04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" березня 2016 р. Справа№ 910/8003/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
за участю представників:
прокуратури: Вакулюк Д.С., довіреність № 041070 від 03.02.2016,
позивача: Кондратюк О.С., довіреність б/н від 03.08.2015,
відповідача: Макаренко П.Д., довіреність б/н від 17.11.2015.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2014
у справі № 910/8003/14 (суддя Домнічева І.О.)
за позовом Державного підприємства "Державна інвестиційна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боржава резорт"
про визнання Договорів позики № 44/2012-04-НП від 12.11.2012 та № 40/2013-04-НП від 09.10.2013 недійсними
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 у справі № 910/8003/14 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 у справі № 910/8003/14 та прийняти нове рішення, яким позов Державного підприємства "Державна інвестиційна компанія" задовольнити.
Відповідач у своєму письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2014 у справі №910/8003/14 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/8003/14 за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 було прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва до провадження у визначеному складі суду і призначено до розгляду на 22.03.2016.
В судове засідання, яке відбулось 22.03.2016 з'явились представники сторін та прокуратури, які надали суду усні пояснення, стосовно доводів, які наведені в апеляційній скарзі, а саме, представники прокуратури та позивача підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, представник відповідача не визнав апеляційну скаргу та просив суд її відхилити.
Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та прокуратури, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2012 між Державним підприємством "Державна інвестиційна компанія" (надалі - Позикодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Боржава резорт" (надалі - Позичальник) було укладено договір позики № 44/2012-04-НП.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 і 2.2 цього Договору позики № 44/2012-04-НП Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 135 000 000,00 грн (сто тридцять п'ять мільйонів гривень 00 коп.) (надалі - Позика), а Позичальник зобов'язується повернути їх та сплатити Позикодавцю проценти у розмірі 3,75 % річних від суми Позики до дня фактичного повернення Позики.
12.11.2012 позивач здійснив перерахування суми Позики за Договором позики № 44/2012-04-НП на рахунок відповідача.
09.10.2012 року між позивачем, як позикодавцем, і відповідачем, як позичальником, укладено договір позики № 40/2013-04-НП.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 і 2.2 цього Договору позики № 40/2013-04-НП Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 30 000 000,00 грн (тридцять мільйонів гривень 00 коп.) (надалі - Позика), а Позичальник зобов'язується повернути їх та сплатити Позикодавцю проценти у розмірі 3,75 % річних від суми Позики до дня фактичного повернення Позики.
09.10.2013 позивачем було здійснено перерахування суми Позики за Договором позики № 40/2013-04-НП на рахунок відповідача.
Відповідно до вимог зазначених в позовній заяві ДП та апеляційній скарзі, прокурор просив визнати спірні договори недійсними з посиланням на норми ст. 203, 215, ч. 1 ст.228, ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Пунктом 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, як було встановлено судом першої інстанції та що підтверджується матеріалами справи, Державне підприємство "Державна інвестиційна компанія" (позивач) було утворене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 № 471 "Про утворення державного підприємства "Державна інвестиційна компанія". Засновником позивача є держава в особі Кабінету Міністрів України. Компанія належить до сфери управління Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України, яке є представником власника компанії і виконує його функції в межах визначених законодавством.
Відповідно до п. 3.1 статуту ДП "Державна інвестиційна компанія" метою його діяльності є забезпечення реалізації стратегічних проектів держави по пріоритетним напрямкам економічного та соціального розвитку, провадження інвестиційної діяльності, пов'язаних з відтворенням основних засобів виробництва, капіталізацією активів держави, державною підтримкою національних проектів (їх складових), інших інвестиційних та інноваційних проектів державного, міжрегіонального та регіонального значення.
Згідно з п. 3.2 статуту ДП, предметом його діяльності є надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; факторинг; залучення фінансових активів від юридичних осіб з зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання поручительств, гарантій; надання позик; надання послуг фінансового лізингу.
Крім того, ДП "Державна інвестиційна компанія" є фінансовою компанією, зареєстрованою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та внесеною до державного реєстру фінансових установ. Тому укладання договору позики повністю відповідає статутній діяльності ДП "Державна інвестиційна компанія".
Прокурор в своїй апеляційній скарзі зазначив, що судом в порушення ст. 43 ГПК України взагалі не з'ясовувались обставини щодо проведення конкурсу, переможцем якого визнано відповідача, з яким Компанією укладено спірні договори. Однак, колегія суддів не може погодитись з наведеними обставинами позивача у зв'язку з наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом позивача № 74/1 від 30 серпня 2012 року було оголошено Конкурс з відбору суб'єктів господарювання для надання державної підтримки на умовах спів фінансування, у тому числі
шляхом надання кредитів, позик та інвестицій за рахунок коштів внесених до статутного капіталу Державної інвестиційної компанії за національними проектами, в тому числі "Олімпійська надія-2022". Перелік документів, необхідних для участі в конкурсному відборі та вимоги до них встановлені позивачем "Положенням про фінансування" затвердженого наказом № 59 від 20.07.2012, відповідно,що залишається чинним на сьогоднішній день.
Відповідно, на виконання вимог позивача, відповідачем було надано: Меморандум про співпрацю між Державним підприємством "Олімпійська надія - 2022" та TOB "Боржава Резорт" від " 13" серпня 2012 року. Меморандум про співпрацю між TOB "Боржава Резорт" та приватним інвестором компанією "Орекс Луазір" від " 01" серпня 2012 року; Рішення від " 04" листопада 2011 року № 312 сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради про заходи щодо реалізації в області національного проекту "Олімпійська надія - 2022 - створення спортивно-туристичної інфраструктури"; Техніко-екномічне обґрунтування отримання позики; Фінансову модель проекту Згідно "Положення про оцінку фінансового стану", затвердженого наказом позивача № 59 від 20.07.2012, позивачем проводився аналіз фінансового стану відповідача в результаті присвоєно клас "Б" та виявлено існування помірної потенційної загрози збитків.
Висновок юридичного відділу позивача засвідчив, що відсутність юридичних ризиків та підтвердив, що всі надані документи відповідають вимогам чинного законодавства та внутрішнім положенням позивача.
Таким чином, оскаржувані договори укладались лише після розгляду Компанією поданого пакету документів, які підтверджували можливість укладання договорів та після оцінки позивачем всіх можливих ризиків, а також після врахування саме інтересів держави у реалізації Національного проекту «Олімпійська надія - 2022».
Додатково колегія суддів зазначає наступне, що у відповідності до ч. 7 ст. 179 ГПК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів
В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічна правова позиція зазначена в ч. 2 та 3 ст. 180 ГК України, а саме, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами (позивачем та відповідачем) у передбаченому законом порядку було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов укладеного договору.
Також, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що відповідно до п. 6.1.1. оскаржуваних договорів позики Позикодавець має право проводити перевірку інформації щодо фінансово-господарської діяльності Позичальника, у порядку визначеному цим в Договором.
Згідно п. 6.4.6. Договору позики № 44/2012-04-НП та п. 6.4.5. Договору позики № 40/2013-04-НП, Позичальник зобов'язується надавати Позикодавцю протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання відповідного запиту від Позикодавця :
"... бухгалтерські та інші документи,що підтверджують рух (списання, зарахування) грошових коштів Позичальника за рахунками в інших кредитно-фінансових установах, а також договори, контракти, рахунки-фактури, що стосуються предмету цього Договору, документи які підтверджують використання Позики за її цільовим призначенням, а також повну інформацію, що стосується судових справ, стороною яких є Позичальник, в тому числі справи про банкрутство Позичальника...інші документи, які стосуються фінансово-господарської діяльності Позичальника"
Тому у позивача, умовами оскаржуваних договорів, передбачене переважне право на доступ до всієї фінансової та бухгалтерської звітності відповідача.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що за фактом заволодіння службовими особами Держінвесипроекту, ДП "Державна інвестиційна компанія" та TOB "Боржава Резорт" бюджетними коштами в особливо великих розмірах Головним сліднич управлінням МВС України розслідується кримінальне провадження №12014000000000034 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України колегією суддів не береться до уваги, оскільки в розумінні ч. 1 та 4 ст. 35 ГПК України, підставами звільнення від доказування є, зокрема, ті обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Також, як було встановлено судом, відповідно до п. 8.1. Договору позики № 44/2012-04-НП забезпеченням виконання зобов'язання за цим Договором є Договір застави майнових прав № 45/2012-04-ЗП від 12 листопада 2012 року (надалі-Договір застави № 45/2012-04-ЗП), укладений між відповідачем як Заставодавцем і позивачем як Заставодержателем.
Судом також було досліджено питання, що стосується повноважень представника позивача на укладання договорів позики.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні Договори позики підписані від ДП "Державна інвестиційна компанія" заступником генерального директора Лутаком Юрієм Михайловичем, який діяв на підставі довіреності від 05.09.2012 серії ВРТ №898268, посвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Матковською М.А. та зареєстрованою в реєстрі за №712.
Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України (редакція чинна на дату укладення спірних договорів) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані договори позики були підписані уповноваженим представником позивача, у суду не має підстав вважати, що під час здійснення зазначених правочинів існували обставини, які б свідчили про обмеження повноважень заступника генерального директора Лутка Ю.М., який діяв на підставі довіреності щодо підписання спірних договорів.
Також судом було встановлено, що позивачем були здійсненні оплати за спірними договорами, відповідно до виписки по рахунку №373 з 30.11.2012 по 19.05.2014, що відповідно в свою чергу підтверджує факт схвалення правочинів (ст.241 ЦК України) з боку позивача, аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". Тому суд дійшов висновку про схвалення спірних правочинів позивачем шляхом здійснення платежів на рахунок відповідача.
Отже, загальними підставами і наслідками недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Тому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських) договорів недійсними) від 29.05.2011 №11).
Враховуючи те, що позивачем та апелянтом не було доведено наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними відповідно до ст. ст. 203, 207 215, 228, 232 ЦК України, тому суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 у справі №910/8003/14 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п.1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 у справі №910/8003/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 у справі №910/8003/14 залишити без змін.
3. Справу №910/8003/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран