"11" лютого 2016 р.Справа № 921/1138/15-г/3
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровець Я.Я.
Розглянув справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест", вул. Зарудка, 1в, смт. Козлів, Козівський район, Тернопільська область, 47631
про cтягнення заборгованості в сумі 973 797,92 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність № 10 від 06.01.2016р.)
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (доручення №212 від 16.12.2015р.)
Учасникам судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено їх права і обов'язки передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.
В судовому засіданні 11.02.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи:
Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест" про стягнення заборгованості за договором поставки № ХМЛ009К-С від 19 листопада 2014 р. в сумі 973 797,92 грн. з яких: 483 354,70 грн. - основна заборгованість; 207 593,47 грн. - пеня ; 37 334,83 грн. - штраф; 233 289,27 грн. - проценти за користування грошовими коштами; 7 902,18 грн. - інфляційні втрати; 4 323,47 грн. - 3% річних.
Ухвалою господарського суду від 30.11.2015р. порушено провадження по справі і її розгляд призначено на 17.12.2015р.
17.12.2015р. суд перейшов до розгляду справи по суті.
У відповідності до ст. 77 ГПК України, у зв'язку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, суд відкладав розгляд справи на 21.01.2016р., на 02.02.2016р., на 11.02.2016р. з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
На задоволення клопотання №12 від 21.01.2016р. (вх. №3876) представника відповідача про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 21.01.2016 року строк розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено на 15днів.
Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (вх. №26317 від 17.12.2015р. та вх.№3900 від 21.01.2016р.), в останньому з яких зазначив, що відповідачем 16.12.2015р. перераховано суму основної заборгованості в розмірі 483 354,70 грн. в добровільному порядку, про що свідчить банківська виписка.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо позовних вимог з підстав, викладених в письмовому відзиві на позовну заяву (вх. № 4993 від 10.02.2016р.).
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:
Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.
Згідно ст. 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
19 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі - Покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест" (надалі - Постачальник/відповідач) укладено договір постави №ХМЛ009К-С, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати у власність Покупця зерно українського походження врожаю 2014, а Покупець зобов"язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного Договору (п.1.1 Договору).
Згідно п. 3.2., п. 3.3. Договору Товар за даним Договором поставляється партіями протягом періоду вказаного в специфікаціях до цього Договору. Кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість Товару для кожної партії, що поставляється згідно цього Договору, визначаються в специфікаціях до цього Договору, які підписуються Сторонами щодо кожної партії Товару та є невід"ємними частинами (додатками) цього Договору.
Пунктом 4.1., п. 4.2. Договору сторони домовились, що Постачальник поставляє Товар на умовах ЕХW ФРАНКО-СКЛАД згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р., за винятком застережень, прямо передбачених даним Договором. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємними частинами. Датою поставки Товару вважається дата передачі Товару у власність Покупця згідно акту приймання-передачі на Складі Постачальника. Дата видаткової накладної співпадає з датою передачі товару у власність Покупця.
Оплата Товару, що поставляється за даним Договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом строку зазначеного в специфікаціях до цього Договору після останньої з подій зазначених: поставка товару, пред'явлення Постачальником рахунку-фактури, передача Покупцю документів зазначених в п.6.1 цього Договору. Датою оплати Товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця (п.п. 5.1, 5.2. Договору).
Пунктом 8.5. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару, визначеного ОСОБА_3 більш як на 30 календарних днів, Покупець може частково або у повному обсязі відмовитися від договору і вимагати від Постачальника повернення оплачених коштів по даному договору (у випадку їх здійснення). В цьому випадку Постачальник зобов'язаний протягом 3 банківських днів, з моменту отримання письмової та/або факсової вимоги Покупця про повернення коштів, повернути Покупцю всі оплачені кошти по договору, а також сплатити Покупцю штраф у розмірі 7% від загальної суми договору.
Відповідно до п.10.1. Договору останній набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30 червня 2015 року, а в частині розрахунків та поставки товару до повного виконання сторонами своїх зобов"язань.
Також 19 листопада 2014 року між сторонами підписано специфікацію № 1 - Додаток до договору №ХМЛ009К-С, якою сторони домовились, що оплата товару - кукурудзи 3 класу кількістю 1000,00 тонн та вартістю товару на суму 1 900 000,00 грн., здійснюється шляхом 100% передоплати протягом 2-х банківських днів з моменту виставлення рахунку Постачальником. ОСОБА_3 набирає чинності з моменту її підписання і є невід"ємною частиною Договору.
Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором поставки.
В силу ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).
Відповідно до ст. 692 ЦК України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Оскільки попередню оплату позивачем за товар здійснено, а товар у визначені строки відповідачем не передано, відповідно до ч. 2 статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Положеннями ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору постави №ХМЛ009К-С від 19.11.2014р. позивачем здійснено попередню оплату грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача на загальну суму 1 900 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 24895 від 20.11.2014р. (копія знаходиться в матеріалах справи).
Однак, Постачальник лише частково виконав зобов'язання за договором поставки та поставив Покупцю товар - кукурудзу 3 класу на загальну суму 1 366 645,30 грн., що підтверджується видатковими накладними №151 від 22.11.2014р., №152 від 24.11.2014р., №155 від 25.11.2014р., №172 від 15.12.2014р., №173 від 17.12.2014р., №174 від 18.12.2014р., №175 від 19.12.2014р., №176 від 20.12.2014р., №184 від 26.12.2014р. (містяться в матеріалах справи).
Оскільки, відповідач не забезпечив належне дотримання та виконання умов укладеного договору поставки, 04.08.2015р. та 09.09.2015р. (повторно) Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надіслало на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест" лист - вимоги відповідно № 130-2-12/3918 та № 130-2-12/4674 щодо повернення грошових коштів у розмірі 533 354,70 грн., на яку недопоставлено товар, відповідно до п. 8.5 Договору.
Вказана вимога відповідачем виконана частково та повернуто позивачу частину коштів у розмірі 50 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №3141 від 09.10.2015р.(знаходиться в матеріалах справи).
Отже, станом на момент звернення позивача до суду відповідачем не повернуто кошти позивачу, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 483 354,70 грн.
В процесі розгляду справи відповідачем 16.12.2015р. перераховано суму основної заборгованості в розмірі 483 354,70 грн. в добровільному порядку, про що свідчить банківська виписка.
Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки, відповідачем погашено заборгованість у розмірі 483 354,70 грн., а тому провадження у справі в цій частині припиняється на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.
Щодо стягнення пені та 7% штрафу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Вимогами п. 3 ч. 1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки, зокрема, пені.
Згідно з ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 ГК України).
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, зокрема з Статуту ПАТ "Державна Продовольчо-зернова Корпорація України", що позивач є юридичною особою згідно законодавства України, створеною шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2011 року № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764" та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07 липня 2011 року № 325 № Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.
Згідно пункту 8.4. Договору у випадку не поставки або несвоєчасної поставки товару згідно умов договору, Постачальник сплачує Покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1% загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення.
Позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, тому позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 207 593,47 грн.
Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 207 593,47 грн. правомірним та таким, що підлягає до задоволення.
Статтею 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.
Пунктом 8.5. Договору поставки сторони погодили, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару, визначеного ОСОБА_3 більш як на 30 календарних днів, Покупець може частково або у повному обсязі відмовитися від договору і вимагати від Постачальника повернення оплачених коштів по даному договору (у випадку їх здійснення). В цьому випадку Постачальник зобов'язаний протягом 3 банківських днів, з моменту отримання письмової та/або факсової вимоги Покупця про повернення коштів, повернути Покупцю всі оплачені кошти по договору, а також сплатити Покупцю штраф у розмірі 7% від загальної суми договору.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем зобов"язань, зокрема п. 8.5. Договору поставки, у зв'язку з чим позивачем нараховано 7% штрафу у розмірі 37 334,83 грн.
Перевіривши розрахунок 7% штрафу здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 37 334,83 грн. правомірним та таким, що підлягає до задоволення.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено наступне:
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Як стверджує позивач, оскільки відповідачем не виконані зобов"язань, а тому позивачем нараховано відповідачу інфляційні нарахування у розмірі 7 902,18 грн. та 3% річних у розмірі 4 323,27 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 7 902,18 грн. інфляційних втрат правомірними та такими, що підлягають до задоволення.
У свою чергу здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних суд вважає, вірно обрахованими та правомірно заявленими до стягнення 3 928 грн. 93 коп. - 3% річних, в іншій частині щодо стягнення 394 грн. 54 коп. - 3% річних, то суд вважає їх безпідставно нарахованими.
Щодо вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, то суд встановив наступне.
Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого попередньої оплати за непоставлений товар.
За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як встановлено судом умовами спірного договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 3-357гс15 від 01.07.2015р.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 82 ГПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.
Пунктом 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що проценти , зазначені у статті 536 ЦК України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
При цьому суд зауважує, що оплата товару відбулась в межах договору поставки, а тому виключає безпідставність отримання відповідачем коштів.
Окрім того, посилання позивача на практику Верховного Суду України, викладену у Постанові від 24.01.2006 року у справі 14/130, не може бути застосована при розгляді цієї справи з огляду на відсутність кредитних правовідносин, позики у сторін у цій справі та відсутності факту безпідставного отримання відповідачем грошових коштів, що вбачається з правового висновку Верховного суду України у справі 14/130.
З огляду на відсутність встановленого сторонами розміру процентів за умовами договору, відсутності факту безпідставного набуття відповідачем коштів позивача, суд вважає необґрунтованим та недоведеним позов в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 233 289,27 грн., а тому в позові в цій частині відмовляє.
Суд відхиляє доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, що стосуються відсутності його вини щодо поставки товару позивачу, у зв'язку з тим, що за твердженням відповідача згідно Правил Інкотермс в редакції 2010 року в Продавця немає ніяких зобов'язань перед Покупцем щодо доказів поставки, наявності транспортних документів або еквівалентних електронних повідомлень, а на відміну від Продавця, Покупець зобов'язаний надати Продавцю належнеы докази прийняття товару, оскільки згідно п. А.7 Правил Інкотермс в редакції 2010 року продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.
Відповідачем не надано суду доказів належного повідомлення позивача щодо часу і місця отримання товару.
Відповідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задовольнити позовні вимоги частково та стягує з відповідача на користь позивача - 207 593 грн. 47 коп. пені, 37 334 грн. 83 коп. штрафу, 7 902 грн. 18 коп. інфляційних втрат, 3 928 грн. 93 коп. - 3% річних. У частині позовних вимог щодо стягнення 483 354 грн. 70 коп. неповернутої попередньої оплати провадження у справі припиняє. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовляє.
Щодо судового збору, то суд зазначає наступне:
Пунктом 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом, в звязку з чим судом порушено провадження у справі (30.11.2015р.), проте відповідачем оплачено заборгованість у розмірі 483 354,70 грн. у добровільному порядку під час розгляду справи судом - 16.12.2015р., про що свідчить банківська виписка. Таким чином, в цій частині судовий збір покладається на відповідача, оскільки погашення заборгованості відбулося після звернення позивача з позовною заявою до суду.
Також, згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, судовий збір, згідно ст. 49 ГПК України, покладається на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 536, 546, 549, 551, 611, 625, 629, 663, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 216, 218, 230, 231 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 22, 32, 33, 34, 44, 49, 69, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс Інвест", вул. Зарудка, 1В, смт. Козлів, Козівський район, Тернопільська область, 47631 (ідентифікаційний код 34653281) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033 (ідентифікаційний код 37243279) 207 593 грн. 47 коп. пені, 37 334 грн. 83 коп. штрафу, 7 902 грн. 18 коп. інфляційних втрат, 3 928 грн. 93 коп. - 3% річних та 11 101 грн. 71 коп. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
4. У частині позовних вимог щодо стягнення 483 354 грн. 70 коп. неповернутої попередньої оплати провадження у справі припинити.
5. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).
7. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 31.03.2016 року.
Суддя Боровець Я.Я.