22 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоМаринченка В.Л.,
суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників: позивача - Рагуліної О.В., відповідача - Петричук І.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства «Управління промислових підприємств» Державної адміністрації залізничного транспорту України (далі - Підприємство) до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві; далі - ДПІ) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,
У січні 2015 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 січня 2015 року № 0000012201, яким йому донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 3 223 065 грн (2 148 710 грн - основний платіж та 1 074 355 грн штрафні (фінансові) санкції).
Оскаржуване рішення ДПІ прийняла на підставі акта від 25 грудня 2015 року № 6951/26-58-22-01-18/24249750 про результати перевірки Підприємства, у якому вказано на порушення останнім статей 22
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2015 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 липня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статей 22
Заслухавши представників позивача й відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на нижченаведене.
За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про дотримання Підприємством визначених законом умов для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту з огляду на встановлення судами попередніх інстанцій на підставі належно оформлених первинних документів фактичної поставки та оплати товару за спірними угодами, а також використання придбаного товару у господарській діяльності Підприємства, при цьому ДПІ не надала доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди.
Водночас у справі, на рішення в якій посилається ДПІ, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, суд касаційної інстанції вказав на помилковість висновку судів попередніх інстанцій про реальний характер поставки платнику податків підрядних послуг з огляду на встановлені у судовому процесі обставини щодо відсутності у його контрагентів матеріальних, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, їх відсутність за місцезнаходженням, участь в схемах незаконної податкової мінімізації, реєстрацію одного з контрагентів фізичною особою за винагороду та відсутність фактичної діяльності з боку цього підприємства. Крім того, надані платником ПДВ податкові накладні на підтвердження суми податкового кредиту не містять інформації щодо особи, яка її склала.
Аналіз викладених у вищезгаданих судових рішеннях висновків суду касаційної інстанції свідчить про те, що кожен із них ґрунтується на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення в першому випадку були визнані як такі, що документально підтверджують фактичність і товарність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику ПДВ віднести його суми до податкового кредиту, а в другому - як такі, що не давали для цього підстав.
Отже, наведені рішення суду касаційної інстанції ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.
Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.Л. Маринченко
Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких
О.В. Кривенда П.В. Панталієнко
О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін
О.О. Терлецький