Ухвала
15 березня 2016 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засіданняОСОБА_4 ,
захисникаОСОБА_5 ,
прокурораОСОБА_6 ,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 42013020000000059 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 06 квітня 2015 року,
Вироком Любешівського районного суду Волинської області
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. В?язівного Любешівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ,
за ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України визнано невинуватим та виправдано у зв'язку із недоведеністю вчинення ним цих кримінальних правопорушень.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він перебуваючи відповідно до наказу начальника управління МВС України у Волинській області № 130 о/с від 29 грудня 2006 року на посаді дільничного інспектора міліції Любешівського РВ УМВС України у Волинській області, будучи представником влади, тобто службовою особою, а саме працівником правоохоронного органу, діючи умисно в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , з метою приховування вчиненого ними злочину щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , зловживаючи службовим становищем, всупереч Закону України «Про міліцію» та Інструкції «Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв та повідомлень про злочини, що вчинені або готуються», затвердженої наказом МВС України № 400 від 14 квітня 2004 року, як особа, якій доручено проведення перевірки, фальсифікував матеріали дослідчої перевірки, а саме: пояснення потерпілих та очевидців, і на підставі цих підроблених документів виніс завідомо незаконне рішення - постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 03 грудня 2010 року.
Зокрема, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_7 , використовуючи надану йому владу та службові повноваження всупереч інтересам служби, та діючи в інтересах зазначених вище осіб, з 29 листопада по 02 грудня 2010 року, у невстановленому досудовим слідством місці, склав завідомо неправдиві офіційні документи, які засвідчують факти та мають юридичне значення - пояснення ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , які датовані 29 листопада 2010 року, ОСОБА_14 датовані 30 листопада 2010 року, ОСОБА_12 датовані 01 грудня 2010 року, ОСОБА_15 датовані 02 грудня 2010 року, власноручно внісши у них завідомо неправдиві відомості про те, що 28 листопада 2010 року у приміщенні бару «Міраж» між ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з однієї сторони та ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_14 з іншої виникла особиста неприязнь, внаслідок чого виникла шарпанина, яка переросла у бійку. Хоча насправді у приміщенні вищевказаного закладу громадського харчування ОСОБА_8 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 безпричинно побили ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, а також принижували особисту гідність зазначених осіб, змушуючи їх стояти на колінах, та висловлювались на їх адресу нецензурною лайкою. Такими діями зазначених вище осіб було порушено нормальне функціонування закладу громадського відпочинку.
У подальшому ОСОБА_7 підробив підписи ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 у вищевказаних поясненнях та виконав замість них записи про те, що зміст пояснень відповідає тим обставинам, які повідомили зазначені особи.
На підставі вищезгаданих документів, які містили завідомо неправдиві відомості, ОСОБА_7 , зловживаючи наданою йому владою та службовими повноваженнями, 03 грудня 2010 року у приміщенні Любешівського РВ УМВС України у Волинській області вніс до офіціфйного документу - постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом бійки у барі «Міраж» завідомо неправдиві відомості про те, що в ході проведеної ним перевірки нібито було встановлено, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 виникли неприязні відносини, що стали причиною бійки, яка не спричинила порушень громадського порядку, а також про те, що останній відмовився від проведення судово-медичного обстеження.
Прокуратурою Любешівського району 02 лютого 2011 року вказану постанову скасовано, а щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 296 КК України. Вироками Любешівського районного суду від 18 квітня та 20 червня 2011 року, які набрали законної сили, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України.
Внаслідок вищевказаних протиправних дій ОСОБА_7 заподіяно істотної шкоди інтересам держави та окремих громадян у виді: приховування злочину вчиненого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; підриву престижу та авторитету державного правоохоронного органу - міліції, в особі Любешівського РВ УМВС України у Волинській області; порушення законних прав ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на швидке та повне розкриття вчиненого відносно них злочину, викриття осіб, винних у його вчиненні та відшкодування заподіяних злочином збитків.
Орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.
Виправдовуючи ОСОБА_7 суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність його винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, своїм вироком від 06 квітня 2015 року скасував вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_7 і ухвалив новий, яким визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та призначив йому покарання за цим законом у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 2 роки. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Визнавши, що на час складання обвинувального акту діяння ОСОБА_7 виразилося в умисному, в інтересах третіх осіб, використанні як службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, вчинене працівником правоохоронного органу, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом держаним інтересам та інтересам окремих громадян та кваліфікував за ч. 3 ст. 364 КК України. При цьому вироком закрив кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з набранням чинності закону, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд, провівши частково судове слідство, переоцінив усі докази. Також указує на недопустимість доказів обвинувачення, суперечливість висновків суду. Зважаючи на декриміналізацію ч. 3 ст. 364 КК України, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для судового провадження щодо ОСОБА_7 за цим обвинуваченням і скасування виправдувального вироку щодо останнього.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримання касаційних вимог, пояснення прокурора, який заперечив проти їх задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 370 КПК України вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідати вимогам статей 374, 420 цього Кодексу.
За вказаними нормами процесуального права та закріпленими у ст. 7 КПК України загальними засадами кримінального провадження вирок повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, але й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. У силу приписів статей 23, 23, 94, 95 зазначеного Кодексу кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Апеляційний суд при перегляді виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 зазначених вимог закону належно не виконав.
Так, за матеріалами провадження, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій виклав доводи щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих діянь і стверджував, що суд безпідставно визнав недопустимими ряд доказів у провадженні. У зв'язку з цим сторона обвинувачення просила апеляційний суд скасувати виправдувальний вирок і ухвалити новий - обвинувальний.
Апеляційний суд переглянув справу в цілому, з погляду дотримання процесуального та матеріального права. Крім того, апеляційний суд, незважаючи на те, що кожен факт причетності особи до вчинення злочину та винності має бути підтверджений повнотою зібраних доказів, а переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку, лише частково дослідив обставини, встановлені кримінальним провадженням та визнавши доводи апеляційної скарги прокурора обґрунтованими, скасував виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 і постановив новий визнавши його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також погодився з необґрунтованим виправданням його за ч. 3 ст. 364 КК України.
При цьому апеляційний суд вважав, що докази надані стороною обвинувачення є належними, достатніми і допустимими. При цьому, така оцінка суду апеляційної інстанції суперечить оцінці цих доказів, даних судом першої інстанції.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 цього Кодексу, не може бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з частиною першою статті 412 КПК, підлягає скасуванню.
Крім того, визнаючи винуватим ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК України суд апеляційної інстанції не сформулював обвинувачення, яке він визнав доведеним (після скасування виправдувального вироку місцевого суду) і є обов'язковою частиною обвинувального вироку, чим порушив вимоги ст. 370 КПК України.
Також скасовуючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 364 КК України, суд в порушення законодавчих приписів закрив кримінальне провадження підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з набранням чинності закону, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою саме вироком, тобто процесуальним рішенням, яке не передбачає закриття провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду в силу п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в цьому суді, який необхідно провести з дотриманням вимог зазначеного Кодексу, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі, безпосередньо дослідити докази, у сукупності проаналізувати їх і постановити законне й обґрунтоване рішення, навівши докладні мотиви його ухвалення. А що стосується інших доводів, наведених в касаційній скарзі, то за необхідності їх може бути перевірено під час нового апеляційного розгляду.
Керуючись статтями 433, 436 КПК України, суд
Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Волинської області від 06 квітня 2015 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3