Справа № 802/3746/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
29 березня 2016 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції про визнання незаконних дій і скасування постанови,
07 жовтня 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції про визнання незаконних дій і скасування постанови.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року даний адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Мотивами апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
18 березня 2016 року на адресу суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу (вх. №919/16) від позивача, в якому він просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.
29 березня 2016 року на адресу суду надійшла заява (вх.3519/16) від ОСОБА_2 про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час день та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь сторін в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Згідно з частиною 6 статті 12, частиною 1 статті 41 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, 26.02.2015 року до ВДВС Вінницького РУЮ надійшов виконавчий лист №0203/1619/2012 виданий Вінницьким районним судом Вінницької області 12.02.2014 року про звернення стягнення боргу з ОСОБА_2, на користь ПАТ "Фідобанк" в сумі 960 859,74 грн.
Постановою державного виконавця ВДВС Вінницького РУЮ від 03.03.2015 року на підставі вищезазначеного виконавчого документа відкрито виконавче провадження та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення суду до 13.03.2015 року.
Оскільки, у визначений державним виконавцем строк боржник судове рішення самостійно не виконав та не оскаржив, 13.03.2015 року на підставі ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_2 виконавчого збору.
В суді першої інстанції було встановлено, що 07.09.2015 року на адресу ВДВС Вінницького РУЮ надійшла заява від представника ПАТ "Фітобанк" Мартинюка А.В. про повернення виконавчого документа згідно п.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження".
Також, в судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що 23.09.2015 року вищевказаний виконавчий документ був повернутий ПАТ "Фідобанк" та у відповідності до ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат пов'язаних з проведенням виконавчих дій та виділено в окреме провадження.
28.09.2015 року державним виконавцем Маковеєм В.А. відкрито виконавчі провадження № 48835421 на виконання постанови від 23.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВДВС Вінницького РУЮ витрат в сумі 72,10 грн. та № 48835388 на виконання постанови від 13.03.2015 року про стягнення з боржника на користь ВДВС Вінницького РУЮ виконавчого збору в розмірі 86 085, 97 грн. (а.с.7, 8).
Не погоджуючись з вказаними постановами відповідача від 28.09.2015 року позивач оскаржив їх до суду першої інстанції.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2015 року даний адміністративний позов задоволено.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною четвертою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Водночас як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 6 постанови № 3 від 13.12.2010 року "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" (з наступними змінами і доповненнями), судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до певних видів відповідальності за невиконання рішення у добровільному порядку та порушення обов'язків, що покладаються на осіб, які беруть участь у виконавчому процесі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її добровільного невиконання, виконується примусово в установленому Законом порядку шляхом накладення стягнення на заробітну плату, інші види доходів боржника чи на його майно.
За змістом пункту 8 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Тому судам слід ураховувати, що спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору або накладення штрафу, прийнятої під час виконання будь-яких виконавчих документів, у тому числі рішень судів загальної юрисдикції та господарських судів, також належать до адміністративної юрисдикції.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_2 оскаржує постанови державного виконавця від 28.09.2015 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 96085,97 грн. та витрат в сумі 72,10 грн.
З огляду на вищевикладене та виходячи з положень ч. 2 ст. 19 КАС України розгляд і вирішення даної адміністративної справи належить до компетенції суддів адміністративної юстиції.
Окрім того, згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Частиною 1 статті 11 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вживати заходів щодо примусового виконання рішень, встановлених Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (ч. 5 ст. 25 Закону № 606-XIV).
Частиною першою статті 27 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Змістовний аналіз вищезазначених норм закону дає підстави для висновку, що строк, визначений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, є тим строком, протягом якого боржник добровільно може виконати рішення і в цьому разі виконавчий збір та інші витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій з боржника не стягуються.
Разом із тим, після спливу такого строку (на наступний день) розпочинається процедура примусового виконання рішення з передбаченими у ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV негативними для боржника правовими наслідками.
При цьому відповідно до ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Таким чином, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору не може бути винесена державним виконавцем раніше строку, що наданий боржнику для самостійного виконання рішення.
Разом з тим суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що необхідною умовою для стягнення з боржника виконавчого збору є дотримання державним виконавцем приписів закону щодо належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, оскільки в іншому випадку нівелюється надана боржнику можливість виконати рішення добровільно.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону № 606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Отже, копія постанови про відкриття виконавчого провадження має бути надіслана боржнику державним виконавцем рекомендованим листом з повідомленням про вручення за тією адресою, що зазначена у виконавчому листі.
Як встановлено з матеріалів даної адміністративної справи, а саме з копії реєстру про відправлення простої кореспонденції за 19.03.2015 рік (а.с. 40) слідує, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.03.2015 року направлено позивачу простою поштовою кореспонденцією.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що будь-яких належних доказів про вручення вищезазначеної кореспонденції або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення, у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", копії постанови від 13.03.2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору відповідачем до суду не було надано, що в свою чергу свідчить про порушення норм чинного законодавства при виконанні виконавчих дій державним виконавцем.
Отже, колегія суддів дійшла до твердження, що приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.03.2015 року, внаслідок якої з'явилось окреме провадження, а саме постанови від 28.09.2015 року, державний виконавець належним чином, як того передбачають норми статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", не повідомив про це у встановлений строк боржника та без підтвердження того, що боржник отримав копії постанови, почав проводити дії по примусовому виконанню рішення.
На підставі вищевикладеного суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивач був позбавлений можливості у наданий державним виконавцем строк, а саме до 13.03.2015 року, виконати вимоги у добровільному порядку, адже ОСОБА_2 фізично не міг виконати рішення суду, оскільки не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження та не отримував відповідної постанови державного виконавця до закінчення вищезазначеного строку.
З огляду на викладене суд приходить висновку про передчасність та незаконність постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №№ 48835421 та 48835388 від 28.09.2015 року винесених державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції.
Проаналізувавши доводи апелянта та наявні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов до твердження, що вони є необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням норм чинного законодавства.
Згідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд за ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу вимог ст. 71 КАС України, апелянтом не доведено, а в суді апеляційної інстанції не знайшло свого підтвердження обґрунтованості дій державного виконавця відділу ДВС Вінницького РУЮ Маковеєм В.А., у винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №№ 48835421 та 48835388 від 28.09.2015 року.
На підставі вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що вищевказані постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №№ 48835421 та 48835388 від 28.09.2015 року були винесені при поверхневому та неповному виконавчому провадженні, тобто без урахування всіх обставин, які мають значення для їх прийняття, у зв'язку з чим необхідно скасувати вищезазначені постанови від 28.09.2015 року.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі протягом трьох днів з дня закінчення розгляду справи.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.