ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 березня 2016 року № 826/674/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (надалі - відповідач або Деснянське РВ ГУДМС), в якому просить: визнати незаконною відмову у реєстрації місця проживання; зобов'язати Деснянське РВ ГУДМС зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач незаконно відмовив позивачу у реєстрації її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з посиланням на ту підставу, що будинок ОСОБА_1 не переведений із садового будинку у жилий.
В судовому засіданні, призначеному на 16.02.2016, позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В наданих до суду запереченнях проти позову відповідач зазначає, що при здійсненні законодавчо визначених функцій діяв у відповідності до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 № 1077. Зокрема, при здійсненні реєстрації місця проживання/перебування особи в садових будинках що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 321 переведені у жилі, документом, який підтверджує право на проживання в житлі є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того, заступник начальник Деснянського РВ ГУДМС Борецька Г.А. просила здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача згідно діючого законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неприбуття представника відповідача в судове засідання, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши думку позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0595 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.09.2006 №1938 (ВЕВ № 463214), що розташована на АДРЕСА_1 , та садового будинку загальною площею 241,6 кв. м., що знаходиться на такій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 908269, виданим в березні 2007 року, та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 41468475, сформованим 30.07.2015).
06.10.2012 ОСОБА_1 звернулася до Деснянського РВ ГУДМС України в м. Києві із заявою щодо реєстрації її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . До цієї заяви були додані копії документів: технічний паспорт на будинок по АДРЕСА_2 (інв. № 99445/9872); сертифікат відповідності державним будівельним нормам, стандартам і правилам (реєстр. № КВ001002); державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 .
За результатами розгляду заяви позивача Деснянське РВ ГУДМС листом від 07.11.2015 за №4/7190 повідомило ОСОБА_1 про те, що їй відмовлено в реєстрації місця проживання в садовому будинку за вказаною адресою.
В якості підстави для відмови в реєстрації наведено наступне: «…Відповідно до пункту 4 Порядку, органи місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов'язані адміністративно або територіально, приймають рішення про переведення дачного чи садового будинку, що відповідає державним будівельним нормам, у жилий будинок.
Звертаємо увагу, що відповідно до абзацу другого пункту 5 Порядку, рішення про переведення є підставою для внесення відповідних змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Зазначаємо, що при здійсненні реєстрації місця проживання/перебування особи в таких жилих будинках, документом, який підтверджує право на проживання в житлі є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно…».
Таким чином, позивачу відмовлено у реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 з тих підстав, що його садовий будинок не належить до житлового фонду.
Вважаючи таке рішення Деснянського РВ ГУДМС щодо відмови у реєстрації місця проживання за адресою з наведеної підстави неправомірним і таким, що порушує її права на вільний вибір місця проживання, позивач звернулася із цим позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією місця проживання або місця перебування особи, врегульовані Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV).
У відповідності до ст. 2 Закону № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 3 цього Закону визначено, що «вільний вибір місця проживання чи перебування» - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; «місце проживання» - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово; «реєстрація» - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.
В силу норм ст. 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Згідно статті 11 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації, яким відповідно до Указу Президента України від 06.04.2011 № 405/2011 «Про затвердження Положення про Державну міграційну службу України» являється Державна міграційна служба України. Діяльність Державної міграційної служби України як центрального органу виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.
У відповідності до пп. 20 п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, Державна міграційна служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки.
Згідно п. 20 цього Положення Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Згідно абз. 2 ст. 6 Закону (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про реєстрацію місця проживання) для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів (абз. 4 ст. 6 зазначеного Закону).
Таким чином, з контексту наведених норм Закону слідує, що реєстрація місця проживання здійснюється за адресою відповідного житла на підставі поданих особою документів.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд в розумінні ст. 4 Житлового кодексу УРСР включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
Статтею 6 цього ж Кодексу встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Таким чином, з урахуванням змін внесених до статей Цивільного кодексу України та Житлового кодексу УРСР, ст. 3 Закону № 1382-IV Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02.09.2014 № 1673-VII фізичним особам надано право на реєстрацію місця їх проживання в житлі, в якому вони проживають тимчасово.
Між тим ч. 1 і 3 ст. 35 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
На земельних ділянках, що надаються громадянам для садівництва законодавством дозволяється зводити садові будинки. Однак, в ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» визначені певні критерії садового будинків. Так, у п. 3.41 цих ДБН дається визначення «садового будинку» як будівлі літнього (сезонного використання), яка в питаннях нормування, площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури, житлової політики України від 24.05.2001 № 127, садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання.
Згідно п. 1.2 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.03.2013 № 95, садовий будинок - це будинок для літнього (сезонного) використання.
Тобто, садові будинки, на відміну від дачних будинків, технічно не призначені для постійного проживання у них, а лише для тимчасового проживання на час здійснення садівництва.
Таким чином, з урахуванням наведеного та з огляду на те, що садовий будинок передбачений для тимчасового проживання у літній період та не відноситься до житлового фонду, суд приходить до висновку про правомірність відмови Деснянського РВ ГУДМС щодо проведення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в садовому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з тим суд зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, згідно із ч. 1 ст. 13 Загальної декларації прав людини (10.12.1948) кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
За ст. 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (04.11.1950, ратифікованої 17.07.1997), кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
В силу приписів ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Ухвалою Конституційного Суду України від 07.10.2010 по справі № 2-58/2010 про відмову у відкритті конституційного провадження суд в частині питання щодо того, чи передбачається у ст. 33 Конституції України і ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» право фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання зазначив, що це питання стосується правозастосування норм, які регулюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб в Україні. Правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам. Пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування.
За результатами дослідження та аналізу наявних у справі документів суд встановив, що відповідно до наданих позивачем документів зазначений ним будинок зареєстрований, саме, як садовий будинок. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку цільовим призначенням земельної ділянки площею 0,0595 га., на якій розташований будинок, є ведення індивідуального садівництва.
Водночас зі змісту технічного паспорту на садовий будинок інвентарний № 99445/9872, виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації станом на 19.09.2008, вбачається, що вказаний садовий будинок загальною площею 241,6 кв. м., складається із цокольного і першого поверхів, мансарди, та має всі зручності для проживання, оснащений опаленням, підключений до електропостачання та водовідведення.
Відповідно до звіту сертифікованого експерта з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_2 , складеного 03.09.2015 за результатами проведення технічного огляду садового будинку позивача, даний садовий будинок відповідає вимогам державних будівельних норм.
Таким чином, надані позивачем документи свідчать про те, що садовий будинок не підпадає під ознаки садового будинку, оскільки може використовуватися не тільки в літній період, а має ознаки жилого будинку.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що позивач постійно проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , суд приходить до висновку про наявність права у позивача на реєстрацію його місця проживання за вказаною, оскільки особа, яка постійно проживає на території України, має бути зареєстрованою.
При цьому суд критично ставиться до посилань відповідача на відсутність у садового будинку наразі офіційного статусу жилого будинку як на перешкоду для проведення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою розташування такого садового будинку.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів 11.09.2015 ОСОБА_1 звернулася до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про переведення садового будинку у жилий будинок (вх. № ОП/С-22288 від 11.09.2015) у відповідності до Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 321.
Зокрема, у відповідності до п. 2, 3 і 4 цього Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов'язані адміністративно або територіально.
Для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, - сільському голові (далі - уповноважений орган) заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку; письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий; звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою згідно з додатком 2.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні.
Прийняття рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок допускається за наявності хоча б однієї з таких підстав: неподання документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку; виявлення в поданих документах недостовірних відомостей; встановлення невідповідності дачного чи садового будинку вимогам державних будівельних норм, що зазначені у розділі I (обов'язковий) результатів технічного огляду звіту про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку (додаток 2).
Однак, у відповідь позивач отримав лист Київської міської державної адміністрації від 19.10.2015 № 006-2291, де було зазначено про те, що: «…переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов'язані адміністративно або територіально. На даний час, процедура переведення дачних і садових будинків у жилі на місцевому рівні не врегульована».
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд враховує те, що за ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних ociб, прав та інтересів юридичних oci6 у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових ociб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З огляду на встановлені судом обставини та з метою належного захисту права позивача на реєстрацію його місця проживання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання Деснянського РВ ГУДМС здійснити реєстрацію місця проживання в садовому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Частиною 3 ст. 94 КАС України визначено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Деснянський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Є.В. Аблов