ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.03.2016Справа №910/3150/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн-М»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»
про визнання договору частково недійсним
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Глюза А.А., Дробязко К.М.
від відповідача: Самойленко А.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсними п.п. 1.3., 1.3.1., 1.3.2., 1.3.3., 3.1. загальних умов кредитування, які є невід'ємним додатком до кредитного договору № 500004647 від 19.06.2012 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті». Позовні вимоги обґрунтовані встановленням ціни договору в еквіваленті іноземної валюти, що суперечить нормам чинного законодавства України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2016 р. порушено провадження у справі № 910/3150/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.03.2016 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що чинне законодавство України не містить заборони щодо визначення грошового зобов'язання в іноземній валюті, в той час як постанова Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» № 1998 від 18.12.1998 р. не регулює кредитні відносини та, відповідно, у даному випадку не підлягає застосуванню.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві позов.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 28.03.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
19.06.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» укладено кредитний договір № 500004647, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредит у розмірі 184 251, 10 грн., що становить еквівалент 22 809, 00 доларів США на придбання автомобіля марки VW модель Golf TEAM, кузов № НОМЕР_1, 2012 року випуску на строк 60 місяців; курс для обчислення - курс філії Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», що дорівнює 8, 0780 дол. США на момент підписання договору; процентна ставка є змінною та становить 9, 90 %.
За умовами договору № 500004647 від 19.06.2012 р. усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в дол. США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування.
Згідно п.п. 1.3.1, 1.3.2., 1.3.3. Загальних умов кредитування, розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено в гривні на день укладення договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною Кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення Кредиту, відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні: при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті вказаних у графіку погашення кредиту чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується, як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та дати отримання суми еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією збільшиться, більше ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення сплачується позичальником. Додатково позичальник зобов'язується компенсувати компанії витрати, що пов'язані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб (або іншого аналогічного податку), у зв'язку з виникненням у позичальника доходу, пов'язаного зі змінами курсу іноземної валюти, прийнятої сторонами у кредитному договорі, по відношенню до української гривні. У часткову зміну зазначених вище положень цього пункту, компанія матиме право вимагати, щоб платежі у погашення кредиту були розраховані за обмінним курсом (про який було повідомлено банком за 2(два) дні до дати виставлення рахунку) іншого банку (Національного банку України або іншого українського комерційного банку), замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути поставлена на власний розсуд компанією і без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії кредитного договору, і для цього не вимагатиметься згода позичальника. Компанія повинна повідомити позичальника про свій намір щодо зміни обмінного курсу банку за 7 (сім) робочих днів до дати відповідного платежу, який має бути сплачений позичальником. Новий обмінний курс банку, про який повідомить компанія в подальшому буде застосовуватися до усіх наступних платежів, які підлягають сплаті позичальником до того моменту, коли компанія повідомить про інше у такому ж порядку. У випадку зміни обмінного курсу банку згідно з цим пунктом, усі інші умови загальних умов кредитування повинні у рівній мірі застосовуватись до нового обмінного курсу. У разі несплати позичальником платежів за новим обмінним курсом компанія матиме право застосовувати положення статті.
Відповідно до п. 3.1. кредитного договору позичальник має право в будь-який час повернути достроково кредит у повному обсязі або у частині. Для цього позичальник зобов'язаний звернутися до компанії не пізніше ніж за 20 (двадцять) робочих днів до запланованого дня та отримати від компанії відповідний рахунок для сплати (включаючи суму дострокового погашення, проценти, комісії). Разом із рахунком позичальник отримає від компанії новий графік погашення кредиту. Такий графік погашення кредиту вважається погодженим позичальником та набирає чинності з моменту отримання коштів від позичальника на підставі зазначеного рахунку. Якщо позичальник звертається до компанії після 15 числа поточного місяця, для дострокового погашення кредиту (його частини), позичальник зобов'язується сплатити рахунок за поточний місяць відповідно до графіку погашення кредиту після чого компанія виставляє відповідний рахунок для сплати (включаючи суму дострокового погашення, процент, комісія). Разом з рахунком позичальник отримує від компанії новий графік погашення кредиту (у випадку погашення позичальником частини кредиту). Такий графік погашення кредиту вважається погодженим позичальником та набуває чинності з моменту отримання коштів від позичальника, на підставі зазначеного рахунку. Якщо є порушення вимог цього пункту позичальник достроково поверне кредит, у повному обсязі або у частині без попереднього отримання від компанії відповідного рахунку (включаючи суму дострокового погашення, процент і комісія), цей платіж вважається авансовим платежем і зараховуватиметься у сплату суми, яка відшкодовує частину платежів, що підлягають сплаті позичальником у поверненні кредиту у .строки передбачені графіком погашення кредиту; проценти, комісії та інші платежі, що відносяться до періоду за який здійснено авансовий платіж зменшенню не підлягають і повинні бути сплачені позичальником у повному обсязі.
Відповідно до додаткової угоди від 16.07.2013 р. до кредитного договору № 500004647 від 19.06.2012 р. сторони домовились доповнити статтю 3.1 Загальних умов кредитування положенням щодо автоматичної рекалькуляції (зменшення) суми кредиту у наступній редакції: «автоматична рекалькуляція (зменшення) суми кредиту. У випадку здійснення позичальником платежу (-ів) протягом відповідного календарного місяця, у сумі окремого платежу, що перевищує місячний платіж більше ніж на 1 000 (одну тисячу) гривень або дорівнює цій сумі компанія один раз на місяць (в день на розсуд компанії) здійснює перерахунок (зменшення) чергових платежів з повернення кредиту та сплати процентів, комісії та інших платежів за кредитом щодо кожного отриманого платежу, що перевищує місячний платіж більше ніж на 1 000 (одну тисячу) гривень або дорівнює цій сумі та направляє позичальнику новий графік погашення кредиту (у випадку погашення частини кредиту). Такий графік погашення кредиту вважається погоджений позичальником та набирає чинності, з моменту отримання коштів від позичальника на підставі рахунка за наступний платіжний період, складеного з урахуванням часткового дострокового погашення кредиту та/або додатного кредиту. Автоматичній рекалькуляції не підлягають платежі, кожен із яких є меншим ніж 1 000 (одна тисяча) гривень, незалежно від кількості таких платежів. При автоматичній рекалькуляцї платежі перераховуються за обмінним курсом за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у кредитному договорі, що діяв станом на робочий день, що передував дню здійснення такого платежу, за винятком випадків, коли обмінний курс за безготівковими операціями на такий день є нижчим від курсу за безготівковими операціями, що діяв станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору у такому випадку при автоматичній ре калькуляції використовуватиметься обмінний курс за безготівковими операціями, що діяв станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору. Позичальник має право відмовитися від автоматичної рекалькуляції (зменшення) суми кредиту, шляхом повідомлення компанії за 30 (тридцять) календарних днів до здійснення платежу з проханням зарахувати суму перевищення, у якості авансового платежу, вказавши суму запланованого платежу та отримавши від компанії рахунок з відповідним призначенням платежу. У такому випадку компанія вважатиме платіж, що дорівнює сумі запланованого платежу авансовим і зараховуватиме його у сплату суми, яка відшкодує частину платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту у строки, передбачені графіком погашення кредиту (за обмінним курсом, що діятиме станом на робочий день, що передує дню виставлення відповідного рахунку, проценти, комісії та інші платежі, що відносяться до періоду, за який здійснено такий авансовий платіж, зменшенню не підлягають і повинні бути сплачені позичальником у повному обсязі. У випадку здійснення платежу на суму, що перевищує суму запланованого платежу, частина платежу, що перевищує суму запланованого платежу підлягає автоматичній рекалькуляції, у порядку передбаченому цим пунктом. На підставі зазначеного повідомлення позичальника, компанія також зараховуватиме усі наступні платежі, як авансові, у частині платежу, що дорівнює сумі запланованого платежу. У разі прийняття позичальником рішення змінити суму запланованого платежу, або відмовитися від зарахування платежів, як авансових. Позичальник зобов'язаний повідомити компанію за 30 (тридцять) календарних днів до дня здійснення відповідного платежу»,
Відповідно до графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору № 500004647 від 19.06.2012 р. позивач зобов'язаний сплачувати щомісячно кошти на погашення кредиту у розмірі 483, 50 дол. США.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що умови договору № 500004647 від 19.06.2012 р. про погашення кредиту виходячи з офіційного курсу Національного банку України до дол. США суперечить нормам чинного законодавства України, які визначають необхідність здійснення розрахунків у національній валюті - гривні.
Також позивач зазначає що умови договору № 500004647 від 19.06.2012 р. щодо здійснення розрахунків за офіційним курсом Національного банку України до дол. США ставлять Товариство з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» у невигідне становище по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та порушують принцип рівності сторін у договірних зобов'язаннях.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Нормами статті 179 Господарського кодексу України також визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору.
Аналогічні норми закріплені також і в ст. 180 Господарського кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За загальним правилом Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір № 500004647 від 19.06.2012 р. підписаний уповноваженими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та скріплений печатками юридичних осіб, а відтак - позивач визнав для себе прийнятними умови вказаного договору та погодився їх дотримуватись.
Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає, що кредитний договір № 500004647 від 19.06.2012 р. укладений сторонами у відповідності до приписів ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України на підставі вільного волевиявлення сторін та повного усвідомлення наслідків підписання ними оспорюваного договору, шляхом погодження всіх істотних умов договору, що є обов'язковими для сторін.
За правилами ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Як зазначається у ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом
Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Тож, виходячи з аналізу вищенаведених норм, сторонам при визначенні грошового зобов'язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту та, при цьому, порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі.
Як вбачається з оспорюваного договору № 500004647 від 19.06.2012 р., сума кредиту та розмір щомісячних платежів виражені в національній валюті України - гривні із визначення еквіваленту в дол. США.
При цьому, оспорюваний договір № 500004647 від 19.06.2012 р. не містить умов щодо здійснення розрахунків в іноземній валюті.
Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постановах від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11, від 26.12.2011 р. у справі № 3-141гс11 та від 07.10.2014 р. у справі № 3-133гс14 положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Стосовно тверджень позивача про його невигідне станове по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», суд відзначає, що оспорюваний договір № 500004647 від 19.06.2012 р. підписано позивачем на підставі вільного волевиявлення та скріплено його печаткою з повним усвідомленням вчинених дій та їх наслідків.
При цьому, відповідно до п. 4.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» останнє створюється з метою розвитку економіки України, формування ринкових відносин, отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торговельної та посередницької діяльності, виконання робіт та надання послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
За приписами ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємництвом за змістом ст. 41 Господарського кодексу України це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто, здійснюючи свою господарську діяльність, Товариство з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» одночасно несе пов'язані з нею ризики, в тому числі й фінансові.
Стосовно посилань позивача на постанову Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 р. «Про удосконалення порядку формування цін», якою встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці та визначено вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни, суд вважає за доцільне відзначити, що, по-перше, вказано постанова прийнята внаслідок стрімкого падіння курсу гривні до долара США, яке відбулося у серпні - вересні 1998 року, про що вказується у самій постанові та, по-друге, вказана постанова не забороняє вираження у відповідному договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.
В той же час, ціни на послуги, що є предметом оспорюваного договору не є предметом державного регулювання та визначаються на власний розсуд сторін в порядку ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, ст. 179 Господарського кодексу України.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Товариством з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» не вказано нормативний акт, який містив би пряму заборону визначення в укладеному між суб'єктами господарювання договорі грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, здійснивши оцінку наявних у справі доказів та встановлених обставин за правилами Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що положення договору № 500004647 від 19.06.2012 р. щодо визначення суми кредиту з урахуванням офіційного курсу національної валюти до іноземної прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України та забезпечується, зокрема, закріпленим у Цивільному кодексі України та Господарському кодексі України принципом свободи договору та вільного волевиявлення сторін.
При цьому, розглядаючи даний спір по суті, та з метою дотримання однієї судової практики у подібних правовідносинах, судом враховувались висновки Верховного Суду України, які в силу ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх судів України.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, у зв'язку з чим вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн-М» не підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 04.04.2016 р.
Суддя Пригунова А.Б.