29 березня 2016 року м. Київ К/800/309/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.
Суддів Борисенко І.В.,
Кошіля В.В.,
в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2014
у справі № 826/13489/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК "Промтехноінвест"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2014, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної зі сторін, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВФК «Промтехноінвест» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджету ПДВ і податку на прибуток підприємства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Про Сервіс» і ТОВ «Центр Безпека-1» за період з 01.01.2013 по 30.06.2014, за результатами якої складено акт від 08.08.2014 № 358/1-22-07-32957159, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:
- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік у загальному розмірі 769477,00 грн.;
- п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ у загальному розмірі 931636,00 грн., у тому числі за: квітень 2013 року - 608416,00 грн.; грудень 2013 року - 201560,00 грн.; січень 2014 року - 121660,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 22.08.2014 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: № 0008662207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 931636,00 грн. - за основним платежем та 465818,00 грн. - за штрафними ( фінансовими ) санкціями ( штрафами ); № 0008672207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 769477,00 грн. - за основним платежем та 384739,00 грн. - за штрафними ( фінансовими ) санкціями ( штрафами ).
Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.
Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, реальність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Про Сервіс», здійснених на підставі укладеного між ними договору від 15.03.2013 № 03-15 про купівлю-продаж, підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема, видатковою та податковою накладними, специфікацією №1, технічним завданням, банківською випискою, оборотно-сальдовою відомістю.
Товарність фінансово-господарських операцій між позивачем і його контрагентом - ТОВ «Центр Безпека-1» згідно договорів про надання юридичних послуг та інших, які наявні в матеріалах справи, підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними та банківською випискою.
Посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «Центр Безпека-1», а також на матеріали досудового розслідування в частині незаконного формування податкового кредиту ТОВ «Київський машинобудівний завод», яке є контрагентом контрагента позивача - ТОВ «Про Сервіс», судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись ст. ст. 222-224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис)О.А. Моторний
Судді(підпис)І.В.Борисенко
(підпис)В.В. Кошіль