"02" березня 2016 р.Справа № 921/1179/15-г/3
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровець Я.Я.
розглянув справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", вул. Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз", вул. Чернівецька, 54, м. Тернопіль, 46006
про: cтягнення заборгованості в сумі 4 492 469,96 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/н від 28.12.2015 р.)
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 01/1816 від 04.01.2016 р.)
Учасникам судового процесу у судових засіданнях оголошено склад суду та роз'яснено їх права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація (звукозапис) судового процесу, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України не здійснювалася.
У судовому засіданні 02.03.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" про cтягнення заборгованості за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011070/Н37 від 27.09.2011р. в сумі 4 492 469,96 грн. а саме: 3 061 733,65 грн. - сума основного боргу, 946 962,48 грн. - пеня, 51 772,84 грн. - 3% річних, 80 260,87 грн.- інфляційні втрати, 351 740,12 грн. - 7% штрафу.
Ухвалою господарського суду від 21.12.2015р. порушено провадження по справі і її розгляд призначено на 26.01.2016р.
26.01.2016 р. суд перейшов до розгляду справи по суті.
У відповідності до ст. 77 ГПК України, у зв'язку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, суд відкладав розгляд справи на 04.02.2016 р. о 11 год. 30 хв. та на 25.02.2016 р. о 12 год. 30 хв., а також у судових засіданнях оголошувались перерви до 16.02.2016 р. до 12 год. 00 хв. та до 02.03.2016р. до 14 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 26.01.2016 року строк розгляду спору в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено на 15 днів.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві №15694/6 від 10.12.2015 р. (вх. № 1232 від 16.12.2015 р.), додаткових поясненнях (вх. №5514 від 19.02.2016 р.) та просить позов задоволити повністю. Також, надав суду документи, які витребовувались ухвалою суду (вх.№4071 від 26.01.2016р. та вх. №4609 від 04.02.2016р.).
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив частково з підстав наведених у відзиві на позов №01/1179/1 від 03.02.2016р. (вх. № 4600 від 03.02.2016 р.), зокрема зазначив: в частині позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості за надані послуги з транспортування природного газу в розмірі 3 061 733,65 грн. ПАТ "Тернопільгаз" їх визнає та надав суду платіжне доручення №2 від 20.01.2016р. про сплату основного боргу у добровільному порядку повністю. Щодо стягнення пені та 3 % річних вказує, що в розрахунку ПАТ "Укртрансгаз" за надані послуги в січні 2015 року допущено помилку, а саме неправильно розраховано дні прострочення, а тому ПАТ "Тернопільгаз" проведено їх перерахунок та з'ясовано, що за прострочення платежів по транспортуванню природного газу в січні 2015 року пеня становить 22 931,47 грн., а 3 % річних 1 550,88 грн., в зв'язку з чим загальна сума пені та 3% річних зменшується на 3 627,26 грн. та 281,48 грн. відповідно, та становлять пеня - 943 335,22 грн., 3% річних - 51 491,36 грн. Одночасно, заявив клопотання про зменшення пені, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 551 ЦК України. В частині позовних вимог щодо стягнення штрафу та індексу інфляції вважає їх безпідставними та просить у задоволенні позову в цій частині відмовити.
Представник позивача щодо відзиву відповідача заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях №160 від 15.02.2016р. (вх. №5239 від 16.02.2016р.).
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.
Згідно ст. 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.
До виконання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
27 вересня 2011 року між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" згідно Статуту товариства зареєстрованого 27.12.2012 р. (надалі - Газотранспортне підприємство/позивач) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" (надалі - ОСОБА_3/відповідач) було укладено договір № 1109011070/Н37 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
17 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (надалі - Газотранспортне підприємство/позивач) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" (надалі - ОСОБА_3/відповідач) було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 1109011070/Н37 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 27.09.2011 року.
Відповідно до пункту 1.1. Договору № 1109011070/Н37 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 27.09.2011р. та п. 1.1. Додаткової угоди № 1 від 17.01.2013 р., Газотранспортне підприємство зобов'язується надати ОСОБА_3 послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу ОСОБА_3 від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а ОСОБА_3 зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами договору.
Річний плановий обсяг транспортування природного газу ОСОБА_3 складає 419 200 тис.куб.м. ОСОБА_3, транспортування якого за цим Договором здійснює Газотранспортне підприємство, призначений для задоволення потреб населення та юридичних осіб, яким природний газ відпускається за роздрібними цінами, диференційованими залежно від річних обсягів споживання, які затверджені НКРЕ для населення (п. 1.2. Договору).
Пунктом 1.2. Додаткової угоди № 1 від 17.01.2013 р. сторони домовились про зменшення річного планового обсягу транспортування природного газу ОСОБА_3, який складає 419 100 тис.куб.м.
Згідно п. 2.11. Договору та п. 3.1., п. 3.2., п. 3.3., п.3.4. Додаткової угоди від 17.01.2013 р. послуги по транспортуванню природного газу оформлюються Газотранспортним підприємством і ОСОБА_3 актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами. У випадку, якщо ОСОБА_3 та/або його споживачі безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу Газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого Газотранспортним підприємством газу ОСОБА_3 та/або його Споживачам визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. Якщо ОСОБА_3 та/або його споживачі отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складання актів наданих послуг є дані газорозподільного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу ОСОБА_3 та/або його споживачам. Газотранспортне підприємство до 15 числа місяця, наступного за звітним, направляє ОСОБА_3 два примірника акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою Газотранспортного підприємства. ОСОБА_3 протягом двох днів з моменту одержання наданих послуг зобов'язується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою ОСОБА_3, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом обсяг газу та вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами встановлюються у відповідності до даних Газотранспортного підприємства. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків ОСОБА_3 з Газотранспортним підприємством.
Пунктами 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. Договору та п.п. 5.1., 5.2., 5.3., 5.4., 5.5. Додаткової угоди від 17.01.2013 р. розрахунки за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України. Газотранспортне підприємство зобов'язується розміщувати інформацію про діючі тарифи на своєму офіційному веб-сайті та в засобах масової інформації. Тарифи, визначені в п. 4.1. цього Договору та п.5.1. Додаткової угоди , є обов'язковими для Сторін з моменту введення їх в дію. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись Сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами цього Договору. Розрахунковий період за цим Договором становить один місяць, з 09:00 години першого дня місяця до 09:00 години першого дня наступного місяця включно. Місячна вартість послуг з транспортування природного газу визначається як добуток тарифу на загальну кількість протранспортованого природного газу, визначеного на умовах розділу 3 цього Договору та розділу 4 Додаткової угоди та податку на додану вартість. Вартість фактично наданих Газотранспортним підприємством ОСОБА_3 послуг за звітний місяць, визначається на підставі акта наданих послуг. Оплата послуг за транспортування природного газу здійснюється ОСОБА_3 (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100% попередньої оплати за 10 днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. ОСОБА_3 самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться ОСОБА_3 до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих послуг.
Відповідно до п.п. 5.1., 5.3. Договору та п.п. 6.1., 6.3. Додаткової угоди від 17.01.2013 р. Газотраснпортне підприємство зобов'язалось виконувати умови цього договору; забезпечити транспортування газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах визначених цим договором; забезпечити надання послуг, якість яких відповідає встановленим чинним законодавством вимогам, в свою чергу ОСОБА_3 забов'язався виконувати умови цього Договору; своєчасно та в повному обсязі сплачувати за послуги згідно з умовами цього Договору.
Згідно з п. 10.1. Договору, останній набирає чинності з дня його підписання Сторонами. Договір діє в частині транспортування газу до 31.12.2012 р., а в частині проведення розрахунків за надані Газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за цим Договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Пунктом 11.1. Додаткової угоди від 17.01.2013 р. передбачено, що договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами. Договір діє в частині транспортування газу до 31.12.2013 р., а в частині проведення розрахунків за надані Газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за цим Договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Крім того, 17.03.2014 р. та 05.11.2014 р. сторони уклали між собою додаткові угоди до договору № 1109011070/Н37 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно № 2 та № 3, якими внесли зміни в розділ 12 Договору щодо реквізитів сторін.
Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору та додаткових угод позивач протягом січня - червня 2015 року поставив відповідачеві природний газ, в обсязі 187 930,337 тис.куб.м. на загальну суму 13 876 747,88 грн. в свою чергу останній отримав газ, що підтверджується актами надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.01.2015р. за № 01-15-1109011070/Н37 у січні 2015 року на суму 3 548 064,43 грн.; від 28.02.2015р. за № 02-15-11090110710/Н37 у лютому 2015 року на суму 2 812 589, 31 грн.; від 31.03.2015р. за № 03-15-1109011070/Н37 у березні на суму 2 017 615,15 грн.; від 30.04.2015р. за № 04-15-1109011070/Н37 у квітні 2015 року на суму 3 669 873,88 грн.; від 31.05.2015р. за № 05-15-1109011070/Н37 у травні 2015 року на суму 1 058 227,19 грн.; від 30.06.2015р. за № 06-15-1109011070/Н37 у червні 2015 року на суму 770 377,92 грн. (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи), підписані представниками та завірені печатками сторін.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем було допущено неналежне виконання договірних зобов'язань, визначених у договорі на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а саме - було допущено прострочення термінів оплати за переданий природний газ.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач стверджує, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав не в повному обсязі і на день звернення з позовом до суду заборгував йому 3 061 733 грн. 65 коп.
В процесі розгляду справи відповідачем погашено основний боргу в розмірі 3 061 733 грн. 65 коп. повністю, що підтверджується платіжним дорученням №2 від 20.01.2016р.
Згідно п.1-1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на те, що під час розгляду справи відповідач добровільно погасив основну заборгованість в розмірі 3 061 733,65 грн., що підтверджується матеріалами справи, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Як стверджує позивач оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо вчасної оплати отриманого природного газу, тому позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 80 260,87 грн. та 3% річних у розмірі 51 772,84 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 80 260,87 грн. інфляційних втрат правомірними та такими, що підлягають до задоволення.
У свою чергу здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних суд вважає, вірно обрахованими та правомірно заявленими до стягнення 51 491 грн. 36 коп. - 3% річних, в іншій частині щодо стягнення 281 грн. 48 коп. - 3% річних, то суд вважає їх безпідставно нарахованими, оскільки позивачем безпідставно в період часу, за який нараховувались три відсотки річних, включено дні, коли відповідач проводив оплати за отриманий газ.
Щодо стягнення пені, то суд має за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що "платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін". А згідно статті 3 вказаного Закону „розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до п. 6.3. Договору від 27.09.2011 р. та п. 7.3. Додаткової угоди № 1 від 17.01.2013 р., у разі порушення ОСОБА_3 строків оплати, передбачених розділом 4 договору та розділу 5 Додаткової угоди, із ОСОБА_3 стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У зв'язку з неналежним виконанням умов договору та додаткової угоди № 1 щодо своєчасної оплати за послуги по транспортуванню природного газу, позивачем нарахована відповідачу пеня в сумі 946 962,48 грн.
Пунктом 1.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.
Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, судом встановлено, що пеня складає 943 299,22 грн., оскільки позивачем безпідставно в період часу, за який нараховувалась пеня, включено дні, коли відповідач проводив оплати за отриманий газ. У решті частини неправильно нарахованої суми пені у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій - пені, суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Із змісту п. 3.17.4 Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
При цьому, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення пені, зважаючи на причини виникнення заборгованості, а саме:
- що отриманий природний газ був використаний для реалізації населенню, яке в свою чергу не в повному обсязі розрахувалися з товариством та проводили розрахунки з порушенням строків, передбачених відповідними договорами;
- у зв'язку з тим, єдиним видом доходу є транспортування природного газу;
а також враховуючи, що:
- відповідач здійснив повністю погашення основної заборгованості;
- примусове стягнення штрафних санкцій (пені) спричинить вилучення з господарського обороту ПАТ "Тернопільгаз" грошових коштів, що позбавить можливості здійснення робіт по підтримці газорозподільної мережі у працездатному стані;
- позивач застосував до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;
суд, об'єктивно оцінивши усі обставини даного випадку порушення зобов'язання відповідачем, ступінь виконання зобов'язання та причини його невиконання, враховуючи інтереси обох сторін, у тому числі розглянувши заперечення позивача з даного питання, приходить до висновку, що даний випадок порушення зобов'язання відповідачем є винятковим, а тому суд вважає за можливе на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені на 50%, стягнувши її в сумі 471 649 грн. 61 коп.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7% штрафу у розмірі 351 740,12 грн., то такі задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Як вбачається із умов договору № 1109011070/Н37 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 27.09.2011 р. та додаткової угоди № 1 від 17.01.2013 р. до договору сторони не передбачили правових наслідків у разі порушення договірних зобов'язань у вигляді 7% штрафу.
Також судом встановлено, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати виконаних робіт за договором надання послуг, а тому необхідно з'ясувати, яке саме це зобов'язання - грошове чи негрошове.
За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, договір надання послуг складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкцій, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов'язання, а тому в частині позовних вимог щодо стягнення 7% штрафу слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 04.02.2014 р. про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20.11.2013 року у справі № 903/610/13.
Із змісту п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4-3, 32, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд позов задовольняє частково та стягує з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" - 471 649 грн. 61 коп. пені, 80 260 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 51 491 грн. 36 коп. - 3% річних. У частині позовних вимог щодо стягнення 3 061 733 грн. 65 коп. основного боргу провадження у справі припинити. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.
Щодо судового збору, суд зазначає наступне:
Пунктом 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом, в звязку з чим судом порушено провадження у справі (21.12.2015р.), проте відповідачем оплачено заборгованість у розмірі 3 061 733,65 грн. у добровільному порядку під час розгляду справи судом - 20.01.2016р., про що свідчить платіжне доручення № 2.
Також, згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7, вказано, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 ст. 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Враховуючи викладене, судовий збір, згідно ст. 49 ГПК України, покладається на відповідача, оскільки спір був доведений до суду з вини відповідача та пропорційно задоволених позовних вимог з врахуванням суми, на яку судом зменшено стягнення пені.
Крім того, судом встановлено, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".
Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (редакція чинна з 01.09.2015 р.).
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014, № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн 00 коп.
Предметом судового розгляду у справі №921/1179/15-г/3 є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 4 492 469,96 грн., за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, та становить 67 387,05 грн.
Як вбачається із матеріалів справи при зверненні до суду з даним позовом (16.12.2015р.) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 67 388,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 15079 від 27.11.2015 р. Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,95 грн.
Згідно п. 7 Закону України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,95 грн позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 61, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 526, 546, 547, 549, 551, 610, 611, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 173, 193, 230, 231, 233 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 2, 4, 4-3, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз", вул. Чернівецька, 54, м. Тернопіль, 46006 (ідентифікаційний код 03353503) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", вул. Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021 (ідентифікаційний код 30019801) 471 649 грн. 61 коп. пені, 80 260 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 51 491 грн. 36 коп. - 3% річних та 62 051 грн. 77 коп. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
4. У частині позовних вимог щодо стягнення 3 061 733 грн. 65 коп. основного боргу провадження у справі припинити.
5. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).
7. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.03.2016 року
Суддя Боровець Я.Я.