Справа № 409/474/16-п
Провадження № 33/782/21/16
05 квітня 2016 року м. Сєвєродонецьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1, за участю прокурора Маілян Г. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Білокуракинського відділу Старобільської місцевої прокуратури ОСОБА_2 на постанову Білокуракинського районного суду від 04.03.2016 року стосовно ОСОБА_3 за ч.1 ст. 172-6 КУпАП
Постановою Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 березня 2016 року провадження у справі про притягнення
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не працюючого, мешкаючого за адресою: вул. Шевченка, буд. 150, с. Просторе, Білокуракинського району Луганської області,
до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до протоколу № 10 від 25.02.2016 року та доданим матеріалам ОСОБА_3, згідно рішення № 18/1 від 07 червня 2012 року Просторівської сільської ради шостого скликання, був обраний головою Просторівської сільської ради та працював на даній посаді по 02 листопада 2015 року. Рішенням № 18/1 вісімнадцятої сесії шостого скликання Просторівської сільської ради від 07 червня 2012 року ОСОБА_3 присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування, який віднесено до 5 категорії посад. 02 листопада 2015 року рішенням першої сесії Просторівської сільської ради № 1/1 сьомого скликання припинено повноваження Просторівського сільського голови ОСОБА_3 у зв'язку з закінченням строку дії повноважень.
При припиненні діяльності ОСОБА_3, як суб'єкт декларування, не подав декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік у передбачений Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» термін, за період не охоплений раніше поданими деклараціями, тобто з 01.01.2015 по 01.11.2015 рік, а надав її лише 08.02.2016 з порушенням строків, а саме не своєчасно, порушивши тим самим ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про засади запобігання і протидії корупції, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.172-6 КУпАП.
Закриваючи провадження в справі про адміністративне правопорушення з підстав, передбачених п.1 ст.247 КУпАП, тобто у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, суд виходив з того, що згідно з приписами частини 1 ст. 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», суб'єкти декларування, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобовязані подати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також протягом одного року подавати за своїм останнім місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, визначеними цим Законом.
Послався на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП, може бути вчинене тільки умисно, що також закріплено в абзаці четвертому ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», яким визначено, що корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону.
Виходячи з цього суд прийшов до висновку, що суб'єкт декларування ОСОБА_3 не мав жодного наміру та умислу порушувати вимоги чинного законодавства України, не передбачав і не бажав настання шкідливих наслідків, 08.02.2016 року він заповнив та подав таку декларацію.
В апеляційної скарзі прокурор Білокуракінського відділу Старобільської місьцевої прокуратури ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою притягнути ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накласти на нього стягнення, передбачене санкцією вказаної норми закону.
Вважає зазначене рішення суду є незаконним, оскільки ОСОБА_3 декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, тобто за період з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року, на момент звільнення до Просторівської сільської ради не подав без поважних причин, та надав її лише 08 лютого 2016 року.
Посилається на те, що суддя Білокуракинського районного суду, в порушення діючого антикорупційного законодавства, помилкового прийшов до висновку, що за своїм характером адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП може бути вчинене тільки умисно, та, що ОСОБА_3 не мав умислу на несвоєчасне подання вказаної вище декларації.
Зазначає, що висновок судді з приводу не визначення строків подачі після звільнення декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, є помилком та не відповідає діючому законодавству.
В судовому засіданні апеляційної інстанції:
Прокурор Маілян Г.С. підтримав доводи апеляційної скарги і просив скасувати постанову місцевого суду та прийняти нову, якою ОСОБА_3визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП та накласти на нього стягнення в межах санкції статті закону, по якому він притягується до від подільності.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказав що вважає рішення суду законним та обгрунтованним, а апеляція такою, що не підлягає задоволенню, просив судове рішення залишити в силі, знаходячи його відповідним діючому законодавству та розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши прокурора, який в судовому засіданні підтримав доводи апеляції, перевіривши матеріали справи і доводи апеляції, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950р., ратифікованою Україною 17.97.1997р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Апеляційний суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
Положеннями ст.252 цього Кодексу зазначено, що орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що у відповідності до підпункту «в» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» та пункту «д» ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» ОСОБА_3, як голова Просторівської сільської ради Луганської області, є суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Однак доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, про незаконність постанови місцевого суду є безпідставними.
Апеляційним переглядом встановлено, що суд першої інстанції згідно з вимогами ст. ст. 245,252,280 КУпАП всебічно, повно та об'єктивно з'ясував усі обставини справи, дав належну оцінку доказам у їх сукупності і прийняв законну та обґрунтовану постанову про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_3 за відсутністю події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Так відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Давши правильний аналіз норм чинного антикорупційного законодавства України та законодавства про адміністративну відповідальність, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що субєктивна сторона повязаного З. корупцією адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, порушення спеціального обмеження, передбаченого в ч.1 ст.12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» характеризується наявністю вини у формі умислу і настає лише за умови, що вона усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел на неподання або несвоєчасне подання вказаної декларації, керуючись при цьому особистим інтересом чи інтересом третіх осіб, не обовязково корисливим.
Як вбачається із матеріалів справи, пояснень ОСОБА_3 в судовому засіданні, він свою провину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що він дійсно з 02 листопада 2015 року звільнився з посади голови Просторівської сільської ради Луганської області, розрахунок з ним було проведено не в день звільнення, а лише наприкінці листопада 2015 року. Він не мав умислу ухилятися від подання декларації, склав її в січні 2016 року та подав її 08.02.2016 року.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 - днем звільнення вважається останній день роботи, а при затримці видачі трудової книжки власником або уповноваженого ним органу або розрахунку - днем звільнення вважається день видачі трудової книжки та розрахунку працівника.
Таким чином із пояснень ОСОБА_3, вбачається, що подана ним декларація була до 01.04.2016 наступного після звільнення року.
У протоколі про адміністративне правопорушення, в матеріалах справи немає даних, які б свідчили про наявність у діях ОСОБА_3 умислу або особистої зацікавленості в неподані декларації, навпаки він ії подав, на його думку в розумний термін.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, у ньому, на порушення вимог ст.256 КУпАП, належно не розкрито об'єктивної та суб'єктивної сторін складу адміністративного правопорушення.
Окрім того, факт несвоєчасного подання декларації що інкримінується ОСОБА_3 вище вказаним Законом України однозначно не врегульовано.
Як слідує з положень абз. 2 ч.1 ст. 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» суб'єкти декларування, які звільняються, подають декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Друге речення абзацу другого частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII законодавцем викладено наступним чином:
"Суб'єкти декларування, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями".
Цей законодавчий випис, особою яка склала протокол і прокурором тлумачиться, як обов'язок декларанта подавати декларацію саме під час звільнення, що є безпідставним.
Цим реченням правової норми лише зазначається про обов'язок декларанта при звільненні подати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Лише третім реченням абзацу другого частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII законодавцем на суб'єкта декларування покладено обов'язок після звільнення або іншим чином припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування - протягом одного року подати за своїм останнім місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, визначеними цим Законом.
Ці два речення абзацу другого частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII є взаємопов'язаними між собою і доповнюючими одне другим. Отже, згідно зазначених положень закону, не передбачено обов'язку суб'єкта декларування надання ним декларації про доходи за період, не охоплений раніше поданими деклараціями саме в день його звільнення.
Законодавець зазначив, що такий суб'єкт декларування протягом одного року зобов'язаний подати таку декларацію за минулий рік за своїм останнім місцем роботи (служби), що і було здійснено ОСОБА_3, який своєчасно у визначений законом термін подав таку декларацію за 2014 рік до якого включений також період не охоплений раніше поданими деклараціями за місцем останньої роботи з 02.11.2015 року.
Відповідно до Методичних Рекомендацій від 16.10.2013 року Мін'юсту України про «Запобігання і протидію корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування» у п.10 «Строки подання декларації», суб'єкти декларування, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають Декларацію про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, при звільненні або припиненні служби (а не у день звільнення, як зазначив прокурор в апеляційній скарзі). Наступним абзацом вказаного пункту рекомендації роз'яснено, що особи, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію за місцем попередньої роботи (служби) до 1 квітня наступного за звітним року.
Вказані рекомендації носять прямий характер і не мажуть додатково тлумачитись, як то було зроблено прокурором в апеляційній скарзі.
Таким чином, в результаті неправильного тлумачення абзацу другого частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII - відповідна посадова особа безпідставно склала протокол про вчинення "адміністративного корупційного правопорушення" щодо ОСОБА_3, прокурор безпідставно знайшов його правильним і тому наполягав на накладенні на ОСОБА_3 адміністративного стягнення; суддя місцевого суду дійшов до правильного висновку щодо відсутності в діях останнього складу адміністративного правопорушення та правильно закрив провадження по справі.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.22, 294 КпАП України, -
Постанову Білокуракінського районного суду Луганської області від 04 березня 2016 про закриття провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 172-6 КУпАП на підставі ст.. 247 п.1 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення залишити без змін а апеляційну скаргу прокурора Білокуракінського відділу Старобільської місцевої прокуратури ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя: В.В.Шапка