Справа № 815/400/16
24 березня 2016 року 12 год. 36 хв. м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря Слободянюка К.С.,
За участю сторін:
Позивача ОСОБА_1,
представника Відповідача Ейсмонт І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправними та скасування наказів від 14 грудня 2015 року № 3146к, від 05 січня 2016 року № 9к щодо звільнення позивача, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправними та скасування наказів від 14 грудня 2015 року № 3146к, від 05 січня 2016 року № 9к щодо звільнення позивача, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Ухвалою суду від 02.02.2016 року відкрито провадження у справі.
Позивач у судовому засіданні 24.03.2016 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури;
визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Одеської області від 05 січня 2016 року № 9к про зміну наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури;
поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області;
стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що його звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства.
Позивач зазначив, що він з 1994 року працював в органах прокуратури Одеської області. 09.10.2015 року призначений на посаду прокурора Котовської міжрайонної прокуратури.
Однак Наказом Заступика Генерального прокурораУкраїни-прокурора Одеської області № 3146к від 14.12.2015 року (із врахуванням наказу Прокуратури Одеської області від 05 січня 2016 року № 9к про зміну наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури) його звільнено з займаної посади та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач вважає зазначені накази необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фактично відбулась не ліквідація Котовської міжрайонної прокуратури, а її реорганізація в Котовську місцеву прокуратуру Одеської області.
Позивач зазначив, що в порушення приписів ч.2 ст.40, ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення йому не запропоновано іншу роботу (посаду) в органах прокуратури.
Позивач вважає, що його звільнено протиправно із порушенням норм чинного законодавства, наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а сам позивач підлягає поновленню на посаді із виплатою грошової компенсації за час вимушеного прогулу, відтак для захисту своїх прав звернувся до суду.
У судове засідання 24.03.2016 року з'явився представник відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечував, в тому числі посилаючись на письмові заперечення проти позовної заяви (Том 2 а.с. 1-8), згідно яких зазначив, що e зв'язку із внесенням змін до структури та штатного розпису прокуратури Одеської області наказом Генерального прокурора від 23.09.2015 № 87ш щодо реорганізації підпорядкованих їй прокуратур районного рівня та затвердження штатних розписів новоутворених місцевих прокуратур, на підставі чого передбачено скорочення посади, яку обіймав позивач, позивача було попереджено про його звільнення у разі непроходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі. У попередженні про звільнення, з яким позивач був ознайомлений, вказано, що він попереджається про звільнення з посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п. 9 ч.І ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).
Представником відповідача стверджується, що позивача було персонально попереджено про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури з дотриманням вимог статті 49-2 КЗпП України. В той же час положення ст. 42 КЗпП України не застосовані, оскільки призначення на посади прокурорів місцевих прокуратур здійснювалось за результатами конкурсного відбору (тестування), що врегульовано нормами спеціального Закону.
Згідно заперечень Прокуратури Одеської області позовні вимоги ОСОБА_3 в частині вимог до прокуратури Одеської області, як відповідача у справі, не підлягають задоволенню дії прокуратури Одеської області відповідають вимогам Закону України «Про прокуратуру» та Порядку про проведення тестування, він не призначався на посаду прокурора прокуратури, оскільки ним не подавалась заява на участь у тестуванні на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2.
Представник прокуратури Одеської області стверджує, що Котовську міжрайонну прокуратуру ліквідовано та утворено нову прокуратуру, а саме: Котовську місцеву прокуратуру Одеської області та затверджено новий штатний розпис. Котовська місцева прокуратура Одеської області не є правонаступником припиненої прокуратури. Призначення у місцеву прокуратуру здійснюється лише за умови успішного проходження прокурорами тестування та на підставі рейтингового списку.
Отже, в органах прокуратури відбулися зміни в організації виробництва і праці шляхом припинення діяльності районних прокуратур, а не їх перейменування, як помилково вважає позивач.
Про вказані обставини - ліквідацію прокуратури та скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивача попереджено завчасно відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України, а саме 12.10.2015 року.
На думку представника відповідача позивач помилково зазначає про порушення відповідачем п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України під час його звільнення, оскільки підстави звільнення прокурора в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури чітко передбачено Законом України «Про прокуратуру» (п.9 ч.1 ст.51), який в даному випадку є спеціальним по відношенню до норм вказаного Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, ознайомившись з адміністративним позовом та запереченнями на нього, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши надані докази по справі, суд встановив, що позивач з 1994 року працював в органах прокуратури Одеської області. 09.10.2015 року призначений на посаду прокурора Котовської міжрайонної прокуратури.
Проте 14.10.2014 року прийнятий новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ, якій згідно з його преамбулою визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Законом України «Про прокуратуру» №1697-VІІ введена нова система прокуратури України, встановлені вимоги до кандидатів на посади прокурорів, порядок призначення на посади прокурорів, адміністративні посади, утворення та функціонування таких органів як Рада прокурорів, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів.
Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ згідно з його п.1 розділу XII «Прикінцеві положення» набирає чинності з 15.07. 2015 року, крім:
- пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;
- статей 21, 28 - 38, 42, 44 - 50, 62 - 63, 65 - 79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2016 року;
- статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.
Частиною 1 ст.12 визначено, що у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону. У вказаному додатку у перелік прокуратур по Одеській області входять, зокрема, Котовська місцева прокуратура.
Пунктом 1-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ встановлено, що до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.
Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення прокурора з адміністративної посади встановлений розділом V Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (ст.ст.27-42). Ст.ст. 28 - 38, 42 цього розділу п.1 розділу XII «Прикінцеві положення» набирають чинності 15 квітня 2016 року.
До набрання чинності зазначеного порядку, тобто до 15.04.2016 року, розділом XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ, для місцевих прокуратур, які Законом передбачено утворити з 15.12.2016 року, встановлений порядок тестування для працівників міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур щодо можливості подальшої їх роботи у місцевих прокуратурах, які утворюються з 15.12.2015 року, та проведення конкурсу на заміщення адміністративних посад місцевих прокуратур.
Так, підпунктом 1 п.5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону, встановлено, що
прокурорами місцевих прокуратур призначаються:
а) особи, які не мають досвіду роботи в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування та подальшого стажування строком до одного року. На таких осіб поширюються вимоги частин першої та п'ятої статті 27 цього Закону, крім вимоги щодо наявності стажу роботи в галузі права;
б) особи, які мають досвід прокурорської діяльності, проте на день набрання чинності цим Законом не працюють в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування;
в) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.
Проведення тестування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України;
Підпунктом 2 п.5-1 цього розділу XIII Закону визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом 3 п. 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону призначення на адміністративні посади, передбачені пунктами 11, 12, 13 ч. 1 ст. 39 цього Закону, здійснюється за результатами чотирирівневого відкритого конкурсу, порядок проведення якого затверджується Генеральним прокурором України. Проведення конкурсу забезпечують п'ять конкурсних комісій.
Таким чином, з метою реформування органів прокуратури до 15.12.2015 року - до реорганізації органів прокуратури, а саме утворення місцевих прокуратур згідно з Додатком до Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15.12.2015 року, необхідно було провести тестування для призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури, а для зайняття адміністративної посади прийняти участь у конкурсі.
20.07.2015 року згідно з положеннями розділу XIII «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру» Наказом Генерального прокурора України №98 затверджені Порядок проведення конкурсу та Порядок проведення тестування.
Зазначеними Порядками передбачені такі органи як робоча група регіонального центру, конкурсна комісія та їх повноваження.
20.07.2015 року Наказом Генерального прокурора України №99 «Про утворення робочих груп з організації та проведення тестування та проведення відкритого чотирирівневого конкурсу» утворені Дніпропетровський, Київський, Львівський, Одеській та Харківський регіональні центри, яким доручено забезпечити тестування на територіях відповідних адміністративно - територіальних одиниць. Також утворені в центрах робочі групи з організації та проведення тестування та відкритого чотирирівневого конкурсу кандидатів на посади у місцевих прокуратурах на перехідний період.
20.07.2015 року Генеральним прокурором України також прийнятий наказ №104 «Про проведення тестування для зайняття посад у місцевих прокуратурах», яким на виконання п.5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» з метою кадрового наповнення місцевих прокуратур наказано керівникам кадрових підрозділів прокуратур регіонального рівня, робочих груп регіональних центрів з метою проходження тестування для зайняття посад у місцевих прокуратурах розпочати прийом документів з дня повідомлення про проведення відкритого конкурсу на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.
Таким чином, вказаним наказом Генерального прокурора визначено, що з дня повідомлення про проведення відкритого конкурсу на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (конкурс стосується адміністративних посад місцевих прокуратур) наказано також розпочати прийом документів щодо проходження тестування для зайняття посад у місцевих прокуратурах.
21.08.2015 року Генеральним прокурором України прийнятий наказ № 157 «Про затвердження тестових запитань на зайняття законодавчої бази (професійний тест) для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури та посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників» .
Тестування, як на посаду прокурора прокуратури, так і на керівні посади місцевої прокуратури у межах проведення конкурсу, робочою групою ОРЦ проводились одночасно - 05.09.2015 року (тестування на знання законодавчої бази (професійний тест)) та 26.09.2015 року (тестування на загальні здібності).
23.09.2015 року Генеральним прокурором України прийнятий наказ №87ш, згідно з яким у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 року місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних,районних у містах та міжрайонних прокуратур вирішено внести зміни до структури та штатного розпису прокуратури Одеської області.
Вказаний наказ №87ш згідно з його п.4 вводився в дію з 15.12.2015 року.
25.09.2015 року, тобто після проведення першого етапу тестування (05.09.2015 року) та перед другим етапом (26.09.2015року) позивача ознайомили з попередженням про звільнення з займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру») у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 12.10.2015 року, що не заперечувалось сторонами.
Наказом Заступника Генерального прокурораУкраїни-прокурора Одеської області № 3146к від 14.12.2015 року (із врахуванням наказу Прокуратури Одеської області від 05 січня 2016 року № 9к про зміну наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури) його звільнено з займаної посади та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, наказом Заступника Генерального прокурора України-прокурора Одеської області № 3146к від 14.12.2015 року (із врахуванням наказу Прокуратури Одеської області від 05 січня 2016 року № 9к про зміну наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури) позивача звільнено з 19.12.2015 року з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.
Суд вважає, що наказ Заступника Генерального прокурораУкраїни-прокурора Одеської області № 3146к від 14.12.2015 року та наказ Прокуратури Одеської області від 05 січня 2016 року № 9к про зміну наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури є протиправними та підлягають скасуванню, виходячи з наступного.
У якості підстав видання наказу № 3146 від 14.12.2015 року про звільнення позивача з посади з 14.12.2015 року зазначені: - наказ Генерального прокурора України від 23.09.2015 року № 87ш; попередження про вивільнення від 12.10.2015 року.
Проте у день видачі наказу про звільнення Наказ Генерального прокурора України № 87ш від 23.09.2015 року, покладений в його основу, не вступив в силу, оскільки в п.4 цього наказу зазначено, що він вводиться у дію з 15.12.2015 року, тобто після видачі оскаржуваного Наказу про звільнення від 14.12.2015 року.
За таких обставин суд вважає, що вказаний наказ, як не введений в дію, не може бути підставою для прийняття будь-яких інших рішень, у тому числі видання наказу про звільнення позивача.
Крім того, суд вважає неправомірним посилання в наказі як на підставу звільнення позивача на п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
Стаття 51 Закону України «Про прокуратуру» встановлює загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Пунктом 9 ч.1 цієї статті встановлена така підстава звільнення прокурора з посади, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Суд вважає, що вказана підстава для звільнення позивача не могла бути зазначена в наказі про його звільнення, оскільки процедура застосування вказаної статті регламентована ст.60 Закону, відповідно до якої прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
Таким чином, процедура застосування п.9 ч.1 ст.51 Закону передбачає конкретні умови її застосування (які можливо розглядати також як гарантії від незаконного звільнення) та участь в її застосуванні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яка повинна надати подання відповідній уповноваженій особі. Проте ст.ст.73-79 Закону України «Про прокуратуру» щодо статусу, складу, повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також ст.62 Закону щодо подання про звільнення прокурорів, його змісту, набирає чинність з 15.04.2016 року, тобто на час звільнення позивача чинності не набрала.
За таких обставин посилання на п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» як на підставу звільнення позивача з посади є неспроможним, відтак, неправомірним є посилання на підстави, зазначені у якості таких в наказі про звільнення позивача з посади.
Суд зазначає, що згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Гарантії для працівників, які підлягають вивільненню, встановлені також ст. 49-2 КЗпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст.43 Конституції України)
Судом встановлено, що позивач отримав попередження про звільнення 12.10.2015 року. Проте суд вважає, що вказане попередження не відповідає вищевказаним гарантіям та праву позивача на захист від незаконного звільнення.
Позивач попереджається про звільнення з займаної посади та з органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру») у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015 року.
В попередженні зазначено, що відповідно до положень ст.12, п.1-1 Перехідних положень та п.1 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» з 15.12.2015 року припиняється функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури місцевих прокуратур, перелік і територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону. У зв'язку з чим наказом Генпрокурора від 23.09.2015 року №87ш з 15 грудня 2015 року вносяться зміни до структури та штатного розпису прокуратури Одеської області щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районного рівня та затвердження штатних розписів новоутворених місцевих прокуратур, у зв'язку з чим передбачено скорочення посади, яку обіймає позивач (Том 2 а.с. 10).
У зв'язку з викладеним та у відповідності з вимогами ст.49-2 КЗпП України та п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» позивача попередили про звільнення з займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру») у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015 року.
Таким чином, позивач попереджався про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури та скороченням посади, яку він обіймав.
Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що Котовська міжрайонна прокуратура не була ліквідована, а лише змінила свою назву на Котовську місцеву прокуратуру Одеської області, оскільки наказом Генерального прокурора України №87ш від 23.09.2015 року, який відповідно до п.4 введений у дію з 15.12.2015 року, у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 року місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур вирішено внести зміни до структури та штатного розпису прокуратури Одеської області, а саме виключені штатні розписи міських, районних,районних у містах та міжрайонних прокуратур та включені штатні розписи місцевих прокуратур, територіальну юрисдикцію кожної з яких встановити відповідно до Переліку і територіальної юрисдикції місцевих та військових прокуратур, визначених у Додатку до Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, вказаним наказом виключений штатний розпис Котовської міжрайонної прокуратури та включений штатний розпис Котовської місцевої прокуратури з встановленням у штатному розписі - 54,5 одиниць, у тому числі керівник, перший заступник керівника, 2 заступника керівника, 36 прокурорів, 6 спеціалістів І категорії, головний спеціаліст з питань захисту державних таємниць, 4 водія (Том 2 а.с.33-36).
Верховний Суд України, рішення якого у подібних правовідносинах відповідно до ст.244-2 КАС України є обов'язковими для суб'єктів владних повноважень та судів, неодноразово зазначав, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган (постанови Веховного суду України від 04.03.2014 року, 27.05.2014 року, 28.10.2014 року).
Відтак, суд вважає, що в попередженні неправомірно зазначено про ліквідацію органу прокуратури (на відміну від наказу про звільнення, в якому вірно зазначено про реорганізацію органу прокуратури), в якій працював позивач, а також в попередженні неправомірно зазначено про скорочення посади, яку обіймав позивач, оскільки судом достовірно встановлено, що фактично в Котовській міжрайонній прокуратурі відбулось скорочення численності штату.
Враховуючи викладене, твердження представника відповідача що відбулась ліквідація Котовської міжрайонної прокуратури без правонаступництва є неспроможним.
В той же час в попередженні від 12.10.2015 року позивача попередили про звільнення з займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру») у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015 року.
Тобто в попередженні зазначено про звільнення позивача з займаної посади та з органів прокуратури під умовою, а саме не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015 року.
Саме зазначена умова - не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі могла бути підставою для звільнення позивача з органів прокуратури за скороченням численності прокурорів, з урахуванням того, що реорганізація органів прокуратури, у тому числі Котовської міжрайонної прокуратури зі скороченням чисельності прокурорів прокуратури, проводилась відповідно до «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ одночасно з реформуванням місцевих прокуратур, а саме проведення конкурсу на заміщення керівних посад місцевих прокуратур та проведення тестування прокурорів, метою якого відповідно до пунктів 1.2,1.3 Порядку проведення тестування було забезпеченням умов для об'єктивного і неупередженого з'ясування спроможності кандидатів за своїми професійними та особистими якостями виконувати службові обов'язки на посадах прокурорів місцевих прокуратур.
Таким чином, до 15.12.2015 року була здійснена не лише реорганізація місцевих органів прокуратури відповідно до «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ, а їх реформування шляхом проведення конкурсу на заміщення адміністративних посад та тестування всіх працівників прокуратури.
Суд вважає, що зазначені обставини повинні враховуватись при застосуванні положень ст.ст.40, 49-2 КЗпП України.
Враховуючи особливості застосування п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України під час реформування органів прокуратури (проведення тестування працівників місцевих прокуратур на спроможність кандидатів за своїми професійними та особистими якостями виконувати службові обов'язки на посадах прокурорів місцевих прокуратур метою подальшого їх призначення на посади прокурорів) суд вважає, що у даному випадку не можливо застосовувати положення ч.2 ст.40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, інакше втрачає сенс мета з якою проведено реформування місцевих прокуратур, процедура якої встановлена «Перехідними положеннями» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (неможливо пропонувати іншу роботу працівнику прокуратури, якій не пройшов тестування та відповідно не може за своїми професійними та особистими якостями виконувати службові обов'язки на посадах прокурорів місцевих прокуратур). Таким чином, є обґрунтованою позиція представника відповідача про неможливість застосування положень ч.2 ст.40 КЗпП України щодо надання пропозицій працівникам прокуратури, які не пройшли успішно тестування, при їх звільненні, інших посад.
Проте інші положення 49-2 КЗпП України щодо гарантії для працівників, які підлягають вивільненню на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України повинні бути дотримані прокуратурою Одеської області (її кадровим підрозділом) і під час реформування органів прокуратури з урахуванням «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ з метою дотримання конституційного права громадянина на захист від незаконного звільнення (ст.43 Конституції України).
Судом встановлено, що під час проведення конкурсу та тестування, конституційне право позивача на захист від незаконного звільнення (ст.43 Конституції України) не дотримано відповідачем.
Згідно з п.3.1 Порядку проведення конкурсу, п.5.1 Порядку проведення тестування прийом заяв, документів здійснюється протягом 14 календарних днів.
Прийому заяв на проходження тестування та конкурсу відбувався з 20.07.2015 року.
Сторонами не заперечувалось, що позивач 24.07.2015 року подав заяву на участь у конкурсі та тестуванні.
Відповідно до пунктів 3.4,5.4 Порядку проведення тестування кадровий підрозділ відповідної регіональної прокуратури опрацьовує заяви, анкети та документи кандидатів, створює реєстр кандидатів для кожної місцевої прокуратури та передає до регіонального центру, територіальна юрисдикція якого поширюється на дану область. Кадровий підрозділ відповідної регіональної прокуратури організовує прийом та перевірку документів на відповідність встановленим вимогам. Про результати перевірки документів та допуск або відмову в допуску до тестування кандидата повідомляє кадровий підрозділ.
Згідно з правовою позицію Верховного Суду України встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи (постанова від 17.10.2011 року, справа 21-237а11).
Оскільки таке працевлаштування позивача з урахуванням процесу реформування органів прокуратури залежало саме від надання ним заяви про участь у тестуванні обов'язок відповідача - прокуратури Одеської області полягав у тому, щоб всі працівники прокуратури, у тому числі позивач, подали заяву на проходження тестування, оскільки від цього залежала можливість подальшого проходження ним публічної служби, та гарантія працівника від незаконного його звільнення.
Оскільки питання проходження тестування всіма працівниками прокуратури, у тому числі і тих, які займають адміністративні посади, пов'язано відповідно до пунктів 1.2,1.3 Порядку проведення тестування: з забезпеченням умов для об'єктивного і неупередженого з'ясування спроможності кандидатів за своїми професійними, особистими якостями виконувати службові обов'язки на посадах прокурорів місцевих прокуратур; та зі здійсненням призначення на посаду прокурорів місцевих прокуратур за результатами успішного проходження тестування; - тобто фактично з можливістю подальшого проходження публічної служби (у разі не проходження тестування посадова особа підлягає звільненню), суд вважає, що Прокуратура Одеської області, в якій проходили публічну службу у тому числі працівники Котовської міжрайонної прокуратури, та зокрема позивач, зобов'язана була саме перед або під час прийому заяв на проходження тестування попередити працівників щодо звільнення з органів прокуратури у разі не проходження або неуспішного проходження тестування. Тобто перед або під час прийому заяв на проходження тестування, яке відповідно до Порядку проведення тестування було обов'язковим для всіх працюючих прокурорів місцевих прокуратур, Прокуратура області повинна була попередити всіх цих працівників про наслідки неподання заяви на участь у тестуванні, наслідки відмови у проходженні тестування, наслідки не успішного проходження тестування. Такими наслідками і є звільнення з органів прокуратури. Таке попередження саме перед або під час прийому заяв на проходження тестування відповідало б вимогам ст. 49-2 КЗпП України щодо гарантії для працівників, які підлягають вивільненню на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Судом встановлено, що таке попередження позивачу під час прийому заяви на участь у тестуванні не надавалось.
Позивачу, таке попередження надане 18.08.2015 року (Том 2 а.с. 15-16), тобто після закінчення прийому заяв на проходження тестування (прийом заяв відбувався з 20.07.2015 року по 10.08.2015 року), не зважаючи на те, що у всіх попередженнях ставилось питання про звільнення з органів прокуратури у разі не проходження або неуспішного проходження тестування. Тобто на час видання попереджень працівник прокуратури, який з будь-яких причин не подав заяву на участь у тестуванні, був вже позбавлений такої можливості.
Суд вважає, що попередження про звільнення з органів прокуратури з умовою не проходження або неуспішного проходження тестування - після закінчення прийому заяв на тестування та у період його проведення не має жодного правового значення, оскільки позивач, фактично був позбавлений можливості подати відповідну заяву саме після отримання попередження про наступне звільнення, що порушує його трудові права.
Таким чином, враховуючи особливості застосування п.1 ч.1 ст.40, ст. 49-2 КЗпП України під час реформування органів прокуратури (проведення тестування працівників місцевих прокуратур, проведення конкурсу на керівні посади місцевих прокуратур) відповідно до «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ дотриманням гарантій працівників прокуратури є їх попередження про наступне вивільнення саме перед або під час прийому заяв на участь у тестуванні, оскільки саме не проходження тестування або його неуспішне проходження є підставою для звільнення працівника прокуратури.
Обґрунтованим є посилання позивача на правову позицію з подібних правовідносин висловлену в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 № 21-52а15, яка відповідно до положень ст. 244-2 КАС України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, в якій зазначено, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч.1 ст. 40, ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Суд вважає, що сприяння у збереженні роботи працівникам місцевих прокуратур, у тому числі позивачу, з урахуванням реформування місцевих прокуратур шляхом проведення конкурсу на адміністративні посади та тестування на посади прокурорів прокуратури і полягало в забезпеченні проходження цього тестування працівниками прокуратур, у тому числі позивачем саме після 09.10.2015 року тобто, призначення на посаду прокурора Котовської міжрайонної прокуратури.
Суд критично оцінює доводи представника відповідачів, який вважав позов необґрунтованим, оскільки ним в судовому засіданні не наведено жодних належних доказів в спростування тверджень позивача щодо порушення його трудових прав.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано у повному обсязі покладених на нього прав та обов'язків передбачених чинним законодавством України при звільнені позивача, відтак позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури та визнання протиправним та скасування наказу Прокуратури Одеської області від 05 січня 2016 року № 9к про зміну наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Отже, на підставі зазначеного, суд вважає за необхідне, з метою повного поновлення прав особи, яка звернулась за судовим захистом, на підставі ч.2 ст.162 КАС України, поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.
При цьому, слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Що стосується позовних вимог про стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України №108/95-ВР «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.
Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).
Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові ВСУ від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Крім того,відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р.( зі змінами та доповненнями ,діючими на момент виникнення правовідносин) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з п.4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Судом встановлено, що згідно довідки від 18 березня 2016 року заробіток за попередні перед останніми два календарні місяці : жовтень та листопад 2015 року склав відповідно 4068, 25 грн. та 1931, 84 грн., згідно з якими середньоденна заробітна плата позивача складає 428,58 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 30000, 60 грн.
Суд вважає, що рішення в частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в сумі слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до п.2 ч.1 ст.256 КАС України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9000, 18 грн. підлягають негайному виконанню.
Окрім того, скасовуючи наказ в частині звільнення позивача, суд враховує, що відповідно до пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Статтею 160 КАС України визначено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 24.03.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправними та скасування наказів від 14 грудня 2015 року № 3146к, від 05 січня 2016 року № 9к щодо звільнення позивача, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку- задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури.
Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Одеської області від 05 січня 2016 року № 9к про зміну наказу заступника генерального прокурора України-прокурора Одеської області від 14 грудня 2015 року № 3146к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Котовської міжрайонної прокуратури.
Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області.
Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 30000, 60 грн. (тридцять тисяч грн. 60 коп.).
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9000, 18 грн. (дев'ять тисяч грн. 18 коп.).
Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано суддею 29.03.2016 року.
Суддя О.М. Тарасишина
.