10 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,
ОстапчукаД.О., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Друга білоцерківська міська державна нотаріальна контора Київської області, ОСОБА_8, про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року,
У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом.
Зазначав, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 1/3 частки кожному.
На підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 14 серпня 2008 року № 307 квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/3 частки кожному.
ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без відповідної правової підстави приєднано до квартири АДРЕСА_2.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2012 року за ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано право власності на спірну квартиру з урахуванням допоміжних приміщень, проте вказане рішення суду першої інстанції було скасовано рішенням апеляційного суду Київської області від 06 червня 2013 року, яким ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Згідно із договором купівлі-продажу від 13 листопада 2012 року, укладеним між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_2.
Позивач просив визнати незаконним та скасувати п. 1.19 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 14 серпня 2012 року № 307 , згідно з яким ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_2; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на указану квартиру, видане 16 серпня 2012 року на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 13 листопада 2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Справа переглядалась судами неодноразово.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано п. 1.19 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 14 серпня 2012 року № 307, згідно з яким ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 76,5 кв. м, житловою площею 47,5 кв. м.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане управлінням житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради Київської області 16 серпня 2012 року на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 76,5 кв. м, житловою площею 47,5 кв. м.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 13 листопада 2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Рішенням апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що допоміжні нежитлові приміщення є місцями загального користування, складовою частиною житлового будинку АДРЕСА_2 та не можуть бути передані у користування або у власність іншим особам без згоди всіх співвласників зазначеного будинку, оскільки договором купівлі-продажу від 13 листопада 2012 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, останні відчужили нерухоме майно, яке їм на праві власності не належало, то оспорюваний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що відчужені за договором купівлі-продажу від 13 листопада 2012 року приміщення не є допоміжними, в них не знаходяться будь-які комунікації загального користування, без доступу до яких неможлива експлуатація будинку, тому можуть бути передані у власність інших осіб. Відповідач ОСОБА_4 здійснив переобладнання спірних нежитлових приміщень відповідно до норм чинного законодавства та контракту, тому відсутні підстави для визнання рішення виконавчого комітету в частині передачі відповідачам права власності на квартиру зі спірними приміщеннями недійсним.
Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з огляду на наступне.
Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 12 жовтня 2006 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 та члени його сім'ї: ОСОБА_9 і ОСОБА_10, є співвласниками квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 31 березня 1997 року НОМЕР_2 квартира АДРЕСА_2, загальною площею 34,7 кв. м, належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/3 частки кожному.
Згідно із контрактом-договором на придбання загальної площі житла № 723, укладеним 27 березня 1997 року між комунальним підприємством «Білоцерківський ДБК» та ОСОБА_11, останньому передано у власність кімнату АДРЕСА_3, площею 35,12 кв. м.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2007 року, зобов'язано ОСОБА_4 звільнити нежитлові приміщення: хол площею 13 кв. м, колясочну площею 17,3 кв. м, що розташовані на четвертому поверсі будинку АДРЕСА_2, та знести цегляну перегородку у коридорі загального користування, встановлену на четвертому поверсі будинку АДРЕСА_2.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 серпня 2008 року, відмовлено у позові ОСОБА_4 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно - нежитлові допоміжні приміщення, а саме: калясочну площею 17,3 кв. м та хол площею 13 кв. м, розташовані на четвертому поверсі будинку АДРЕСА_2.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2012 року за ОСОБА_4 визнано право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке складається з приміщення № 1, площею 5,9 кв. м; приміщення № 7, площею 3,5 кв. м; приміщення № 8, площею 17,3 кв. м та приміщення № 9, площею 12,7 кв. м, з лоджією площею 2,3 кв. м, які межують з квартирою АДРЕСА_2.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 06 червня 2013 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 червня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4
Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 14 серпня 2012 року № 307 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб» вирішено передати у приватну власність ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 76,5 кв. м, жилою площею 47,5 кв. м.
На підставі зазначеного рішення управлінням житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради Київської області 16 серпня 2012 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 видано свідоцтво про право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 76,5 кв. м, жилою площею 47,5 кв. м.
13 листопада 2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, загальною площею 76,5 кв. м, житловою площею 47,5 кв. м, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області, за реєстровим № 2-2444.
Згідно з листом начальника Білоцерківського РВ ГУ ДСНС України у Київській області від 29 вересня 2014 року № 1036 вбачається, що на четвертому поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 встановлено перегородку, яка перекриває вільний доступ до балкона, на якому розміщена протипожежна драбина.
Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і та інше) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
В рішенні від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 Конституційний Суд України роз'яснив, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Положення ст. 319 ЦК України визначають, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд у порушення ст.ст. 303, 316 ЦПК України на вказані положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив фактичних обставин справи та які правовідносини виникли між сторонами, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не з'ясував, на яких правових підставах відповідачам передано у приватну власність спірні нежитлові приміщення, чи відповідає використання допоміжних приміщень - коридору, приміщення калясочної та холу, що розташовані на четвертому поверсі житлового будинку, та їх перепланування, шляхом встановлення перегородки з дверима, нормам будівельного, технологічного проектування чи не порушено норми протипожежної безпеки, чи надавалась згода власників або користувачів інших квартир у житловому будинку на оформлення права власності за відповідачами на спірні нежитлові приміщення чи не порушує одноособове зайняття цих приміщень ОСОБА_4 та членами його сім'ї прав інших власників квартир житлового будинку, залишив поза увагою те, що рішенням суду, яке набрало законної сили, ОСОБА_4 зобов'язано звільнити займані ним нежитлові приміщення та знести самовільно збудовану перегородку, однак апеляційний суд належної правової оцінки цьому факту не надав, не з'ясував чи виконано зазначене судове рішення у встановленому законом порядку, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у позові.
Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, ураховуючи, що апеляційним судом допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не може вважатись законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.П. Касьян
Судді: В.П. Гончар
Т.П. Дербенцева
Д.О.Остапчук
В.О. Савченко