"31" березня 2016 р. м. Київ К/800/40198/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Мороз В.Ф.
Логвиненко А.О.
Донець О.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року у справі за позовом ФО-П ОСОБА_4 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області про скасування вимоги,
ФО-П ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-183-17/70 від 14 лютого 2014 року на суму 2 382,73 грн..
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року, позов задоволено.
В касаційній скарзі, що надійшла до Вищого адміністративного суду України, Інспекція, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та переглядаючи справу в межах доводів касаційної скарги, судова колегія вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 має статус фізичної особи-підприємця, перебуває на обліку в Білоцерківській ОДПІ, є платником єдиного податку. Одночасно позивач являється пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1.
Відповідачем на адресу позивача направлено вимогу від 14 лютого 2014 року №Ф-183-17/70 щодо оплати заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 2 382,73грн.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
В постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-56а15 зазначено, що: «Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналізуючи цю норму права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить з її буквального змісту, оскільки наведене регулювання не має очевидної алогічності, суперечності, двозначності.
Отже, право не сплачувати єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих в аналізованій нормі ? пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, у тому числі на тих, які досягли пенсійного віку для пенсії за віком.
Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, яке здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів і не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.
На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентуються Законом № 2262-ХІІ.
Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
За змістом статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
Таким чином, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії, передбачені Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та Законом № 2262-ХІІ, є різними державними пенсіями. Відмінність зумовлена юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу зазначених норм права дійшла висновку, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ не поширюються на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262-XII, незважаючи на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 отримує пенсію за вислугою років, в зв'язку з чим, з огляду на висловлену Верховним Судом України правову позицію по цій категорії справ, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Отже висновок судів про задоволення позову не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового про відмову у позові.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року скасувати.
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: В.Ф. Мороз
А.О. Логвиненко
О.Є Донець