Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 411
Іменем України
13.03.2007
Справа №2-9/2471-2007
За позовом Міністерства Оборони України, м. Київ
до відповідачів 1)товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський фінансовий альянс», м. Херсон, 2) ДП Міністерства Оборони України «Кримвійськбуд», м. Сімферополь
Про визнання недійсним договору
Суддя ГС АР Крим Н.С.Пєтухова
Представники:
Від позивача - Житенко І.О. - ю\к., дов. пост. №220/435/д від 25.12.2006 р.
Від відповідача №1 - не з'явився
Від відповідача №2 - Богатирев Д.А. - ю\к., дов. пост. від 20.02.2007 р.
Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідачів про визнання недійсним договору №19/5-06/01 від 16.05.2006р.
Відповідач №1 повторно явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Про день слухання справи був сповіщений належним чином. Ухвала суду була направлена на його адресу рекомендованою кореспонденцією. Причина не явки представника відповідача суду не відома.
Відповідач №2 проти позову заперечує по мотивам, викладеним у відзиву на позов вих. №173 від 20.02.2007р.
Розглянувши матеріали справи, а також додатково надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
16 травня 2006 року між Державою Україною в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельник В.Л. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонський фінансовий альянс" (далі - відповідач №1) було укладено договір № 19/5-06/01 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Згідно п.2.5 договору його предметом було визначено спільну діяльність сторін по проектуванню і будівництву об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику загальною площею 3,95га, що знаходиться за адресою: АРК, смт. Партеніт, вул. Гурзуфська, 8А.
На території, що підлягала забудові (будівельному майданчику), знаходиться нерухоме майно загальною площею 5431,18 кв.м військового містечка № 4, перелік якого наведено у п. 2.5 Договору.
Зазначене нерухоме майно склало пайовий внесок Міністерства оборони України та відповідно до п. 6.1 Договору підлягало передачі відповідачу під будівництво першого етапу.
Позивач просить визнати договір №19/5-06/01 від 16.05.2006р. про спільне будівництво(реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва(реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін недійсним, оскільки даний договір був укладений представником з перевищенням своїх повноважень, також зміст даного договору суперечить вимогам земельного законодавства.
Більш того, позивач посилається на те, що відповідно до п.п. «г» п.6.1 договору позивач взяв на себе зобов'язання передати відповідачу №1 майно, перелік якого наведений у п.2.5 договору. Визначає, правові підставі для здійснення передачі зазначеного майна були відсутні, так як воно належить на праві господарського відання ДП Міністерства Оборони України «Кримвійськбуд».
Суд вважає, що позивні вимоги позивача підлягають задоволенню по наступним підставам.
16.05.2006р. між сторонами був укладений|ув'язнений| договір №19/5-06/01. Договір від імені Міністерства оборони України було укладено представником з перевищенням своїх повноважень.
Так, згідно довіреності від 09.03.2006р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в реєстрі за №610, Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України Гриценка А.С. уповноважило директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельника В.Л. укладати за кошти суб'єктів господарювання, серед іншого, й правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла.
Водночас, як вбачається зі змісту названої довіреності, зазначені правочини Мельник В.Л. мав право укладати виключно на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України.
Незважаючи на чітко окреслене коло своїх повноважень, Мельник В.Л. уклав спірний Договір, не отримавши рішення Міністра оборони України та без додержання встановленої у Міністерстві оборони України процедури погодження укладення таких договорів директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України, тобто з перевищенням повноважень.
Посилання в обґрунтування повноважень Мельника В.Л. на доручення (розпорядження) Міністра оборони України від 23.11.2005р. № 13965/з є абсолютно безпідставним.
Як вбачається зі змісту названого доручення, Міністр оборони України погодився з пропозиціями свого заступника лише щодо надання Центральному спеціалізованому будівельному управлінню (госпрозрахунковому) Міністерства оборони України повноважень на здійснення функції замовника будівництва у Збройних Силах України по забудові та реконструкції військових містечок шляхом укладання інвестиційних договорів, а також повноважень на здійснення реалізації списаного військового майна, оцінених майнових прав з отриманням коштів на спеціальний рахунок Міністерства оборони України у Державному казначействі України для наповнення спеціального фонду держбюджету.
При цьому жодних пропозицій щодо надання Міністром оборони України згоди на укладення Міністерством оборони України та підписання від імені Міністерства директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України "Укроборонбуд" договору про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення в АРК, смт. Партеніт, вул.. Гурзуфська, 8А у доповіді Заступника Міністра оборони України не містилося.
Отже, рішення Міністра оборони України від 23.11.2005р. №13965/з не є рішенням про надання згоди на укладення правочинів у розумінні довіреності від 09.03.2006р. №610, тому посилання на нього в обґрунтування повноважень Мельника В.Л. є безпідставним.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Крім того, відповідно до пп. г) п. 6.1 Договору позивач взяв на себе зобов'язання передати відповідачу №1 майно, перелік якого наведений у п. 2.5 Договору.
Водночас, правові підстави для здійснення передачі зазначеного майна були відсутні, так як воно належить на праві господарського відання ДП МО України "Кримвійськбуд".
Фондами розформованої військової частини А-0944, які розташовані в смт. Партеніт Автономної Республіки Крим, ДП МОУ "Кримвійськбуд" було наділено на підставі наказу Міністра оборони України від 29.01.1998р. № 27 "Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України".
Згідно акту прийому-передачі основних фондів Кримського територіального інженерно-будівельного управління від 05.08.1998р будівлі та споруди розформованої військової частини А-0944, які розташовані в смт. Партеніт Автономної Республіки Крим, були передані ДП МОУ "Кримвійськбуд" (лист Генерального директора ДП МОУ "Кримвійськбуд" від 20.10.06 № 1022 додається).
На даний час ці фонди знаходяться на балансі ДП МОУ "Кримвійськбуд", відповідальність за збереження та належний облік яких несе керівник підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України (ч. 4 ст. 66 Господарського кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Так. згідно ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України, відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Право господарського відання, крім обмеження суб'єкта підприємництва у розпорядженні окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу), характеризується і тим, що власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна (ч. 2 ст. 136 Господарського кодексу України). Проте, згідно з цією же нормою Господарського кодексу України, в будь-якому разі такий контроль не повинен призводити до втручання в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Положення ч. 2 ст. 136 Господарського кодексу України кореспондується з пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" (діючого на момент укладення спірного договору), яким Кабінет Міністрів України заборонив міністерствам та іншим підвідомчим йому органам державної виконавчої влади пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що є у загальнодержавній власності.
Кабінет Міністрів України своїм декретом наділив міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади правом створювати підприємства, засновані на загальнодержавній власності, але при цьому обмежив їх організаційно-господарські повноваження, заборонивши будь-яке пряме втручання в оперативно-господарську діяльність цих підприємств.
Так, відповідно до абз. є, ж пп. З п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президентом України від 21.08.1997р. № 888, та абз. 5 п. 2 названого Декрету, Міністерство оборони України може здійснювати лише контроль за ефективністю використання і збереженням державного майна, закріпленого за підприємствами, що входять до сфери його управління.
Таким чином, майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом, а ч. З ст. 136 Господарського кодексу України передбачає право суб'єкта підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, на захист своїх майнових прав також і від власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Згідно ч. 7 ст. 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Враховуючи те, що вилучення спірного майна на підставах та у порядку, встановленому законодавством, не відбувалося, Держава в особі Міністерства оборони України не мала законного права здійснювати відчуження цього майна.
Більш того, зміст укладеного Договору суперечить вимогам земельного законодавства.
Пунктом 10.1 Договору було визначено право відповідача за взаємною згодою сторін здійснити викуп пайової участі Міністерства оборони України шляхом укладення цивільно-правових угод, які передбачають перехід права власності.
Згідно п. 10.2 Договору передача відповідачу майна, що становить пайовий внесок Міністерства оборони України за Договором, повинна здійснюватися за актами прийому-передачі, а після переходу права власності на це майно сторони зобов'язалися скласти двосторонній акт про припинення дії Договору.
При цьому, відповідно до п. 10.2 Договору, сторони домовилися, що акт про припинення дії Договору виконує функцію заяви Міністерства оборони України про його відмову від права користування земельною ділянкою загальною площею 3,95 га.
Таке положення Договору безпосередньо суперечить вимогам Земельного кодексу України.
Одним з основних завдань земельного законодавства визначено регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а одним з його основоположних принципів є забезпечення гарантій прав на землю (ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати виключно у державній або комунальній власності.
Згідно ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Виключно Земельним кодексом України регламентується й порядок припинення права постійного користування земельними ділянками.
Так, відповідно до ч. З ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
На підставі цієї заяви землекористувача власник земельної ділянки приймає рішення про припинення права користування земельного ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Слід зазначити, що цей порядок врегульовано імперативними нормами земельного законодавства, а отже єдиною правовою підставою для прийняття рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою є лише відповідна заява землекористувача, яка подається власнику земельної ділянки.
Складення будь-яких інших документів, в тому числі двосторонніх актів, якими передбачається припинення права постійного користування земельною ділянкою Земельним кодексом України не передбачено.
Крім того, директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельнику В.Л. ніколи та у будь-який спосіб не надавалися повноваження подавати від імені Міністерства оборони України заяви про відмову від права постійного користування земельними ділянками Міністерства оборони України, так само як повноваження складати й підписувати від імені Міністерства оборони України які-небудь двосторонні акти або інші документи, які б виконували функцію такої заяви.
Таким чином, п. 10.2 спірного Договору є незаконним та прямо суперечить вимогам Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Недійсність господарського зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону встановлена також статтею 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої таке зобов'язання може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Ст.33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачами таких суду не представлено.
При таких обставинах, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки підтверджені матеріалами справи.
Витрати по оплаті держмита і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача №1 відповідно до ст. 49 ГПК України.
Рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України і підписано 13.03.2007 р
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір №19/5-06/01 від 16.05.2006р. про спільне будівництво(реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва(реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеним між Міністерством Оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонський фінансовий альянс».
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський фінансовий альянс», 73038, м. Херсон, Комсомольський район, Аеропорт ЦА, (р\р відсутній, ЄДРПОУ 33391493) на користь Міністерства Оборони України, 03168, м. Київ, вул.. Повітрофлотський пр., 6, (р/р 3121623250001 в ОПЕРУ ДК України, МФО 820172, ЄДРПОУ 00034022) 85 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної чинності.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Петухова Н.С.