ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.04.2016Справа №910/1775/16
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кордіал»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Слух»
простягнення 501 837,60 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Мельник Т.Б.
від відповідача:Руденко В.Б., Біляк І.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кордіал» (надалі - ТОВ «Кордіал») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слух» (надалі - ТОВ «Слух») про стягнення 501 837,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані ненаданим виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором оренди з правом викупу №01/10/14 від 01.10.2014 р. в частині внесення платежів за викуп нежитлового приміщення, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з нього заборгованості у розмірі 414 247,31 грн., а також пені у розмірі 58 244,32 грн., 3% річних у розмірі 9 462,10 грн. та інфляційних у розмірі 19 883,87 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 29.02.2016 р.
26.02.2016 р. до канцелярії суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що передбачене договором оренди з правом викупу №01/10/14 від 01.10.2014 р. право не є обов'язком, а відтак може реалізовувати його на власний розсуд.
Судове засідання 29.02.2016 р. не відбулося, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва розгляд справи було призначено на 28.03.2016 р.
В судовому засіданні 28.03.2016 р. судом оголошувалась перерва на 04.04.2016 р.
Представник позивача в судове засідання з'явився, через канцелярію суду подав додаткові докази та пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.10.2014 р. між ТОВ «Кордіал» (орендодавець) та ТОВ «Слух» (орендар) був укладений договір оренди з правом викупу №01/10/14 (надалі - «Договір»), за змістом п. 1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування нежиле приміщення, група приміщень №92 (літера А), що знаходиться в будинку під №56, розташованому по вулиці Ломоносова в місті Києві, загальною площею 347,1 кв.м на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що приміщення, що надається в оренду, належить орендодавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.12.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. та зареєстровано в реєстрі за №1509.
Відповідно до п. 8.1 Договору за умови виконання орендарем обов'язку, передбаченого п. 7.1.1 цього договору, орендар протягом строку дії цього договору має право на викуп приміщення у орендодавця.
Згідно з п. 8.2 Договору строки реалізації орендарем прав на викуп приміщення, ціна приміщення, умови розрахунку, порядок переходу права власності на приміщення та інші істотні умови викупу визначаються сторонами у додатковій угоді про викуп приміщення, яка укладається одночасно з цим договором та є його невід'ємною частиною.
Додатковою угодою від 01.10.2014 р. до Договору (надалі - «Додаткова угода») сторони погодили, що орендодавець, в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою, надає право орендарю на викуп нежилого приміщення, група №92 (літера А), що знаходиться в будинку під №56, розташованому по вулиці Ломоносова в місті Києві, загальною площею 347,1 кв.м у орендодавця.
Пунктом 2.1 Додаткової угоди визначено, що вартість 1 кв.м приміщення становить 1 525,00 дол. США. Загальна вартість приміщення становить 529 327,00 дол. США.
Відповідно до п. 2.2 Додаткової угоди орендар здійснює оплату загальної вартості приміщення, встановлену в п. 2.1 цієї додаткової угоди, рівними платежами кожного місяця в строк до 01.08.2017 р. включно починаючи з 01.05.2015 р.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Додатковою угодою, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 414 247,31 грн.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, на виконання умов Договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення, група приміщень №92 (літера А), що знаходиться в будинку під №56, розташованому по вулиці Ломоносова в місті Києві, загальною площею 347,1 кв.м.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Пунктом 7.1.1 Договору сторонами погоджено, що орендар зобов'язується оплачувати орендну плату за використання приміщення в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 8.1 Договору за умови виконання орендарем обов'язку, передбаченого п. 7.1.1 цього договору, орендар протягом строку дії цього договору має право на викуп приміщення у орендодавця.
Згідно з п. 8.2 Договору строки реалізації орендарем прав на викуп приміщення, ціна приміщення, умови розрахунку, порядок переходу права власності на приміщення та інші істотні умови викупу визначаються сторонами у додатковій угоді про викуп приміщення, яка укладається одночасно з цим договором та є його невід'ємною частиною.
Відтак, сторони досягли взаємної згоди, що за умови належного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендних платежів, він набуває право викупу приміщення у позивача.
Під час судових засідань факт належної сплати ТОВ «Слух» орендної плати представником позивача не заперечувався.
З метою визначення умов реалізації орендарем прав на викуп приміщення, сторонами було укладено Додаткову угоду, якою визначено, що вартість 1 кв.м приміщення становить 1 525,00 дол. США. Загальна вартість приміщення становить 529 327,00 дол. США.
Відповідно до п. 2.2 Додаткової угоди орендар здійснює оплату загальної вартості приміщення, встановлену в п. 2.1 цієї додаткової угоди, рівними платежами кожного місяця в строк до 01.08.2017 р. включно починаючи з 01.05.2015 р.
З огляду на викладене, щомісячна плата за отримане відповідачем право на викуп орендованого приміщення, становить 19 604,70 дол. США (529 327,00 дол. США / 27 місяців).
Твердження відповідача про те, що отримане ним право на викуп спірного приміщення не породжує обов'язку вносити щомісячну плату на користь позивача, судом відхиляється з огляду на наступне.
Згідно з п. 2.2 Додаткової угоди орендар здійснює оплату загальної вартості приміщення, встановлену в п. 2.1 цієї додаткової угоди, рівними платежами кожного місяця в строк до 01.08.2017 р. включно починаючи з 01.05.2015 р.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом п. 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.
Таким чином, правова конструкція положення п. 2.2 Додаткової угоди чітко передбачає, що у відповідача (боржника) виникло зобов'язання вносити на користь позивача (кредитора) грошові кошти в якості оплати загальної вартості приміщення.
Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд відзначає, що Додаткова угода до Договору підписана відповідачем без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в такій додатковій угоді.
Таким чином, за змістом вказаних норм, сторони є вільними в укладенні договору, а тому правомірно на власний розсуд встановили можливість отримання відповідачем права на викуп нерухомого майна, а також зобов'язання вносити плату за отримане право.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже було встановлено судом, орендар здійснює оплату загальної вартості приміщення, встановлену в п. 2.1 Додаткової угоди, рівними платежами кожного місяця в строк до 01.08.2017 р. включно починаючи з 01.05.2015 р. (п. 2.2).
Пунктом 2.3 Додаткової угоди визначено, що вказаний у пункті 2.2 цієї додаткової угоди порядок оплати коштів в рахунок викупу приміщення не виключає право орендаря сплатити вартість загальної вартості приміщення (доплатити суму, що залишилася) одним платежем протягом строку дії цієї додаткової угоди.
Суд враховує, що викладений пункт Додаткової угоди надає відповідачу право в будь-який момент дії такої додаткової угоди доплатити суму грошових коштів одним платежем, тобто достроково сплатити на користь позивача вартість отриманого в орендну нерухомого майна.
Тобто, поряд з обов'язком внесення щомісячної плати за приміщення, відповідач не був позбавлений можливості дострокового сплатити всю суму вартості такого приміщення або доплатити суму, що залишилася.
Проте, наявність права дострокової сплати на користь позивача грошових коштів, не виключало наявність обов'язку виконання положень п. 2.2 Додаткової угоди, що спростовує твердження відповідача про альтернативу реалізації отриманого права на викуп.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 2.2 Додаткової угоди, відповідач повинен був здійснити перший платіж у розмірі 19 604,70 дол. США 01.05.2015 р.
Пунктом 2.5 Договору визначено, що оплата приміщення здійснюється орендарем у гривнях на поточний рахунок орендодавця відповідно до курсу долара США, встановленого Національним банком України на день здійснення платежу.
Таким чином, з урахуванням розміру заявлених позовних вимог, а також курсу долара США станом на момент настання строку здійснення першого платежу, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача грошових коштів у розмірі у розмірі 414 247,31 грн. настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Додаткової угоди до Договору у розмірі 414 247,31 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Кордіал» про стягнення з ТОВ «Слух» заборгованості у розмірі 414 247,31 грн. є правомірними та обґрунтованим.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 58 244,32 грн., 3% річних у розмірі 9 462,10 грн. та інфляційних у розмірі 19 883,87 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9 462,10 грн. та інфляційні у розмірі 19 883,87 грн.
Стосовно заявленої до стягнення з відповідача пені у розмірі 58 244,32 грн. суд відзначає наступне.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд відзначає, що умовами Договору та Додаткової угоди відповідальності ТОВ «Слух» у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати вартості приміщення не встановлено, а чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за вказаними правовідносинами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р. пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Більш того, відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2015 р. у справі №916/4205/14.
Таким чином, підстави для стягнення пені відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Слух» на користь ТОВ «Кордіал» заборгованості у розмірі 414 247,31 грн., 3% річних у розмірі 9 462,10 грн. та інфляційних у розмірі 19 883,87 грн.
В іншій частині (пеня у розмірі 58 244,32 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кордіал» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слух» (04215, м. Київ, пр. Свободи, 24-Б, кв. 153; ідентифікаційний код 35017568) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кордіал» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 24; ідентифікаційний код 39018738) заборгованість у розмірі 414 247 (чотириста чотирнадцять тисяч двісті сорок сім) грн. 31 коп., 3% річних у розмірі 9 462 (дев'ять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 10 коп., інфляційні у розмірі 19 883 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 87 коп. та судовий збір у розмірі 6 653 (шість тисяч шістсот п'ятдесят три) грн. 89 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволені позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.04.2016 р.
Суддя В.П. Босий