м. Вінниця
22 березня 2016 р. Справа № 802/4101/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Цибка В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління Дергеокадастру у Вінницькій області
про: визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії
В грудні 2015 року до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у вересні 2015 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,80 га для ведення особистого селянського господарства на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області.
За результатами розгляду поданого клопотання відповідач відмовив у наданні такого дозволу, посилаючись при цьому на те, що розташування об'єкта не відповідає вимогам законодавства та техніко-економічному обґрунтуванню використання та охорони земель, що не узгоджується із вимогами пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Не погодившись із відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, у якому просить визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, що викладена у листі № ДЦ-31-2-7777.3-6907/19-15 від 06 жовтня 2015 року, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та зобов'язати відповідача вчинити дії щодо повторного розгляду його клопотання про відведення вказаної вище земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Також, з метою належного виконання рішення суду в цій частині, позивач, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 267 КАС України, просить зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення по даній справі.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні адміністративного суду відмовити. В письмових заперечення проти адміністративного позову, які містяться в матеріалах справи, зіслався на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також на той факт, що місце розташування (розміщення) земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність, порушує стабільність і компактність землекористування сільськогосподарських земель як єдиного масиву.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено наступне.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням та необхідними документами з приводу надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,80 га на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.
Проте, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листом вих. № ДЦ-31-2-7777.3-6907/19-15 від 06 жовтня 2015 року відмовило заявнику у наданні такого дозволу з огляду на те, що розташування об'єкта не відповідає вимогам п.7 ст.118 Земельного кодексу України та техніко-економічному обґрунтуванню використання та охорони земель (а.с.7).
Надаючи правову оцінку вказаній відмові, суд зважає на таке.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).
Так, частиною 6 цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
З листа відповідача вих. № ДЦ-31-2-7777.3-6907/19-15 від 06 жовтня 2015 року слідує, що з наданого позивачем викопіювання розміщення земельної ділянки, яку бажає отримати у власність заявник, порушує вимоги раціональної організації території та компактність землекористування (створюється черезсмужжя). Разом з цим, згідно зі статтею 36 Закону України "Про охорону земель" черезсмужжя та конфігурація земельних ділянок, що створюють перешкоди в ефективному їх використанні і здійсненні природоохоронних заходів, а також порушують ландшафтну цілісність території, підлягають упорядкуванню. Відтак, на думку відповідача, місце розташування об'єкта не відповідає вимогам закону та техніко-економічному обґрунтуванню використання та охорони земель, що у відповідності до частини 7 статті 118 ЗК України є підставою для відмови у наданні заявнику дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Однак, суд критично оцінює такі підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зважаючи на таке.
Статтею 36 Закону України "Про охорону земель", на яку посилається відповідач у своїх запереченнях, врегульовано особливості охорони земель при здійсненні господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення.
Частиною 1 статті 36 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.
Однак, таке упорядкування здійснюється не на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а на етапі використання таких земельних ділянок. Більше того, таке впорядкування потрібне при умові створення перешкод в ефективному використанні земель сільськогосподарського призначення і здійснення природоохоронних заходів, що можливо встановити в ході використання таких земельних ділянок.
Крім того, судом досліджено ситуаційний план із чергового кадастрового плану на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області, з якого видно, що бажана для позивача земельна ділянка та земельні ділянки, які знаходяться поряд не утворюють черезсмужжя (а.с.8). Тому суд доходить висновку, що з наданого плану існування черезсмужжя не доведено, а отже доводи відповідача є безпідставними.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправною, так як надана з підстави, що не передбачена ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
На переконання суду, посилання відповідача як на підставу для відмови у наданні позивачу такого дозволу на те, що з урахуванням статті 36 Закону України "Про охорону земель" місце розташування об'єкта не відповідає вимогам закону та техніко-економічному обґрунтуванню використання та охорони земель є надуманими та не пов'язані між собою. До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що зазначаючи про невідповідність місця розташування об'єкта вимогам закону, маючи на увазі частину 4 статті 36 Закону України "Про охорону земель", є помилковим.
Відтак, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що викладені у листі від 06 жовтня 2015 року, є протиправною, а тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.
Разом з тим, зважаючи на протиправність відмови відповідача у наданні позивачу відповідного дозволу, на переконання суду, задоволенню підлягає вимога позивача в частині зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача від вересня 2015 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ Держгеокадасту у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення по даній справі, то вона, на думку суду, також підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Згідно частини 1 статті 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Цій нормі кореспондують положення абзацу сьомого пункту 4 частини 1 статті 163 вказаного Кодексу, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної інстанції зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.06.2009 року №16-рп/2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголошено, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", - "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Згідно з частиною 12 статті 267 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 181 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, законодавець у контексті Кодексу адміністративного судочинства України передбачив загальні і спеціальні способи судового контролю.
Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому статтею 181 КАС України.
Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені статтею 267 КАС України, зокрема до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Разом з тим, в абзаці 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Таким чином, оскільки постанова суду зобов'язує відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, суд вважає за необхідне встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання постанови - один місяць з дня набрання законної сили рішенням суду.
Згідно із ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,80 га на території Томашпільської селищної ради Вінницької області (за межами населеного пункту), викладену у листі від 06.10.2015.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,80 га на території Томашпільської селищної ради Вінницької області (за межами населеного пункту).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 974,40 грн. (дев'ятсот сімдесят чотири гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна