"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/55820/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення»
на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014
у справі № 2а-1834/12/2670
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення»
доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000252312 від 16.01.2012.
Справа розглядалась судами неодноразово.
При останньому розгляді справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому заперечені на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
З урахуванням неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» за період з 01.07.2008 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт № 2490/23-12/04013382 від 01.12.2011;
- перевіркою встановлено, що позивачем, в порушення пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, в розмірі 1 331 608,78 грн. (у т.ч.: червень 2010 року - 886 096,38 грн. та липень 2010 року - 445 512,39 грн.);
- на підставі названого акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252312 від 16.01.2012 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 664 511,00 грн. (у тому числі, 1 331 609,00 грн. - основний платіж, 332 902,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
- підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішення слугував встановлений перевіркою факт безпідставного формування позивачем податкового кредиту за рахунок сум, сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання», за правочинами, які укладені без мети настання реальних наслідків.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, за встановлених обставин справи, дійшли висновку, що поданими позивачем доказами не підтверджено факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання».
Однак, колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Скасовуючи попередні рішення судів у даній справі та направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 14.10.2013 зазначив про необхідність при вирішенні даного спору дослідження судами обставин реальності здійснення господарських операцій позивача, на підставі яких ним були сформовані спірні дані податкового обліку
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» були укладені договори субпідряду на виконання робіт з будівництва на об'єкті та договір про надання послуг машин і механізмів, які від імені ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» підписані Крюковим Володимиром Борисовичем.
Судами при розгляді справи також встановлено, що ст.оперуповноваженим в ОВС 5 управління Головного Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБ України Сухар В.Г. на підставі ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» відібрано пояснення від Крюкова В.Б., який заперечував свою причетність до господарської діяльності вказаного підприємства.
При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що зі змісту вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2011 вбачається, що громадянин Крюков В.Б. діяльністю ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» не займався, договори, акти виконаних робіт та інші фінансово-господарські документи, як директор, не підписував.
Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.08.2012 (т.2, а.с.114) вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2011 відносно Крюкова В.Б. скасовано, а справу направлено прокурору Печерського району м. Києва на додаткове розслідування, про що зазначав Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 14.10.2013.
Проте, вказана обставина, всупереч вимогам ч.5 ст.227 КАС України, під час нового розгляду залишилась поза увагою та дослідженням судів попередніх інстанцій.
Також, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправного формування позивачем сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання», який вмотивовано виключно ненаданням позивачем доказів реальності господарських операцій та відсутністю доказів руху активів у процесі здійснення господарських операцій з наведеним контрагентом, оскільки висновок про відсутність руху активів не є обгрунтованим та зроблений судами без дослідження та аналізу наявних в матеріалах справи первинних документів, що надані позивачем.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
При цьому, відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції не дослідив доказів, що надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з його контрагентом, та, як наслідок, не надав належної правової оцінки доводам позивача щодо реальності спірних операцій з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання», а суд апеляційної інстанції не усунув вказаних недоліків.
Відповідно до ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.
Недотримання судами першої й апеляційної інстанцій вимог наведених норм призвело до неповного з'ясування обставин, які входять до предмету доказування як істотні, оскільки мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, судами не було враховано, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч.2 ст.71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків, відповідно до встановленого ч.1 ст.71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
З огляду на усе вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що судами попередніх інстанцій належно досліджено обставини реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання», а оскаржувані рішення судів винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості, у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, колегія судів касаційної інстанції вважає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість під час нового розгляду справи судам слід ретельно дослідити фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання», тобто, встановити наявність ознак, передбачених укладеними договорами, які б свідчили про реальність їх здійснення, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни в їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції, а також перевірити відображення валових витрат, сформованих за спірними операціями, у податковому обліку позивача.
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було досліджено належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний