ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.03.2016Справа №910/21139/13
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/21139/13
за позовом приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Верхувен Холдінг Уден Б.В.», м. Уден (Нідерланди),
до ОСОБА_2, м. Київ, та ОСОБА_3, м. Київ,
про стягнення 12 192 284 грн.,
за участю представників:
позивача - Писаренко О.О. (довіреність від 18.12.2012 № 5);
відповідачів - не з'явилися,
Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Верхувен Холдінг Уден Б.В.» (далі - Компанія) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення 587 627,66 євро та 9 899 916,10 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що:
- відповідачі як члени ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ-Транс» (далі - Товариство) не виконали рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 зі справи № 30/384-48/546 та від 09.12.2010 № 38/125 під час досудової процедури ліквідації;
- з огляду на викладене, позивач просить стягнути майнову шкоду в розмірі 587 627,66 євро та 9 899 916,10 грн. у відповідності до частини шостої статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» безпосередньо з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 № 910/21139/13 відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 скасовано, а справу № 910/21139/13 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 (судді: Васильченко Т.В. (головуючий), Сташків Р.Б.; Івченко А.М.), яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015, провадження у справі № 910/21139/13 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 зі справи № 910/21139/13 скасовано, а справу №910/21139/13 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Плотницька Н.Б.) від 09.11.2015 припинено провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 апеляційну скаргу було задоволено; ухвалу від 09.11.2015 скасовано; матеріали справи № 910/21139/13 повернуто Господарському суду міста Києва для розгляду.
Розпорядженням від 05.01.2015 № 04-23/23 В.о. керівника апарату Латко І.О. було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/21139/13.
В результаті повторного автоматичного розподілу справа № 910/21139/13 було передано на розгляд судді Курдельчуку І.Д.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2016 прийнято справу № 910/21139/13 до свого провадження; призначено до розгляду на 04.02.2016.
04.02.2016 позивач подав суду пояснення на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 розгляд справи було відкладено на 15.03.2016 та ухвалено надіслати копію ухвали Арбітражному суду Воронізької області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 було зупинено провадження у справі.
12.02.2016 судом надіслано копію ухвали від 04.02.2016 для вручення відповідачу-2 в порядку статті 125 ГПК України через Арбітражний суд Воронізької області.
Також, судом 12.02.2016 зроблено запити до Міністерства внутрішніх справ України та Державної міграційної служби України стосовно інформації про місце проживання та місцеперебування відповідачів.
10.03.2016 від Державної міграційної служби України надійшов лист-відповідь на запит суду про місце проживання відповідачів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 було поновлено провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 розгляд справи було відкладено на 29.03.2016., у зв'язку з неявкою представників відповідача.
18.03.2016 до суду надійшла відповідь Арбітражного суду Воронізької області про неможливість виконання судового доручення, у зв'язку з незалежними від Арбітражного суду Воронізької області обставинами.
29.03.2016 позивач подав суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідачів солідарно 12 150 884 грн.
Суд, розглянувши вказану заяву, дійшов висновку, що вона відповідає вимогам статті 22 ГПК України.
Представник позивача у судовому засіданні 29.03.2016 надав пояснення по суті спору; просив зменшені позовні вимоги задовольнити повністю.
Представники відповідачів у судове засідання 29.03.2016 не з'явилися; про причини неявки повноважних представників суд не повідомили; вимоги ухвал суду не виконали.
Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Крім того, до матеріалів справи долучені конверти з ухвалами суду, які повернуті поштою з відмітками «за закінченням встановленого строку зберігання» та «Non reclame За невостребованием».
У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 29.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.
Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,
Компанія зверталася за захистом свого порушеного права до Подільського районного суду міста Києва, подавши позовну заяву про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коштів.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 25.05.2013 у справі №758/6617/13-ц відмовлено Компанії у відкритті провадження за позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення коштів з посиланням на непідвідомчість даного спору суду загальної юрисдикції, неможливість його розгляду в порядку цивільного судочинства через підвідомчість господарському суду і належність до розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.07.2013 ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 25.05.2013 залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.09.2013 Компанії відмовлено у відкритті касаційного провадження на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 25.05.2013 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25.07.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 припинено провадження у справі з мотивів не підвідомчості господарським судам даного позову, тому що позивач звернувся до суду із позовом безпосередньо до відповідачів, як фізичних осіб.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 вказану ухвалу Господарського суду міста Києва про припинення провадження по справі скасовано. Справу направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду позову Приватної компанії з обмеженою відповідальністю „Верхувен Холдінг Уден Б.В." до фізичної особи ОСОБА_2, фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення коштів по суті.
Скасовую ухвалу господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з такого:
- позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачами як членами ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-Транс", судових рішень Господарського суду міста Києва № 30/384-48/546 від 08.12.2010 та № 38/125 від 09.12.2010 під час досудової процедури ліквідації, у зв'язку з чим позивач просить стягнути майнову шкоду в розмірі 587627 Євро 66 євроцентів та 9899916 грн. 10 коп. у відповідності до частини 6 статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" безпосередньо з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями боржника;
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 № 910/21139/13 відмовлено у прийнятті вказаної вище позовної заяви на підставі п.1 ч.1 ст.62 ГПК України;
- постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 скасовано, а справу № 910/21139/13 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва. Вказана постанова не оскаржувалась та є чинною.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ господарським судам визначена у статті 12 ГПК України зі змісту, якої вбачається, що по суті даний спір не підлягає вирішенню господарським судом.
Проте, враховуючи принцип верховенства права, пряму дію норм Конституції України, приписів Конвенції, які встановлюють право на судовий захист; неможливість повторного звернення до суду, якщо у відкритті провадження відмовлено або провадження у справі припинено, що привело до позбавлення позивача конституційного права на судовий захист та на справедливий суд, гарантований Конвенцією про захист прав людини й основних свобод, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даного спору виходячи з такого.
За приписами статті 122 Цивільного процесуального кодексу України відмова у відкриття провадження у цивільній справі перешкоджає повторному зверненню до загального суду з таким самим позовом.
Разом з тим, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною.
У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При цьому, практика Суду розуміється в широкому значенні, тобто як усі рішення Європейського суду з прав людини та практика Європейської комісії з прав людини відносно всіх країн-учасниць Конвенції.
Названим джерелам права надається перевага перед нормами чинного українського законодавства. Право на судовий захист входить до переліку тих прав, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) закріплює право на справедливий суд. У частині першій цієї статті встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Для Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Зі статті 6 Конвенції випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд, хоча сам термін «доступність» у наведеній статті і не вживається.
У 1975 році, вирішуючи справу «Голдер проти Великої Британії», ЄСПЛ вперше прийшов до висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі суд закріпив правило, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду. Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов'язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрівідомчу систему подання скарг.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. Такий висновок ґрунтується на численних рішеннях щодо порушення статті 6 Конвенції у випадках, коли матеріали справ втрачалися, губилися або у них не ухвалювалися рішення. Так, у справі «Балацький проти України» заявник скаржився на те, що він був позбавлений доступу до суду, оскільки районний суд відмовився постановити будь-яке рішення у його справі про незаконне переведення. ЄСПЛ вказав, що Уряд не надав переконливого пояснення, чому національні судові органи не постановили остаточного процесуального рішення у справі заявника про незаконне переведення після повернення справи на новий розгляд. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме порушення права заявника на доступ до суду.
Позивач звернувся з вимогами до відповідачів про стягнення 587 627,66 євро та 9 899 916,10 грн. як членів комісії з ліквідації Товариства, які є відповідальними за ту шкоду, яка завдана в процесі припинення діяльності юридичної особи.
В подальшому Компанія зменшила позовні вимоги та просила суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно 12 192 284 грн., оскільки саме вказана сума підтверджена висновками судових експертиз з вирахуванням грошових коштів, сплачених позивачу в результаті ліквідаційної процедури у справі про банкрутство Товариства за ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.07.2013 зі справи № 5021/504/12.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2010 зі справи № 38/125 з Товариства на користь Компанії стягнуто: 8 950 456,53 грн. боргу з урахуванням інфляції, 531 698,03 грн. 3 % річних, 348 643,26 грн. пені та судові витрати.
02.03.2012 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 зі справи №30/384-48/546 з Товариства на користь Компанії стягнуто: позику у сумі 350 000 євро, 7% річних плати за позику - 131 158 євро 90 євроцентів, пеню - 103 172 євро 50 євроцентів, а також судові витрати.
На виконання вказаного рішення суду 26.10.2011 було видано відповідний наказ.
25.11.2010 власником Товариства, а саме ОСОБА_3, було прийнято рішення, яке оформлене протоколом загальних зборів учасників № 1/11/10, про ліквідацію вказаної юридичної особи.
У зв'язку з початком досудової ліквідаційної процедури Товариства, виконавчі провадження з примусового виконання рішень Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 зі справи №30/384-48/546 та від 09.12.2010 зі справи № 38/125 були закінчені, а виконавчі документи вручені ліквідаційній комісії Товариства для їх подальшого виконання відповідно до встановленого статтями 110-112 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порядку.
Частиною третьою статті 110 ЦК України передбачено, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.
Так, частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на дату прийняття рішення про ліквідацію Товариства) встановлено, що якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом і ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи в місячний строк.
Разом тим, відповідачі як члени ліквідаційної комісії, виявивши недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів, в тому числі і позивача, не вжили заходів щодо своєчасного звернення з відповідною заявою про порушення справи про банкрутство, а навпаки здійснили дії щодо відчуження майнових активів боржника (Товариства) та отримані кошти розподілили на власний розсуд, з порушенням вимог статті 112 ЦК України.
Відповідно до статті 112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом.
У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Частиною шостою статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) боржника.
Отже, частина шоста вказаної статті визначає коло осіб, на яких покладається відповідальність за порушення вимог частини першої цієї статті (щодо недотримання вимог стосовно підстав для порушення справи про банкрутство в порядку норм статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Такими особами є власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили вказані порушення. У зв'язку із цим саме на вказаних осіб покладається солідарна відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями боржника.
Отже, ОСОБА_3 як власник і ОСОБА_2 як голова ліквідаційної комісії Товариства несуть солідарну відповідальність перед Компанією за незадоволення її вимог у визначений спосіб.
Матеріалами справи, підтверджується, що на момент початку ліквідаційної процедури у Товариства перебувало у власності майно, зокрема, нежилий будинок-склад площею 1 799,20 кв.м. за адресою: м. Київ, Московський проспект, 28 а (ЛІТЕРА Б), що підтверджується свідоцтвом про право власності від 10.09.2004.
Крім того, висновками судових експертиз, які проводилися в процесі розгляду справ № 38/125 та № 30/384-48/546 було визначено вартість майна Товариства, яке перебувало у його власності та за рахунок якого могло бути задоволено кредиторські вимоги Компанії на суму 12 192 284 грн.
Разом з тим, відповідачі здійснили відчуження майна, що належало Товариству, а грошові кошти в порушення вимог чинного законодавства України на момент проведення ліквідаційної процедури не використали з метою погашення вимог кредиторів, а по суті розпорядилися ним з порушенням прав позивача.
Судом встановлено, що в рамках провадження у справі про банкрутство Товариства (справа № 5021/504/12) кредиторські вимоги позивача були погашені лише частково, а саме на суму 41 400 грн.
Оскільки, Товариство ліквідовано за рішенням суду (ухвала Господарського суду Сумської області від 24.07.2013 зі справи № 5021/504/12), про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру, то позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.
За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню.
За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідачів, а саме стягнути судовий збір до державного бюджету України, за ставками, які діяли на момент подання позову до суду.
Керуючись ст. 55, 124 Конституції України, ст. 2, 16 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (04215, АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1; паспорт серії НОМЕР_5, виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 13.11.2001) та ОСОБА_3 (04215, АДРЕСА_2; 04114, АДРЕСА_1; паспорт НОМЕР_4, виданий відділенням УФМС Росії по Воронізькій області 03.05.2007; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3; посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_6, видана ВГІРФО Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві 26.04.2012) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Верхувен Холдінг Уден Б.В.» (5405BW, Нідерланди, м. Уден, вул. Ягерсвельд, 4; банківський рахунок IBAN: NL59RABO0134332547; банк: «Rabobank Land van Cuijk en Maasduinen», SWIFT/BIC: RABONL2U місто: Cuijk Netherlands): 12 150 884 (дванадцять мільйонів сто п'ятдесят тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. незадоволених вимог кредитора.
3. Стягнути з ОСОБА_2 (04215, АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1; паспорт серії НОМЕР_5, виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 13.11.2001) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, до державного бюджету України 34 410 (тридцять чотири тисячі чотириста десять) грн. судового збору.
4. Стягнути з ОСОБА_3 (04215, АДРЕСА_2; 04114, АДРЕСА_1; паспорт НОМЕР_4, виданий відділенням УФМС Росії по Воронізькій області 03.05.2007; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3; посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_6, видана ВГІРФО Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві 26.04.2012) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, до державного бюджету України 34 410 (тридцять чотири тисячі чотириста десять) грн. судового збору.
5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.
Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Повне рішення складено 05.04.2016.
Суддя І.Д. Курдельчук