Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 березня 2016 р. Справа № 805/54/16-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голошивця І.О., розглянувши адміністративний позов Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України про визнання протиправними дії та скасування податкової вимоги про сплату боргу № Ю-35-11 від 05 жовтня 2015 року.
Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України, в якому просить суд визнати протиправними дії та скасувати вимогу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України № Ю-35-11 від 05 жовтня 2015 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 4 192 938,69 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він, як платник єдиного внеску, визначений статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування”, знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, що триває на території Донецької та Луганської областей згідно указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ внесено зміни до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, зокрема, платників єдиного внеску, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції звільнено від сплати єдиного внеску на час проведення антитерористичної операції.
Як зазначає позивач, він зареєстрований за юридичною адресою вул. Карла Лібкнехта, буд. 177, м. Маріуполь, Донецької області, але фактичним місцезнаходженням апарату управління підприємства залишається м. Донецьк, отже, як платник єдиного соціального внеску позивач перебуває на обліку у відповідача та фактично здійснює свою діяльність в зоні проведення антитерористичної операції, оскільки згідно переліку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року 1275-р місто Маріуполь включене до переліку проведення АТО.
З зазначених підстав позивач вважає себе звільненим від зобов'язань щодо сплати єдиного соціального внеску, а винесена вимога № Ю-35-11 від 05 жовтня 2015 року є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Представником позивача надано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу суду надіслав заперечення проти позову, в обґрунтуванні яких зазначив, що Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ не скасовує обов'язків, визначених ч.2 ст.6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування”, а надає можливість платникам єдиного внеску на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та у повному обсязі. На підставі викладеного, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження, та фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 00191678, юридична адреса: 87547, м. Маріуполь, вул. К. Лібкнехта 177-А.
Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне Підприємство “Компанія “Вода Донбасу” перебуває на обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України.
05 жовтня 2015 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України винесено спірну вимогу № Ю-35-11 на суму 4 192 938,69 грн. на ім'я комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу”, яка отримана адресатом 08 жовтня 2015 року (а.с.22).
Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” зі скаргою від 12 жовтня 2015 року № 03/02/вх.4-1012-15 звернулось до Міжрегіонального головного Управління ДФС України з проханням скасувати вимогу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України від 05 жовтня 2015 року № Ю-35-11 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 4 192 938,69 (а.с.7-8).
МГУ ДФС України за наслідками розгляду скарги винесено рішення від 11 листопада 2015 року № 25174/10/28-10-10-4-33, яким вирішено залишити скаргу без задоволення, а рішення СДПІ з ОВП у м. Донецьку МГУ ДФС від 05 жовтня 2015 року № Ю-35-11 - залишити без змін (а.с.9-13).
Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” 24 листопада 2015 року направило скаргу на адресу ДФС України від 24 листопада 2015 року № 03/3582 щодо скасування вимоги від 05 жовтня 2015 року № Ю -35-11(а.с.15-18).
За результатами розгляду скарги від 24 листопада 2015 року № 03/3582 ДФС України винесла рішення від 21 грудня 2015 року № 27301/6199-99-10-07-07-25, яким повідомила, що вирішила вимогу про сплату боргу від 05 жовтня 2015 року № Ю-35-11 СДПІ з ОВП у м. Донецьку МГУ ДФС та рішення МГУ ДФС України за результатом первинної скарги від 11 листопада 2015 року № 25174/10/28-10-10-4-33 залишити без змін, а скаргу КП «Компанія «Вода Донбасу» від 24 листопада 2015 року № 03/3582 - без задоволення (а.с. 20-21).
Сертифікатом (висновком) торгово - промислової палати України № 1735 про настання обставин непереборної сили від 25 листопада 2014 року за вих. № 5270/05-4 засвідчено настання обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року КП “Компанія “Вода Донбасу” при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються оправлення та сплати податків, обов'язкових платежів. На момент видачі сертифікату (висновку) торгово - промислової палати України обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо (а.с.26-27).
Сертифікатом (висновком) торгово - промислової палати України № 1736 про настання обставин непереборної сили від 25 листопада 2014 року за вих. № 5268/05-4 засвідчено настання обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року КП “Компанія ”Вода Донбасу” при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються продовження граничного строку подачі податкових декларацій. На момент видачі сертифікату (висновку) торгово - промислової палати України обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо (а.с.28-29).
05 листопада 2014 року (вих. №17/1792) до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників направлено Заяву відповідно до ст.9-3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» про звільнення від виконання своїх обов'язків щодо нарахування, утримання, сплати єдиного внеску та подання звітності. (а.с.24)
Відповіддю Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 18 листопада 2014 року за вих. № 20980/10/28-10-42-20-17 позивачу відмовлено в задоволенні даної заяви (а.с.14)
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи” від 04 липня 2013 року № 406-VII до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та Податкового кодексу України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України передано органам доходів і зборів.
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Тобто, контролюючим органам, надано також право здійснення контролю за нарахуванням, повнотою і своєчасністю сплати єдиного соціального внеску.
Законом України “Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI від 8 липня 2010 року (далі за текстом - Закон №2464) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Тобто, позивач в розумінні зазначених норм Закону є страхувальником та на нього покладений обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктами 1, 4 частини 2 статті 6 Закону України “Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 9 Закону №2464 визначені порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Наряду з викладеним, суд враховує наступне.
Спірним питанням даної справи є звільнення платників єдиного внеску, що здійснюють діяльність в зоні проведення антитерористичної операції від зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на час проведення антитерористичної операції.
Спеціальним законодавством стосовно справляння податків, зборів та єдиного внеску на час проведення АТО позивач, який зареєстрований в зоні проведення АТО звільнений від сплати поточних зобов'язань зі сплати єдиного внеску, виходячи з наступного.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ (надалі - Закон № 1669).
Законом України № 1669-VІІ внесено зміни до Закону України “Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, зокрема, розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” доповнено пунктом 9-4 такого змісту:
Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
Таким чином, пункт 9-4 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 є умовною нормою, оскільки звільняє платників єдиного внеску від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану лише за умови надання заяви платником єдиного внеску про звільнення від сплати єдиного внеску до контролюючого органу.
Судом встановлено, що 05 листопада 2014 року за вихідним №17/1792, Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” надало до МГУ Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників заяву про звільнення від сплати єдиного внеску (а.с.24). Тобто, заява подана позивачем не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції, як визначено Законом №2464 для сплати зобов'язань по єдиному внеску. Відповіддю Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 18 листопада 2014 року за вих. № 20980/10/28-10-42-20-17 позивачу відмовлено в задоволенні даної заяви (а.с.14)
Абзацом 2 статті 1 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням від 02 грудня 2015 року № 1275-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Підпунктом 20 пункту 1 додатку до вказаного розпорядження м. Маріуполь віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася антитерористична операція.
Також, пунктом 3 Розпорядження Кабінету міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р визнано такими, що втратили чинність:
- розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 88, ст. 2532);
- розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 “Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 91, ст. 2614).
Як зазначено вище, позивач здійснює свою діяльність на території м. Маріуполь Донецької області, а також на території м. Донецька залишається апарат управління підприємства, як свідчить позовна заява.
Відповідно до частин 1-3 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України № 1669-VІІ, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону.
Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.
Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
З зазначених підстав, внесені Законом України № 1669 зміни до Закону №2464 звільняють від сплати єдиного внеску суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, оскільки на час розгляду даної справи Президентом України не приймався указ про завершення проведення антитерористичної операції, тобто період проведення АТО триває.
Статтею 10 цього Закону встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Позивачем надано у якості доказу сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України № 1735 від 25 листопада 2014 року про настання обставин непереборної сили КП “Компанія “Вода Донбасу” та сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України № 1736 від 25 листопада 2014 року про настання обставин непереборної сили саме КП “Компанія “Вода Донбасу”, тобто наявність форс-мажорних обставин позивачем підтверджено (а.с. 26-29).
Також, у строки, передбачені Законом, 05 листопада 2014 року вих. № 17/1792 позивач надав до відповідного податкового органу заяву про звільнення від сплати єдиного внеску (а.с. 24).
Таким чином, позивач виконав вимоги Закону і є звільненим від сплати єдиного внеску.
За таких обставин, вимога Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України № Ю-35-11 від 05 жовтня 2015 року є незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає критеріям правомірності, які ставляться до рішень суб'єктів владних повноважень ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог позивача про визнання неправомірними дій щодо прийняття відповідачем зазначеної вимоги, суд зазначає наступне.
Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення цих дій є процесом реалізації наданих законом суб'єкту владних повноважень функцій. Самі по собі дії щодо прийняття спірного рішення не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи, щодо якої прийнято це рішення - правові наслідки для позивача несе сам акт індивідуальної дії (у даному випадку - рішення про застосування штрафу та пені), саме воно має вплив на права та обов'язки особи.
Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що необхідним та достатнім способом захисту порушеного права є скасування спірної вимоги, а вимоги позивача в частині визнання неправомірними дій по його прийняттю не підлягають задоволенню у зв'язку із тим, що обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.
Враховуючи наведене, у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Статтею 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.
Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру суб'єктом владних повноважень, юридичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до цього ж підпункту вказаного Закону за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору в сумі 1 розміру мінімальної заробітної плати.
Позивач зі зверненням до суду з позовними вимогами даного адміністративного позову мав сплатити судовий збір за майнову вимогу в сумі 62 894,08 грн. та немайнову вимогу в сумі 1 218,00 грн. (станом на 1 вересня 2015 року, оскільки адміністративний позов підписаний 30 грудня 2015 року, а також сплата судового збору була здійснена 30 грудня 2015 року).
Як вбачається з матеріалів справи позивачем при подачі адміністративного позову було сплачено судовий збір в сумі 62 894,08 грн., тобто тільки за вимогу майнового характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст.94 вказаного Кодексу, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Отже, з урахуванням вищевказаного, суд приходить до висновку про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 61 676, 08 грн. (62 894,08 - 1 218,00), сплата якого позивачем при зверненні до суду із даним позовом підтверджується відповідною квитанцією, наявною в матеріалах справи.
З огляду на наведене, на підставі Податкового кодексу України, Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, керуючись вимогами ст.ст. 4-15, 51, 69-72, 86, 94, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України про визнання протиправними дії та скасування податкової вимоги про сплату боргу № Ю-35-11 від 05 жовтня 2015 року - задовольнити частково.
Скасувати вимогу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України № Ю-35-11 від 05 жовтня 2015 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 4 192 938,69 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу (код ЄДРПОУ 00191678 юридична адреса: 87547, Донецька обл., м. Маріуполь, Жовтневий район, вул. К. Лібкнехта 177-А) за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку МГУ ДФС України (код ЄДРПОУ 39789047, юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська буд.59) судовий збір у розмірі 61 676 (шістдесят одна тисяча шістсот сімдесят шість) гривень 08 копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Голошивець І.О.