ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.03.2016Справа №910/3944/16
За позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ПРОЕКТ МЕНЕДЖМЕНТ"
про стягнення 3 390,61 грн.
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від позивача: Корякін М.І. - за довіреністю № 01-42юр/3531 06.05.2015 року;
від відповідача: не з'явилися.
Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ПРОЕКТ МЕНЕДЖМЕНТ" про стягнення 3 390,61 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати вартості спожитої електричної енергії згідно умов Договору №58615 про постачання електричної енергії від 28.04.2012 року.
З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 3 020,59 грн. - основного боргу, 39,18 грн. - інфляційних втрат, 20,41 грн. - 3% річних, 310,43 грн. - пені, 1 378,00 грн. - судового збору.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.03.2016 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 30.03.2016 року.
В судове засідання 20.03.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Провадження у справі порушено ухвалою від 05.02.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 30.03.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 30.03.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
28.04.2012 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (далі по тексту - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ПРОЕКТ МЕНЕДЖМЕНТ" (далі по тексту - відповідач, споживач) укладено Договір №58615 про постачання електричної енергії (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) постачальник продає постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 2.1.2. Договору передбачено, що постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням розділів 6, 7 Договору, відповідно до додатка 1 «Договірні величини споживання» та додатка 2 «Порядок розрахунків».
Відповідно до п 2.3.3. Договору, споживач зобов'язаний своєчасно сплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування.
Згідно з п. 5 додатка 2 до Договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахунковою періоду, здійснюється на підставі рахунку, який виставляється постачальником електричної енергії на основі даних про фактичне споживання електричної енергії. Споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.
Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості спожитої електричної енергії, відповідно до умов Договору, у останнього за період з жовтня 2015 року по листопад 2015 року включно (спірний період) перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 3 020,59 грн.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії рахунків фактичного споживання електричної енергії за спірний період, на підтвердження іншого суду не надано жодного доказу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що договір, укладений між сторонами є договором енергопостачання.
Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставляв (продавав) споживачу електричну енергію згідно умов Договору, а відповідач в супереч умовам Договору не сплатив вартість спожитої електричної енергії за період з жовтня 2015 року по листопад 2015 року (включно), та має перед позивачем заборгованість в розмірі 3 020,59 грн.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п.4.2.1. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 310,43 грн.
Пунктом 4.2.1. Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених п.п. 2.2.5 цього Договору, з порушенням термінів визначених додатком № 2 "Порядок розрахунків", споживач сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3% річних та індексу інфляції. Сума пені нараховується Споживачу з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений споживачем в термін, встановлений додатком № 2 "Порядок розрахунків", до дня сплати заборгованості включно та зазначається в рахунку окремим рядком.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 310,43 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 20,41 грн. - 3% річних, 39,18 грн. - інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 20,41 грн. - 3% річних, 39,18 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд м. Києва -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ ПРОЕКТ МЕНЕДЖМЕНТ" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ МАГНІТОГОРСЬКА, будинок 1, кімната 101; код ЄДРПОУ 33149359) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, Харківська область, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 149; код ЄДРПОУ 00131954) 3 020 (три тисячі двадцять) грн. 59 коп. - основного боргу, 39 (тридцять дев'ять) грн. 18 коп. - інфляційних втрат, 20 (двадцять) грн. 41 коп. - 3% річних, 310 (триста десять) грн. 43 коп. - пені, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Якименко М.М.
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 30.03.2016 року.