КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/1377/16-а
Провадження № 2-а/552/50/16
30.03.2016 року суддя Київського районного суду м. Полтави Васильєва Л.М. розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про визнання дій неправомірними, зобов»язання вчинити певні дії,-
21.03.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом , в якому просив визнати відмову Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві, викладену в рішенні від 25 лютого 2016 р. за №10, щодо відмови в призначені йому, ОСОБА_1, у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці протиправною. Рішення управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Полтава від 25 лютого 2016р. за №10 про відмову в призначенні йому, у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів », щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці скасувати. Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві призначити, нарахувати і виплачувати з 11 лютого 2016 року згідно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів » без обмеження граничного розміру щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, яке зазначено у довідці Апеляційного суду Полтавської області від 15.02.2016 року за № 06-29/80/7/16 , стягнути на його користь судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з 09.12.1993 року по 10.02.2016 року працював на посаді судді апеляційного суду Полтавської області. На грудень 2003 року набув право на відставку відповідно до положень ст. 43 ЗУ « Про статус суддів», який був чинним на той час. Вказане право ним було реалізовано 28 травня 2015 року. Його заява про відставку розглянута Вищою радою юстиції 3 грудня 2015 року, а постановою Верховної ОСОБА_2 України від 04.02.2016 року прийняте рішення про його звільнення посади судді, наказом голови апеляційного суду Полтавської області від 10.02.2011 року він був звільнений з посади судді. Його стаж на посаді судді становить 22 роки 2 місяці 2 дні. Він звернувся до УПФ України Київського району в м. Полтаві з заявою про призначення йому довічного грошового утримання як судді у відставці, однак рішенням УПФ України Київського району в м. Полтаві йому було відмовлено в призначенні довічного грошового утримання. Вважає відмову відповідача такою, що порушує його права та просив задовольнити його позовні вимоги.
Суддя, розглянувши справу в порядку скороченого провадження, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач , ОСОБА_1, суддя у відставці , має стаж роботи суддею 22 років 2 місяці 2 10 дні, що підтверджується копією трудової книжки та розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 13-15,21).
Наказом № 9-03/18 від 30.01.2004 року апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 призначалось та виплачувалось довічне грошове утримання належного суддям у разі виходу у відставку з 01.02.2004 року у розмірі 90% від заробітної плати судді ( а.с. 22).
28 травня 2015 року позивач подав заяву до Верховної ОСОБА_2 України про звільнення з посади судді апеляційного суду Полтавської області у відставку відповідно до п.9 частини п'ятої статті 126 Конституції України (а.с. 16).
03.12.2015 року Вища рада юстиції прийняла рішення ,,Про внесення подання до Верховної ОСОБА_2 України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Полтавської області у зв'язку із поданням заяви про відставку".
Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 04.02.2016 року № 997-VІІІ ,,Про звільнення суддів" відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України позивач звільнений з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку ( а.с. 19).
Наказом апеляційного суду Полтавської області № 07-09/11 від 09.02.2016 року ОСОБА_1 звільнений з посади судді апеляційного суду Полтавської області 10.02.2016 року у зв»язку з поданням заяви про відставку ( а.с. 20).
11.02.2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві з заявою про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. До вказаної заяви позивачем були додані відповідні документи, які дають йому право на відставку та призначення довічного грошового утримання, а саме розрахунок стажу роботи судді, копія трудової книжки, довідка наказ апеляційного суду Полтавської області від 30.01.2004 року № 9-03/18 про призначення довічного грошового утримання, довідку про заробітну плату для обчислення довічного грошового утримання позивача в розмірі 27 284 грн.
25.02.2016 року Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві прийняло рішення, яким відмовило позивачеві відмовило в призначенні довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 27). Свою відмову пенсійний орган обґрунтував скасуванням норми щодо пенсійного забезпечення відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Відповідач зазначив, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII у зв'язку з неприйняттям закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет ОСОБА_2 України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України (а.с.27).
Відмова відповідача у призначенні позивачеві довічного грошового утримання судді у відставці не відповідає вимогам статті8, 19, 22, 126 Конституції України, а також частина 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року), а отже рішення відповідача щодо відмови позивачу у призначенні щомісячного довічного грошового утримання є таким, що порушує права та інтереси позивача і суперечить Конституції України та Закону України, який прийнятий на основі Конституції України.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина,
закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Положеннями статті 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.
Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 було надано офіційне тлумачення положення статті 126 Конституції України, зокрема зазначено, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі, гарантії визначені, зокрема, ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 10.07.1998 року. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.
Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 19-рп/2004).
В пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.
Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.
У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 зазначено, що довічне грошове утримання судді це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належним матеріальним утриманням. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені у Конституції України та спеціальному законі України «Про статус суддів». Не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується з частиною 3 статті 22 Конституції України.
Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню
незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Що узгоджується і з міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з пункту 54 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Рекомендація № CM/REC (2010)12): «Оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.».
Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено також у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04 листопада 1950 року), ратифікованій Верховною ОСОБА_2 України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 15-го пленарного засідання Економічної та ОСОБА_3 ООН «Процедури ефективного здійснення основних принципів незалежності судових органів».
Цей підхід підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини.
Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою /пенсією/, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних /законних/ очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади /відставки/, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.
Щомісячне довічне грошове утримання судді, який вийшов у відставку, та пенсія є різними поняттями та права на них виникають з різних підстав, що також підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, в якому зокрема вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Зі змісту розділу IX Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вбачається, що єдиним видом грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є суддівська винагорода, яка в свою чергу складається із посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Починаючи з 1992 року Україна понад 20 років на конституційному (пункти 2, 9 частини 5 статті 126 Конституції України) та законодавчому (статті 43 Закону України № 2862-ХII від 15.12.1992 року «Про статут суддів», статті 138 Закону України від 07.07.2010 року № 2453 VI «Про судоустрій і статус суддів» та статті 141 цього Закону, у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») рівнях гарантувала право судді на відставку та отримання суддями за наявності стажу на посаді судді не менше 20 років, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди.
28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Частинами 1-3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року) встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку: 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має визначатись виходячи з розміру грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1, 3, 4, 5 ст. 109 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Законодавством, яке діяло станом на 28.05.2015р., чітко регламентовано право судді, звільненого з посади у відставку, на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Отже у позивача є право на отримання щомісячного грошового утримання судді, а рішення відповідача є таким, що підлягає скасуванню як протиправне.
Несвоєчасне вирішення ВРЮ та ВРУ вказаної заяви позивача відбулося з підстав, незалежних від волевиявлення позивача, а саме у зв'язку з реорганізацією компетентного органу влади - ВРЮ на підставі Законів України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014 р. № 1188-VІІ і «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. № 192-VІІ, та жодним чином не впливає на наявність у позивача права на щомісячне грошове утримання судді.
За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного
законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином, до правовідносин щодо виходу позивача у відставку та призначення йому довічного грошового утримання підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на час виникнення цих правовідносин.
Оскільки зверненню до органів пенсійного забезпечення з заявою про призначення довічного утримання передує обов'язкова та особлива процедура звільнення судді у відставку, до вказаних правовідносин застосовуються норми законодавства, які були чинними на час звернення позивача до Верховної ОСОБА_3 України із заявою про звільнення у відставку, тобто на 28.05.2014 року.
Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон ,,Про судоустрій і статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Як зазначається в Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12, ,,оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).
Наведенні обставини дають підстави для висновку про те, що довічне грошове утримання судді у відставці не є пенсією у прямому розумінні Закону 1058, а гарантією матеріального забезпечення судді у відставці, на яке суддя у відставці має право за своїм вибором замість пенсії, і рівень якого має бути якомога ближчим до рівня останньої заробітної плати на посаді судді.
Суд також погоджується з позовними вимогами щодо призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків, оскільки право на довічне грошове утримання у такому розмірі у позивача виникло 9 грудня 2003 року та позивач отримував довічне грошове утримання у розмірі 90% , а будь-які обмеження передбачених частиною 3 статті 138 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів" в редакції до 08.07.2011 року розмірів щомісячного грошового утримання рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3рп/2013 визнанні неконституційними.
Частиною 3 ст.138 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів" в редакції до 08.07.2011 року передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За
кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Крім того, такі обмеження суперечать положенням Європейської хартії про закон ,,Про судоустрій і статус суддів" від 10 липня 1998 року та принципам верховенства права.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Оскільки на час розгляду справи Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві не припинене , як юридична особа , правонаступник не визначений , то Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві є належним відповідачем по справі.
Ч. 1 ст. 94 КАС України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про відновлення виплати пенсії судом задовольняються підлягає стягненню з Державного бюджету України судові витрати пов»язані зі сплатою судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 2, 9,94, 158, 159, 163, 167, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві в призначені ОСОБА_1, у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці протиправною.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Полтава від 25 лютого 2016р. за №10 про відмову в призначенні ОСОБА_1 у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів » щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці.
Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві призначити, нарахувати і виплачувати з 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 згідно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів » без обмеження граничного розміру щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, яке зазначено у довідці Апеляційного суду Полтавської області від 15.02.2016 року за № 06-29/80/7/16.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 551грн. 20 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Полтави протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Л.М. Васильєва