Справа: № 760/22687/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
24 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Новак О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
28 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив, з урахуванням уточнень: визнати неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення на день встановлення інвалідності відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача одноразову грошову допомогу у разі інвалідності відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 240 000 грн; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення, нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, встановленої частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року у порядку скороченого провадження адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду війни згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду війни згідно статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі, встановленому Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року, виходячи з грошового забезпечення на день встановлення інвалідності. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову та прийняти нове рішення, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
23 березня 2016 року відповідачем через канцелярію Київського апеляційного адміністративного суду подано клопотання (доповнення до апеляційної скарги), в якій просить суд скасувати постанову та закрити провадження у справі. Однак, під час апеляційного розгляду справи дане клопотання відповідач просив залишити без розгляду, оскільки воно заявлено передчасно.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2003 №1 звільнений з військової служби 05.01.2003 (а.с. 21).
24 липня 2013 року позивачу встановлено II групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ЛНА на ЧАЕС, підтверджене Довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА №809630 від 24.07.2013 (а.с. 20).
Вказане також підтверджується посвідченням інваліда II серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації 23.07.2013 (а.с. 19) та посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 від 08.08.2013 (а.с. 18).
У подальшому, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою за вх. №Г-944 від 16.12.2014, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу, у зв'язку з визнанням його інвалідом II групи, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з з виконанням обов'язків військової служби з ЛНА на ЧАЕС.
Для надання висновку стосовно правомірності отримання грошової допомоги заява від 16.12.2014 військовим комісаріатом направлена до Міністерства оборони України відповідно до листа №9229 від 23.12.2014 (а.с. 24).
Департамент фінансів України Міністерства оборони України листом від 12.01.2015 №248/316/2333/87 повідомив позивача про те, що документи для призначення одноразової грошової допомоги до Міністерства оборони України не надходили (а.с. 25).
Позивач звернувся до Міністерства оборони України зі скаргою від 16.08.2015 щодо призначення службового розслідування за фактом втрати вищезазначених документів (а.с. 26).
Київський міський військовий комісаріат листом №10886 від 05.11.2015 з посиланням на лист Міністерства оборони України від 28.10.2015 №248/3/6/3146 повідомив позивача, що Міноборони України за наслідками розгляду заяви повернуло документи до комісаріату без реалізації, у зв'язку з відсутністю у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги (а.с. 28).
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, право на грошовому допомогу у звільненого військовослужбовця наступає на момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на військову службу від 28.05.2008 №499.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІІ від 25.03.1992.
Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991.
Розділом ІІ цього Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.
Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті зазначеного Закону Кабінет Міністрів України постановою №499 від 28.05.2008 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок №499).
Отже, після встановлення позивачу II групи інвалідності і на момент його звернення з відповідною заявою до військового комісаріату Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була передбачена виплата одноразової грошової допомоги в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.
Разом з цим, частиною дев'ятою ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 3 листопада 2006 року №328-V передбачено, якщо військовослужбовці, військовозобов'язані або резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходять службу у військовому резерві, та члени їх сімей одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі: 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.
Частина друга статті 16 Закону № 2011-XII та Порядок №499 не суперечать один одному, оскільки цим Законом Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір одноразової грошової допомоги.
Кабінет Міністрів України у Порядку не вийшов за межі вимог статті 16 Закону №2011-XII і встановленими умовами не обмежив права військовослужбовців, оскільки у постанові №499 деталізовані загальні підходи щодо компенсаційних виплат, встановлених Законом.
Таким чином, виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону №2011-ХІІ, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічна позиція викладена в постановах колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 21.04.2015 (справа №21-135а15) та від 18.11.2014 (справа №21-446а14).
Отже, особи, які звільнені з військової служби до 1 січня 2007 року та, відповідно, яким встановлена інвалідність після вказаної дати внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги.
Натомість вищевказане спростовує посилання апелянта на те, що оскільки позивач звільнений з військової служби у 2003 році, а інвалідність встановлена у 2013 році, тому відсутні підстави для нарахування одноразової грошової допомоги, передбаченої редакцією частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, яка набрала чинності 1 січня 2007 року.
Щодо визначення складових грошового забезпечення стосовно виплати одноразової грошової допомоги колегія суддів зазначає наступне.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку №499 передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності чи у разі інвалідності, що сталися включно до 31 грудня 2007 року, - виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення відповідно до Указів Президента України від 10 квітня 1996 №925 та від 23 лютого 2002 №173 і постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 №829.
Водночас частина друга статті 9 Закону №2011-XII складові грошового забезпечення визначає по-іншому: до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби, визначається Порядком, а складові такого грошового забезпечення - відповідно до статті 9 Закону №2011-XII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.01.2015 (справа №21-521а14).
Разом з тим, суд не має компетенції визначати суму недоплачених виплат та стягувати її з відповідача, оскільки не може підміняти державний орган, а лише може визнати такі дії чи бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, не визначаючи конкретної суми.
З наведених норм чинного законодавства на момент здійснення спірних правовідносин вбачається, що висновок суду першої інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Крім того, колегією суддів не приймаються до уваги твердження відповідача щодо пропуску строку позивачем для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, КАС України визначає, що дотримання строків на подання апеляційної скарги є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, Київський міський військовий комісаріат листом від 05.11.2015 №10886, посилаючись на лист Міністерства оборони України від 28.10.2015 №248/3/6/3146 повідомив про те, що за наслідками розгляду заяви повернуло документи до комісаріату без реалізації, у зв'язку з відсутністю у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги. За захистом порушеного права позивач звернувся до суду 28 грудня 2015 року.
Таким чином, посилання апелянта на пропуск позивачем строку для звернення до адміністративного суду є помилковими.
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем допущено бездіяльність, наслідком якої стало порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року - без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Н.М.Троян
Судді: Н.П.Бужак,
В.А. Твердохліб
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Твердохліб В.А.
Бужак Н.П.