи діяльність клієнта, при цьому мова йде не про будь-яке окреме відплатне відступлення конкретного права вимоги, а про конкретну дебіторську заборгованість (повністю або частково);
- відносини між фактором та клієнтом носять оплатний характер, фактору має бути забезпечена можливість одержання винагороди за послуги по фінансуванню діяльності клієнта, тобто оплатний характер договору факторингу має вирішальне значення як ознака при визначенні такого виду договірного правовідношення;
- договір факторингу може включати обов'язки фактора по наданню клієнту додаткових бухгалтерських та інших фінансових послуг з обслуговування відповідної дебіторської заборгованості.
Слід зазначити, що визначення місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки, поміж іншого, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором. За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Враховуючи наведене, судом відхиляються посилання позивача на наявність ознак факторингових операцій в оспорюваному договорі про відступлення прав вимоги, оскільки судом з наведених вище підстав було встановлено, що в розумінні 512 ЦК України оспорювані правочини є саме договорами про відступлення права вимоги.
Слід також зазначити, що питання наявність ознак договору факторингу може поставати лише тоді, коли йдеться про професійну діяльність (наприклад, банку) по викупу боргових зобов'язань за суму, значно нижчу номіналу, крім того, така послуга може бути платною. В даному випадку дані правовідносини не підпадають під визначення факторингу.
З огляду на вищевикладені приписи закону і умови спірного договору, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку, між сторонами договору не було домовленості про надання фінансових послуг.
Отже, позовні вимоги позивача спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу.
В той же час, статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) обов'язок по доведенню цього факту (відсутності в усіх учасників правочину наміру створити юридичні наслідки) покладений на позивача.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про порушення першим та другим відповідачами законодавства при укладанні оспорюваного договору уступки права вимоги №53/2008/1-ПД від 17.08.2015 року, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, які суперечать приписам діючого законодавства, а тому у суду відсутні правові підстави для їх задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на позивача в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 203, 205, 215, 218, 509, 512-519, 628, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, статями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 07.04.2016 року.
Суддя А.В.Іванов