Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" березня 2016 р.Справа № 922/204/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Пустоваловій І.С.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ", м. Маріуполь
доРегіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області м. Харків 3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Азовський судноремонтний завод", м. Маріуполь, 3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство Інфраструктури України, м. Київ
про укладення угоди
та зустрічним
позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Донецькій області м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ", м. Маріуполь
про укладення угоди
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №416 від 16.03.2015
відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю №17 від 15.02.2016 (після перерви не з'явився)
третьої особи Міністерство Інфраструктури України - не з'явився
третьої особи - ДП "Азовський судноремонтний завод" - не з'явився
27 січня 2016 року ТОВ "СРЗ" (позивач по справі) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до РВ ФДМУ по Донецькій області (відповідач по справі) в якому просить суд укласти між ТОВ “СРЗ” та Регіональним відділенням ФДМ України по Донецькій області Угоду про зміст та послідовність процедур розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства “Азовський судноремонтний завод” №1055/2003 від 17.06.2003 р. в редакції викладеній в позовній заяві.
Ухвалою суду від 01 лютого 2016 року було порушено провадження по справі, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Азовський судноремонтний завод" та Міністерство Інфраструктури України. Розгляд справи призначено на 16 лютого 2016 року.
Також, позивачем було подано до суду заяву вжиття заходів забезпечення позову (вх. №204/16 від 27.01.2016), яку суд вважає за необхідне прийняти до розгляду та вирішити в процесі розгляду справи.
Позивач надав суду клопотання (вх. №5060 від 16.02.2016) про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі, яке було задоволено судом.
Також, позивачем було надано заяву про зміну підстав позову (вх. №5023 від 16.20.2016).
Вказану заяву було прийнято судом до розгляду, розгляд справи продовжено з урахуванням цих змін.
Позивач надав суду документи (вх. №6706 від 29.02.2016), а саме, копії наказу №259 від 15.10.2003 "Про створення комісії щодо ліквідації ДП "Азовський судноремонтний завод" та №518 від 10.07.2003 "Про припинення діяльності Державного підприємства "Азовський судноремонтний завод", які були долучені судом до матеріалів справи.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву з урахуванням заяви позивача про зміну підстав позову (вх. №6689 від 29.02.2016).
Також відповідачем надані до суду пояснення по справі (вх. №6687 від 29.02.2016) відповідно до яких відповідач просить суд виключити зі складу учасників справи ДП "Азовський судноремонтний завод". Дане клопотання приймається судом до розгляду та буде вирішено в процесі розгляду справи.
Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Міністерство Інфраструктури України електронною поштою направило до суду клопотання (вх. № 432 від 29.02.2016) про відкладення розгляду справи для підготовки ґрунтовних пояснень щодо обставин спору та надання суду витребуваних документів.
Міністерство Інфраструктури України електронною поштою направило до суду пояснення (вх. № 502 від 09.03.2016) відповідно до яких проти позову заперечує в повному обсязі, а також документи на виконання вимог ухвали суду.
Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "СРЗ" відповідно до якого просить суд укласти між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю “СРЗ” Угоду про зміст та послідовність процедур розірвання договору оренди № 1055/2003 від 17.06.2003р., підписану з урахуванням з Протоколу розбіжностей, направленого Регіональним відділенням Листом від 25.01.2016р. № 11-04-00282.
Ухвалою суду від 10 березня 2016 року було прийнято до розгляду зустрічний позов РВФДМ України по Донецькій області. Розгляд справи відкладено на 22.03.2016.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зміну підстав позову,
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову та заяви про вжиття заходів забезпечення позову заперечував. Підтримував зустрічні вимоги.
Міністерство Інфраструктури України в судове засідання свого представника не направило. Надало до суду пояснення (вх. № 8537 від 15.03.2016) відповідно до яких проти позову заперечує в повному обсязі, а також документи на виконання вимог ухвали суду.
Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.
ТОВ "СРЗ" надало до суду відзив на зустрічну позовну заяву (вх. №9499 від 22.03.2016) в якому проти зустрічних вимог заперечує в повному обсязі.
Обставини, викладені у відзиві позивача були досліджені судом, а відзив долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні, яке розпочалося 22 березня 2016 року було оголошено перерву до 24 березня 2016 року для прийняття рішення по справі.
Представник РВ ФДМУ в Донецькій області, після перерви в судове засідання не з'явився.
Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін, які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ТОВ №СРЗ" та зустрічні вимоги РВ ФДМ, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СРЗ» було укладено договір оренди № 1055/03 від 17.06.2003р. (надалі Договір) на цілісний майновий комплекс державного підприємства «Азовський судноремонтний завод», розташований за адресою: 87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 2.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі та в передбаченому законом порядку досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Нормативно-правовим актом, яким врегульовано організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна є Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (надалі - Закон про оренду).
Статтею 9 Закону про оренду, визначено порядок укладення договору оренди, у відповідності до якого між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір оренди від 17.06.2003р. № 1055/03.
Пунктом 10.1 Договору № 1055 від 17.06.2003р. встановлено, що цей договір укладено строком на десять років, що діє з 17.06.2003р. до 17.06.2013р. включно.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.06.2013р. у справі № 5006/37/152пн/2012, залишеним в силі Постановою Вищого Господарського суду України від 24.04.2014р., було задоволено позовні вимоги ТОВ «СРЗ» до Регіонального відділення про укладання додаткової угоди № 5 до договору оренди від 17.06.2003р. № 1055/03 в редакції орендаря, за змістом якої, зокрема пункт 10.1. договору оренди викладено в наступній редакції: «10.1. Цей договір укладено строком на тринадцять років, що діє з 17.06.2003р. до 17.06.2016р. включно».
У зв'язку із порушенням ТОВ "СРЗ" (відповідачем за зустрічним позовом) істотних умов договору оренди в частині зобов'язання орендаря щодо своєчасного та повного внесення орендних платежів та умисного невиконання рішення господарського суду Донецької області від 13.06.2013р. у справі № 5006/37/152пн/2012 та приведення договору оренди у відповідність до вимог чинного законодавства, рішенням Господарського суду Донецької області від 20.10.2015р. по справі №905/1502/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.01.2016р., яке в силу приписів Господарського процесуального кодексу України набрало законної сили, задоволено позовні вимоги регіонального відділення до ТОВ «СРЗ» про розірвання договору оренди № 1055/03 від 17.06.2003р. та повернення державного майна ЦМК ДП «Азовський судноремонтний завод» із оренди.
В своїй позовній заяві ТОВ "СРЗ" просить суд укласти між ТОВ “СРЗ” та Регіональним відділенням ФДМ України по Донецькій області Угоду про зміст та послідовність процедур розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства “Азовський судноремонтний завод” №1055/2003 від 17.06.2003 р. в редакції викладеній в позовній заяві.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області в своєму зустрічному позові до ТОВ "СРЗ", також просить суд укласти між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю “СРЗ” Угоду про зміст та послідовність процедур розірвання договору оренди № 1055/2003 від 17.06.2003р., підписану з урахуванням з Протоколу розбіжностей, направленого Регіональним відділенням Листом від 25.01.2016р. № 11-04-00282.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав спору, суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України - Договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України - Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно п. 2) та 4) ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України - у письмовій формі належать вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з п. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим лише для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Також необхідно зазначити, що при укладенні господарських договорів, відповідно до п. 4 цієї норми, зміст договору визначається на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є законність.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України та ст. 20 ГК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що кожний суб'єкт господарювання може захистити своє право та законний інтерес у разі його порушення від порушника способом, який зазначено у даній правовій нормі.
Вказані норми Законів не передбачають такого способу захисту прав, як укладення судом договору між сторонами, а такий спосіб захисту не відповідає способам захисту прав, передбачених ст. 16 ЦК (постанова Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12).
Тобто, особа має право звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії, а не укласти договір.
Відповідно до оглядового листа Верховного Суду України, визначено, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід також звернути увагу на те, що, задоволення як первісних позовних вимог так і зустрічних в даному випадку не призведе до захисту права позивача або відповідача, який заявляє зустрічні вимоги, у зв'язку з тим, що таке рішення не може бути виконане у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм його виконання, а також відсутня можливість укладання судом договорів між сторонами.
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
В даному випадку, як позивачем - ТОВ "СРМ" так і відповідачем - РВФДМ України по Донецькій області, було невірно обрано спосіб захисту своїх прав.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ "СРЗ" та відмову в задоволенні зустрічного позову РВФДМ України по Донецькій області.
Оскільки в задоволенні позовних вимог ТОВ "СРЗ" відмовлено, у суду відсутні підстави для задоволення заяви позивача вжиття заходів забезпечення позову (вх. №204/16 від 27.01.2016). Таким чином, суд відмовляє в її задоволенні.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову ТОВ "СРЗ" до РВ ФДМУ по Донецькій області про укладення між ТОВ “СРЗ” та Регіональним відділенням ФДМ України по Донецькій області Угоди про зміст та послідовність процедур розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства “Азовський судноремонтний завод” №1055/2003 від 17.06.2003 р. відмовити повністю.
В задоволенні зустрічного позову РВ ФДМУ по Донецькій області до ТОВ "СРЗ" про укладення між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю “СРЗ” Угоди про зміст та послідовність процедур розірвання договору оренди №1055/2003 від 17.06.2003р. підписану з урахуванням з Протоколу розбіжностей, відмовити повністю.
Повне рішення складено 29.03.2016 р.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя ОСОБА_1
(справа №922/204/16)