06 квітня 2016 року Справа № 914/4284/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Короткевича О.Є. (доповідач у справі),
суддів:Жукової Л.В., Полякова Б.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року
у справі Господарського суду № 914/4284/15 Львівської області
за заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" Приватного підприємства "Шива"
провизнання банкрутом,
В судовому засіданні взяли участь представники:
ТОВ "Компанія з управління активами "Оптіма капітал""- Авдєєнко В.В.,
ПАТ "ВіЕс Банк"-Жук Р.С., Марків В.Д.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.12.2015р. (суддя Гутьєва В.В.) порушено провадження у справі № 914/4284/15 про банкрутство приватного підприємства "Шива" за заявою товариства з обмеженою відповідальністю компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" за загальною процедурою, визнано безспірні вимоги ініціюючого кредитора у розмірі 510 000,00 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Онушканича Я.В. тощо.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року у справі № 914/4284/15 (головуючий суддя: Гриців В.М., судді: Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.), за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" ухвалу Господарського суду Львівської області від 22 грудня 2015 року скасовано, прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "Шива".
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, скаржник ініціюючий кредитор товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.
Касаційну скаргу кредитор мотивує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, норм ст.ст. 10, 11, 14, 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 91, 106 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, до Вищого господарського суду надійшов відзив публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", яким останній заперечує проти вимог касаційної скарги з підстав, викладених у ньому, та просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року залишити без змін.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, нормами ч. 1 ст. 91 ГПК України передбачено право на апеляційне оскарження судового рішення, що не набрало законної сили особою, яка не брала участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Нормами ч. 6 ст. 106 цього ж кодексу встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, передбачені цим Кодексом та Законом про банкрутство.
Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Учасниками провадження у справі про банкрутство, згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство, є сторони (конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут)), забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Між тим, стаття 1 Закону про банкрутство передбачає, що кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
При цьому, суд касаційної інстанції, виходячи з положень ч. 2 ст. 41, ст.ст. 22, 91 ГПК України та норм ст. 1 Закону про банкрутство, зазначає, що правовий статус особи, як такої, що має кредиторські вимоги до боржника у справі про банкрутство відрізняється, в залежності від стадії провадження у справі про банкрутство, від процесуального статусу цієї ж особи, як сторони або учасника провадження у справі про банкрутство, що має та користується відповідними процесуальними правами, визначеними, зокрема, нормами ст.ст. 22, 91, 106 ГПК України.
Так, відповідно до норм ч. 15 ст. 16, ст.ст. 23, 24, 25 Закону про банкрутство у справі про банкрутство, що здійснюється за загальною процедурою, особа, яка має до боржника кредиторські вимоги, та не є ініціюючим кредитором у справі, набуває саме процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі про банкрутство після звернення із заявою із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом та прийняття відповідної ухвали.
Згідно оскаржуваної в апеляційному порядку ухвали, провадження у справі знаходиться на стадії виявлення кредиторів, наступного формування реєстру вимог кредиторів та призначення справи у попередньому засіданні. Тобто вимоги осіб, що мають кредиторські вимоги до боржника, у тому числі і ті, що забезпечені заставою майна, не розглядались ні розпорядником майна, ні боржником, ні господарським судом згідно вимог ст.ст. 23-25 Закону про банкрутство, а реєстр вимог кредиторів взагалі не формувався, оскільки оскаржуваною ухвалою першої інстанції цей обов'язок на розпорядника майна був тільки-но покладений. Вказаний висновок підтверджується нормами частин 5, 6 ст. 23 Закону про банкрутство, відповідно до приписів яких обов'язок розпорядника майна розглянути та включити до реєстру вимог кредиторів вимоги, виникає у нього після порушення провадження у справі про банкрутство та закінчення строку від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, що здійснюється також після винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство.
Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбачений ст.ст. 1, 15, 16, 23, 24, 25 Закону про банкрутство, касаційна інстанція вважає, що публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" на момент винесення оскаржуваної ухвали місцевого суду не набув процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі про банкрутство боржника, що має право на апеляційне оскарження прийнятої у даній справі ухвали, а тому банк не мав права подавати апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду першої інстанції, в порядку, передбаченому положеннями ст. 91 та частини 6 ст. 106 ГПК України.
На вказане суд апеляційної інстанції увагу не звернув та не дав цьому відповідної правової оцінки.
Згідно пункту першого частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
За таких обставин справи, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а апеляційне провадження за скаргою банку на ухвалу Господарського суду Львівської області від 24 лютого 2016 року - припиненню.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року у справі № 914/4284/15 скасувати та прийняти нове рішення: припинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 24 лютого 2016 року.
Головуючий О.Є. Короткевич
Судді Л.В. Жукова
Б.М. Поляков