"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/43577/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Ємельянової В.І.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до Приватного підприємства "Аграрне підприємство "Благодатненський птахопром" (далі - ПП «Аграрне підприємство «Благодатненський птахопром») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
за касаційною скаргою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року,
У квітні 2015 року Фонд звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути заборгованість в розмірі 481856 грн 38 коп, з яких: адміністративно-господарські санкції в розмірі 475672 грн 67 коп та пеню в розмірі 6183 грн 71 коп.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Судами встановлено, що 23 лютого 2015 року ПП «Аграрне підприємство «Благодатненський птахопром» подало до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік форми №10-ПН, в якому зазначило, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила 526 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 21 особа, кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 10 осіб.
Відповідно до листа Арбузинського районного центру зайнятості від 20 квітня 2015 року №03-418, відповідач надавав до центру зайнятості 11 звітів за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості, передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону №875-ХІІ).
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону №875-ХІ передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
При цьому, у зв'язку з прийняттям даного Закону відмінено норму щодо обов'язкової щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно з пунктом 1.1. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, форма №10-ПІ (річна)«Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб.
Отже, звіт форми №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.
Позивач вказує, що ПП «Аграрне підприємство «Благодатненський птахопром» не подало звіт форми №3-ПН за лютий місяць, відповідач вказує у запереченнях, що виконав вимоги щодо інформування центру зайнятості стосовно подачі звітів про наявність попиту на робочу силу, і у лютому місяці також. Дані розбіжності не досліджувались судами першої та апеляційної інстанцій.
Судами попередніх інстанцій не досліджено чи дотримано відповідачем вимоги подачі звітів форми №3-ПН відповідно до норм Закону України «Про зайнятість населення» від 1 липня 2012 року №5067-VІ та Порядку «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, не встановлено по яким саме місяцям за 2014 рік подано 11 звітів, чи були наявні вакансії на підприємстві у лютому 2014 року.
Частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський
Судді В.І. Ємельянова
О.П. Стародуб