29 березня 2016 р. Справа № 876/14723/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Мелінишин С.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
17.06.2013 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача: № 0007471702 від 04.06.2013 року форми «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість; № 0007461702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб; № 0000091702 від 04.06.2013 року про збільшення грошового зобов'язання зі сплати адміністративних штрафів.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем неправомірно, оскільки висновки, які зроблено у акті перевірки податкового органу, на підставі яких приймалось дане рішення, не можуть вважатися обґрунтованими, суперечать фактичним обставинам справи та не відповідають чинному законодавству.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 0007471702 від 04.06.2013 року форми «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та № 0007461702 від 04.06.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що законних підстав для донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій у відповідача не було, оскільки позивачем правомірно віднесено до валових витрат господарської діяльності придбання запчастин, які не пов'язані з основним видом господарської діяльності позивача вантажні перевезення, та до податкового кредиту витрати на придбання вантажних автомобілів, запасних частин до них, міні електростанції, які використовуються в господарській діяльності. Разом з тим, податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2013 року №0000091702 про застосування штрафних санкцій за ненадання під час перевірки книги обліку доходів та витрат є правомірним тому, що позивачем визнано факт не надання цієї книги під час перевірки, а знаходження її в матеріалах судової справи по іншому спору перевіряючим не було доведено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності серії НОМЕР_5 від 22 листопада 2002 року та згідно ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом НОМЕР_6 від 29 червня 2010 року, виданої головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України, позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований платником податку на додану вартість з 16 березня 2005 року, згідно свідоцтва НОМЕР_7 НОМЕР_8 від 26 лютого 2013 року нове свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ(том 1, а.с.113-117).
20 травня 2013 року державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську було складено акт №3645/17-2/НОМЕР_4 «Про результати документальної планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1(том 1, а.с.18-68).
За результатами вказаної позапланової перевірки зроблено висновки про порушення п.19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV від 22 травня 2003 року, ст. 177 Податкового кодексу України, п.6 ст. 128 Господарського кодексу України, порушення статті 13-14 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян», п.19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме завищення ОСОБА_1 суми валових витрат через неправомірне включення до них сум ПДВ, вартості придбаних запчастин та нарахування амортизації, в результаті чого було донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 116044,78 грн.
Також, зроблено висновки про порушення п.п.7.4.1., п.п.7.4.3., п.п.7.4.4., п.7.7.1., п.7.7., статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.4 статті 198, п.200.1 статті 200 Податкового кодексу України, а саме в частині включення ОСОБА_1 до складу податкового кредиту сум ПДВ по придбаних вантажних автомобілях, пів причепах та запчастинах до автомобілів, внаслідок чого позивачу донараховано податку на додану вартість розмірі 327929, 00грн. В зв'язку з тим, що транспортні засоби, що були придбані у 2012 році ОСОБА_1 оформлені на ОСОБА_1, а не на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, він не мав законодавчих підстав включити до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню транспортних засобів, в тому числі і у зв'язку з тим, що придбані транспортні засоби, запчастини, що придбавались для ремонту автомобілів і півпричепів, не використовувались підприємцем у господарській діяльності.
На підставі вищенаведених висновків акту державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську винесено податкові повідомлення-рішення № 0007461702 від 04 червня 2013 року форми «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 134416, 96 грн., з яких 116077,78 грн. за основним платежем, 18372,18 за штрафними санкціями; № 0007471702 від 04 червня 2013 року форми «Р» про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 404480,75 грн., з яких 327929,00 грн. за основним платежем, 76551,75 грн. за штрафними санкціями(том 1, а.с.15-17).
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0007471702 та № 0007461702 від 04 червня 2013 року.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
У додатку № 7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12, зазначено, що відповідно до статті 8 («Амортизація») можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.
До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.
Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього належать до другої групи основних фондів.
Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що валовий дохід платників податку-фізичних осіб підлягає зменшенню на суму амортизаційних відрахувань у разі ведення такими платниками бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та за умови фактичного отримання валового доходу завдяки використанню відповідних основних фондів.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем здійснювався бухгалтерський облік балансової вартості основних фондів, норми амортизації до балансової вартості основних фондів застосовувались, а тому правомірно включено до складу валових витрат вартість запасних частин до автомобілів.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду України, яка викладена в постанові від 15.04.2014 року у справі № 21-53а14.
Відповідно до пункту 1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
Підпунктом 7.5.2 пункту 7.5 ст. 7 цього Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті;
Встановивши факт придбання позивачем за контрактами, які були укладені ним як суб'єктом підприємницької діяльності, транспортних засобів та запчастин до них та сплати при розмитненні сум податку на додану вартість, суд першої інстанції зробив правильний висновок про правомірність формування позивачем податкового кредиту за такою ВМД.
Посилання податкового органу на факт реєстрації позивачем транспортних засобів та запчастин до них на фізичну особу ОСОБА_1, як підтвердження того, що транспортні засоби були придбані позивачем не як суб'єктом підприємницької діяльності, судом першої інстанції було обґрунтовано спростовано посиланням на норми Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, пунктом 6 яких встановлено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами.
Крім того, факт використання ввезених транспортних засобів у господарській діяльності підприємця підтверджується актами виконання робіт, списання з/ч та експлуатаційних матеріалів, рахунками та товарними чеками, інвентарними картками (том 1, а.с.152-228, том 2, 22-52, 89-102).
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. (підпункт 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР у редакції Закону України 28.12.2007 р. № 107-VI).
Враховуючи правомірність формування позивачем податкового кредиту у податковому обліку, висновки податкового органу про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є неправомірними.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 809/1889/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: В.Я. Качмар
В.В. Ніколін