06.04.16р. Справа № 904/1642/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Анімаль Україна" (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Капітал" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 179/14 від 10.02.2014 у загальному розмірі 252 231 грн. 31 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 04.01.2016)
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Анімаль Україна" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Капітал" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 179/14 від 10.02.2014 у загальному розмірі 252 231 грн. 31 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 229 790 грн. 87 коп. - основний борг;
- 18 135 грн. 54 коп. - пеня;
- 3 062 грн. 74 коп. - інфляційні втрати;
- 1 242 грн. 16 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 179/14 від 10.02.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 26.09.2012 по 11.09.2014 товар (ветеринарні препарати, вакцини) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 229 790 грн. 87 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.11.2015 по 29.02.2016 в сумі 18 135 грн. 54 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути інфляційні втрати за період з листопада 2015 року по січень 2016 року в сумі 3 062 грн. 74 коп. та 3% річних за період з 01.11.2015 по 29.02.2016 в сумі 1 242 грн. 16 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 06.04.2016.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 21046/16 від 06.04.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 15.03.2016 документи.
У судове засідання 06.04.2016 з'явився представник позивача.
Вимоги ухвали суду від 15.03.2016 були виконані позивачем у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.03.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Ногіна, будинок 21, приміщення 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 була отримана відповідачем 22.03.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994532520282 (7482200085965).
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 15.03.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 15.03.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.03.2016 та отримана відповідачем завчасно.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом декількох місяців не погасив існуючу заборгованість, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача. Представником позивача у судовому засіданні 06.04.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, будь-яких клопотань від відповідача щодо відкладення розгляду справи протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду (22.03.2016) до суду не надходило.
Представником позивача у судовому засіданні 06.04.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Представник позивача також повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 10.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Анімаль Україна" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Капітал" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 179/14 (далі - договір, а.с.16-18), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставляти (передавати покупцеві у власність) товари (ветеринарні препарати, вакцини та інші) на умовах, згідно із переліком та в кількості, визначених відповідно до умов договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію товару (пункт 1.1. договору).
У пункті 8.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. З моменту набуття договором чинності уся попередня кореспонденція, протоколи, та інші правочини між сторонами, що стосуються предмету договору, втрачають юридичну силу.
Докази визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Так, у пунктах 1.2. та 1.3. договору сторони вказали, що товар за договором поставляється партіями, партією товару вважається товар, визначений в одній видатковій накладній. Товар за договором поставляється покупцю винятково для подальшого його продажу та/або використання для власних потреб у межах митної території України.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.3. та 2.6. договору ціна товару за договором визначається у гривнях на кожну партію товару, відповідно до цін на окремі одиниці товару, та вказується у рахунках-фактурах продавця та видаткових накладних. Загальна сума договору складається із вартості окремих партій товару. До вартості товару включається ПДВ за ставкою 20%. Вартість товару в гривні може бути змінена продавцем в односторонньому порядку в зв'язку зі зміною офіційного курсу Євро, встановленого НБУ, та з інших підстав, вартість товару відображатиметься в рахунках-фактурах на оплату товару та видаткових накладних на товар. Вартість товару визначається з урахуванням вартості тари, упаковки та маркування. Послуги перевізника сплачує продавець. Вартість кожної партії товару визначається в рахунках-фактурах продавця та видаткових накладних.
У розділі 3 договору сторони визначили умови і строки поставки, а саме:
- товар поставляється на умовах FCA (згідно правил Інкотермс 2010) у строки, які погоджені сторонами для поставки кожної партії товару (пункт 3.8. договору);
- обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент передачі товару перевізникові для доставки покупцеві або у момент передачі товару безпосередньо самому покупцеві (пункт 3.9. договору);
- право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару, якщо інше не зазначено в додатках до договору (пункт 3.10. договору).
Так, позивач на виконання умов договору в період з 26.09.2012 по 11.09.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 496 761 грн. 49 коп., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи разом із довіреностями відповідача на отримання товару (а.с.20-58). Оригінали вказаних видаткових накладних були оглянуті у судовому засіданні 06.04.2016.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.
Так, підписання покупцем вказаних вище видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані видаткові накладні підписані його представником та підпис скріплено печаткою підприємства.
Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості та по строкам поставки; також в матеріалах справи відсутні докази складання актів в цій частині, передбачених пунктом 3.11. договору. Отже товар вважається прийнятим покупцем.
Крім того, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.
З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних видаткових накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.
Так, у розділі 2 договору сторони визначили умови оплати, а саме:
- продавець зобов'язується здійснити оплату вартості відповідної партії товару, визначеної у видатковій накладній, в повному обсязі протягом 30 днів з моменту отримання партії товару. Моментом отримання партії товару є підписання покупцем видаткової накладної на відповідну партію товару. За погодженням сторін оплата вартості партії товару може здійснюватися на умовах попередньої оплати (пункт 2.2. договору);
- розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України, шляхом безготівкового банківського переказу на рахунок продавця, зазначений у відповідному рахунку-фактурі (пункт 2.4. договору);
- датою оплати за товар вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок продавця (пункт 2.5. договору).
При цьому, поставлений в період з 26.09.2012 по 11.09.2014 позивачем товар був оплачений відповідачем лише частково (а.с.60-64), внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 301 254 грн. 78 коп.
У зв'язку з викладеним, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 05/08/15 від 05.08.2015 до договору, в якій сторони дійшли згоди, що заборгованість покупця перед продавцем, станом на 05.08.2015 у розмірі 301 254 грн. 78 коп. підлягає оплаті покупцем продавцю щомісячно, рівними частинами від загальної суми заборгованості до 31.03.2016 за наступним графіком:
- жовтень 2015 року - 50 209 грн. 13 коп.;
- листопад 2015 року - 50 209 грн. 13 коп.;
- грудень 2015 року - 50 209 грн. 13 коп.;
- січень 2016 року - 50 209 грн. 13 коп.;
- лютий 2016 року - 50 209 грн. 13 коп.;
- березень 2016 року - 50 209 грн. 13 коп.
В цей же час, відповідачем були порушені зобов'язання і по погашенню заборгованості за вказаним графіком, оплачено було лише 21 254 грн. 778 коп. наступним чином:
- 18.11.2015 було сплачено 11 254 грн. 78 коп. (а.с.64);
- 10.12.2015 було сплачено 10 000 грн. 00 коп. (а.с.64).
Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 2.2. договору, порядок та строк оплати поставленого товару, а також умов додаткової угоди від 05.08.2015, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 229 790 грн. 87 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.
Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 229 790 грн. 87 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.
Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 229 790 грн. 87 коп.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 229 790 грн. 87 коп.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 5.2. договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару, останній зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вартості товару за кожен день прострочення платежу. Строк позовної давності по пункту договору складає 3 роки.
На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 01.11.2015 по 29.02.2016 в сумі 18 135 грн. 54 коп.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, оскільки позивач здійснював, зокрема, нарахування пені на загальну суму заборгованості за жовтень 2015 року у розмірі 50 209 грн. 13 коп. в період з 01.11.2015 по 29.02.2016, в той час, як в цей період відбулося два погашення заборгованості (18.11.2015 в сумі 11 254 грн. 78 коп. та 10.12.2015 в сумі 10 000 грн. 00 коп.) та заборгованість, фактично, у вказаному позивачем в розрахунку розмірі в цей період, не існувала.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:
- в жовтні 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягає нарахуванню пеня за період з 01.11.2015 по 17.11.2015 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - пеня складає 1 028 грн. 94 коп.; за період з 18.11.2015 по 09.12.2015 на суму заборгованості 38 954 грн. 35 коп. - пеня складає 1 033 грн. 09 коп.; за період з 10.12.2015 по 29.02.2016 на суму заборгованості 28 954 грн. 35 коп. - пеня складає 2 856 грн. 40 коп.;
- в листопаді 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягає нарахуванню пеня за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - пеня складає 5 497 грн. 95 коп.;
- в грудні 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягає нарахуванню пеня за період з 01.01.2016 по 29.02.2016 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - пеня складає 3 621 грн. 64 коп.;
- в січні 2016 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягає нарахуванню пеня за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - пеня складає 1 750 грн. 46 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 15 788 грн. 48 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з листопада 2015 року по січень 2016 року в сумі 3 062 грн. 74 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного розрахунку (а.с.15).
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань",розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вище вказані положення, крім того, як і в розрахунку пені, позивач невірно визначив суму заборгованості за жовтень 2015 року та не врахував часткові оплати.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:
- в жовтні 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; інфляційні втрати на сумі 38 954 грн. 35 коп. в листопаді 2015 року складають 779 грн. 09 коп.; інфляційні втрати на сумі 28 954 грн. 35 коп. в період з грудня 2015 року по січень 2016 року складають 465 грн. 09 коп.;
- в листопаді 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; інфляційні втрати в період з грудня 2015 року по січень 2016 року складають 806 грн. 51 коп.;
- в грудні 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; інфляційні втрати в січні 2016 року складають 451 грн. 88 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 2 502 грн. 57 коп.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України також були розраховані 3% річних за період прострочення з 01.11.2015 по 29.02.2016 у сумі 1 242 грн. 16 коп.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, оскільки позивач здійснював, зокрема, нарахування 3% річних на загальну суму заборгованості за жовтень 2015 року у розмірі 50 209 грн. 13 коп. в період з 01.11.2015 по 29.02.2016, в той час, як в цей період відбулося два погашення заборгованості (18.11.2015 в сумі 11 254 грн. 78 коп. та 10.12.2015 в сумі 10 000 грн. 00 коп.) та заборгованість, фактично, у вказаному позивачем в розрахунку розмірі в цей період, не існувала.
Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:
- в жовтні 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягають нарахуванню 3% річних за період з 01.11.2015 по 17.11.2015 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - 3% річних складають 70 грн. 16 коп.; за період з 18.11.2015 по 09.12.2015 на суму заборгованості 38 954 грн. 35 коп. - 3% річних складають 70 грн. 44 коп.; за період з 10.12.2015 по 29.02.2016 на суму заборгованості 28 954 грн. 35 коп. - 3% річних складають 194 грн. 75 коп.;
- в листопаді 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягають нарахуванню 3% річних за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - 3% річних складають 374 грн. 86 коп.;
- в грудні 2015 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягають нарахуванню 3% річних за період з 01.01.2016 по 29.02.2016 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - 3% річних складають 246 грн. 93 коп.;
- в січні 2016 року мав бути оплачений товар на суму 50 209 грн. 13 коп.; за прострочення його оплати підлягають нарахуванню 3% річних за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на суму заборгованості 50 209 грн. 13 коп. - 3% річних складають 119 грн. 35 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 076 грн. 49 коп.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Капітал" (50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Ногіна, будинок 21, приміщення 1; ідентифікаційний код 21882205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Анімаль Україна" (04080, м. Київ, вулиця В. Хвойки, будинок 18/14, корпус 1, офіс 301-303; ідентифікаційний код 34293400) - 229 790 грн. 87 коп. - основного боргу, 15 788 грн. 48 коп. - пені, 2 502 грн. 57 коп. - інфляційних втрат, 1 076 грн. 49 коп. - 3% річних, 3 737 грн. 38 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_3