"02" березня 2016 р. м. Київ К/800/44613/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Загороднього А.Ф.,
Іваненко Я.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року в справі за його позовом до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Рівненській області про скасування по-станови про закінчення виконавчого провадження,
У грудні 2013 року позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом та зазначав, що у листопаді 2013 року після неодноразових звернень отримав постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 29 травня 2013 року, що позбавило можливості вчасно її оскаржити.
Посилаючись на протиправність оскаржуваної постанови у зв'язку з невиконанням державним виконавцем виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Рівненській області про закінчення виконавчого провадження від 29 травня 2013 року.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2015 року поновлено пропущений строк звернення до суду.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, позивач просив скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на примусовому виконанні в управлінні державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Рівненській області знаходився виконавчий лист № 2-7111/11, виданий 05 березня 2012 року Рівненським міським судом по цивільній справі.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при виконанні вказаного виконавчого провадження у повному передбаченому законом обсязі використав надані йому права і не допускав у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
За правилами статті 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Порядок подання скарги врегульовано статтею 384 Цивільного процесуального кодексу України. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Положеннями статей 386, 387 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладеною у постанові від 30 червня 2015 року у справі №21-278а15.
Оскільки у справі, що переглядається оскаржено рішення органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, то її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для закриття провадження у справі.
Суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про необхідність перевірки правомірності дій відповідача та вирішення справи по суті позовних вимог.
Керуючись статтями 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року скасувати, а провадження у адміністративній справі закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді: