16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,
Савченко В.О., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про знесення частини будинку, зобов'язання вчинити певні дії та встановлення факту, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року,
У січні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності.
У березні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічним позовом та, уточнивши вимоги, просили зобов'язати ОСОБА_5 за власний рахунок знести другий поверх будинку, розташованого по АДРЕСА_1, та навіс, прибудований до будинку зі сторони земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2; зобов'язати ОСОБА_5 усунути та не чинити перешкоди у здійсненні ними права власності на будівельні матеріали та обладнання, що використані при будівництві незавершеного житлового будинку по АДРЕСА_2 та в здійсненні права власності на земельну ділянку площею 0,0976 га, на якій розташований вказаний будинок, шляхом знесення огорожі, збудованої з відступом від межі між суміжними земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1; визнати факт виконання ОСОБА_5 напису на генплані М 1:500 наступного змісту: «ОСОБА_7, АДРЕСА_3» та словосполучення «на відстані не менше 2 м (два метри) від паркану до стіни будинку протягом 17 м (сімнадцять метрів) і далі не менше 1,5 м (півтора метра) зі сторони моєї ділянки»; визнати факт виконання ОСОБА_5 підпису перед словосполученням «ОСОБА_7, АДРЕСА_3».
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що відповідач у порушення вимог чинного законодавства та норм будівництва самовільно збудував двоповерховий будинок по АДРЕСА_1 та прибудував навіс до будинку на відстані 0,5 м від їх земельної ділянки, що призводить до попадання на належну їм земельну ділянку атмосферних опадів.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2013 року позов ОСОБА_5 залишено без розгляду на підставі заяви останнього.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року зустрічний позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 за власний рахунок знести другий поверх будинку по АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_5 усунути та не чинити перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на будівельні матеріали та обладнання, використані при будівництві незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_2, та права власності на земельну ділянку площею 0,0976 га за вказаною адресою шляхом зобов'язання ОСОБА_5 за власний рахунок знести огорожу, збудовану з відхиленням від межі між суміжними земельними ділянками НОМЕР_1 та АДРЕСА_1.
Визнано факт виконання ОСОБА_5 напису на генеральному плані М 1:500 наступного змісту: «ОСОБА_7, АДРЕСА_3» та словосполучення «на відстані не менше 2 м (два метри) від паркану до стіни будинку протягом 17 м (сімнадцять метрів) і далі не менше 1,5 м (півтора метра) зі сторони моєї ділянки» та факт виконання ОСОБА_5 підпису перед словосполученням «ОСОБА_7, АДРЕСА_3».
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року в частині вимог про визнання факту виконання напису ОСОБА_5 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено та залишено в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року залишено без змін.
ОСОБА_7 у поданій нею касаційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року, ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, підлягає закриттю, а касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що будівництво другого поверху будинку по АДРЕСА_1 здійснено відповідачем без відповідного дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, при самочинному будівництві порушені вимоги Державних будівельних норм України 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, та не дотримано відстані від навісу покрівлі будинку до межі суміжної земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, що належить позивачам.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання факту виконання відповідачем напису на генплані та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що даному факту суд може надавати лише оцінку, як доказу, без ухвалення судового рішення з цього приводу.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_7 та залишення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року без змін, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції вже було переглянуто в апеляційному порядку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судів та не дають підстав для скасування судових рішень на підставі ч. 2 ст. 318 ЦПК України.
Судами встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого згідно з рішенням Одеської міської ради народних депутатів від 15 жовтня 2001 року № 2746-ХХІІІ, ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Розпорядженням виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 26 червня 2002 року ОСОБА_7 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1, за умови отримання дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області.
23 липня 2002 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області надано дозвіл на виконання будівельних робіт - будівництво одноповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1.
Згідно з договором дарування земельної ділянки від 21 жовтня 2010 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_5 належну їй на праві власності земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
14 листопада 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області було здійснено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил будівлі, якою встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, незаконно експлуатується двоповерховий будинок із підвалом та горищем, хоча відповідно до дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 23 липня 2002 року № 505/02, висновку Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 27 травня 2002 року № 31 /02-11 та погодження Управління інженерного захисту території міста від 23 травня 2002 року № 710 за вказаною адресою передбачено будівництво одноповерхового будинку з мансардним та цокольним поверхом. Також встановлено, що до будинку прибудований навіс, відстань між парканом та навісом становить 0,5 м.
Постановою державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 04 грудня 2012 року ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 96 КУпАП України (виконання будівельних робіт без права на їх виконання) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
За змістом ч. ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Отже, за змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У той самий час ч. 2 ст. 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.
Таким чином, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 386 ЦК України, позов про превентивний захист права власності може бути пред'явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Разом з тим, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 з підстав зведення ОСОБА_5 будинку без відповідних дозволів, з відступом від проекту та з порушенням державних будівельних норм, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не встановив, яким чином ці дії порушують їх права як власників сусідньої земельної ділянки, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов'язковим.
Відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.
Згідно із ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень ч. 7 ст. 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Вирішуючи справу, суди на зазначене уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України обставини справи встановили неповно, не з'ясували, як саме будівництво другого поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 порушує права позивачів; чи є ці порушення будівельних норм істотними, чи видавався припис відповідними державними органами про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, чи можлива перебудова самовільного будівництва та у чому вона полягає, чи відмовляється відповідач від такої перебудови, чи можлива перебудова навісу покрівлі будинку для запобігання стоку опадів на територію суміжної земельної ділянки та у який спосіб, дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вказані порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в зв'язку з чим ухвалені у справі рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2014 року залишено без змін.
З врахуванням того, що при розгляді касаційної скарги ОСОБА_7 встановлені підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, то відповідно до ч. 2 ст. 348 ЦПК України ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню.
Крім того, ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 11 грудня 2014 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результати апеляційного розгляду.
Із матеріалів справи вбачається, що неповнолітня ОСОБА_6 не брала участі у розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а із змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що ними вирішено питання про її права, свободи чи законні інтереси, оскільки вони ухвалені у спорі щодо правовідносин, які виникли між сторонами у справі, учасником яких заявник не була.
За таких обставин, коли касаційне провадження було відкрито помилково, воно підлягає закриттю в частині касаційної скарги ОСОБА_5, який діє від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 348 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про знесення частини будинку, зобов'язання вчинити певні дії та встановлення факту.
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2013 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2014 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.П. Касьян
Судді: В.П. Гончар
Т.П.Дербенцева
В.О.Савченко
О.В. Попович