29 березня 2016 р.Справа № 820/12012/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Тацій Л.В.
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2016р. по справі № 820/12012/15
за позовом Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод"
до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, Державне підприємство "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № 0000182220 від 14.12.2015 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 951934,00 грн. за період - серпень 2015 р.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2016р. по справі № 820/12012/15 позов задоволено.
Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 29.03.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач - ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На обліку як платник податків підприємство перебуває в Ізюмській ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадянських формувань, видами діяльності ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД", видами діяльності є виробництво й оброблення інших скляних виробів, у т.ч. технічних; виробництво вогнетривких виробів; виробництво зброї та боєприпасів; виробництво радіологічного, електромедичного й електротерапевтичного устаткування; виробництво оптичних приладів і фотографічного устаткування; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування (а.с.180-182). ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" має ліцензію від 27.12.2012 року серії АВ №597926, яка видана Міністерством економічного розвитку і торгівлі України для здійснення видів діяльності: розроблення, виготовлення, реалізації, ремонт і модернізація військової техніки (а. с. 183).
Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.
Ізюмською ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" з питань повноти відображення у податковому обліку господарських відносин з контрагентами: ТОВ "Електрон - Експерт" за період з 01.07.2015р. по 31.07.2015р. та ФОП ОСОБА_1 за період з 01.07.2015р. по 31.08.2015р.
Результати перевірки оформлені актом від 30.11.2015 року №263/20-14-22-01/30210163 (а.с.15-28).
У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" завищено податковий кредит на загальну суму 951934 грн., в т.ч. за липень 2015р. по взаємовідносинам з ТОВ "Електро - Експерт" на суму 291180 грн. та по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 на суму 294288 грн., та за серпень 2015р. по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 на суму 366466 грн., який проведено на підставі операцій на підставі операцій, що не мають реальності здійснення в липні 2015р. та серпні 2015р. відповідно.
Позивачем подані заперечення на акт перевірки (а.с.28-31, т.1), за результатами розгляду яких рішенням Ізюмської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області від 10.12.2015р. №3580/10-/20-14-22-19 визначено, що доводи позивача з приводу правомірності віднесення до складу податкового кредиту операцій з придбання електронних компонентів невідомого походження від ТОВ "Електро - Експерт" та ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими та не спростовують висновків перевіряючих (а.с.32-34, т.1).
На підставі вище зазначеного акту перевірки Ізюмською ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 14.12.2015 року №0000182200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмір 951934 грн. (а.с.35, т.1).
З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття податковим органом рішення, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про нереальність господарських операцій з ТОВ "Електро - Експерт" та ФОП ОСОБА_1 з посиланням на витяги з податкової інформації: від 22.10.2015 року №644/20-30-22-03/37094728, від 23.10.2015року №1405/7/20-38-22-05-04, від 26.10.2015року №945/20-23-17-01.
На вказані доводи відповідач посилався як у акті перевірки, так і в запереченнях на адміністративний позов, поданих до суду першої інстанції, а також і у доводах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку.
Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За приписами пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяв в перевіреному періоді) в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано в ст. 138 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому суд зазначає, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, визначальною ознакою витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.
Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Так, з матеріалів справи слідує, що між ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" (покупець) та ТОВ "Електро - Експерт" (постачальник) укладено договір поставки від 10.04.2015р.№10/04/15-1 (а.с.36-37, т.1).
Згідно п.п.1.1 зазначеного договору поставки - постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти й оплатити продукцію (електронні компоненти та ін..), вказану у специфікаціях, на умовах, передбачених даним договором.
Також п.п.3.1 зазначеного договору поставки визначено, що постачання продукції здійснюється до складу покупця за рахунок постачальника.
Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму.
На виконання умов договору ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" прийняло товар - електронно - оптичний перетворювач ЭП - 10АК та полірувальний порошок, що підтверджується специфікаціями (а.с.38-45, т.1), видатковими накладними (а.с. 48,56,63. Т.1).
Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Електро - Експерт" податкові накладні на суму придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вказаним показникам у видаткових накладних та специфікаціях (а.с.47,55,62, т.1).
Копіями виписок по банківському рахунку з відміткою банківської установи про виконання підтверджується факт перерахування грошових коштів на користь ТОВ "Електро - Експерт" (а.с.46,54,61, т.1).
Вказані товарно - матеріальні цінності діставлені на підприємство позивача, що підтверджується прибутковими ордерами та оприбутковано на складі, відповідно до карток складського обліку матеріалів (а.с.50-52,58-59,65, т.1).
Щодо факту транспортування товару колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
Позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних (а.с.49,57,64, т.1), з яких вбачається, що товар був поставлений постачальником на адресу приміщення позивача - Харківська область, м. Ізюм, пр. Леніна, буд.66, яке знаходиться у користуванні ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД".
Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
На підставі наданої позивачем копії витягу з журналу реєстрації довіреностей за 2015 рік (а.с.186-193, т.1) встановлено, що в ньому відображено видачу довіреності на отримання від ТОВ "Електро - Експерт" товарно-матеріальних цінностей, і саме за цією довіреністю вказана особа, яка отримала товарно - матеріальні цінності, що вказано у прибуткових ордерах.
Також позивачем на підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності надано заяви - вимоги, лімітно - заборонні відомості (а.с.55,60,67. Т.1).
При цьому, придбані електронно - оптичні перетворювачі ЭП - 10АК є складовою частиною приладу нічного спостереження ТВН - 5 механіка - водія бронетанкової техніки, виробництво якого здійснює позивач, а придбаний полірувальний порошок є абразивним інструментом, який використовується позивачем при виготовленні всіх оптичних деталей.
З матеріалів справи судом також встановлено, що між ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" (покупець) та ФОП ОСОБА_1 (постачальник) укладено договір поставки від 21.04.2015 року №3045 (а.с.68-72).
Відповідно до п.п.1.1 зазначеного договору поставки - постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та сплатити за продукцію (хімічну продукцію, продукцію електронного призначення), вказану у специфікації, на умовах, передбачених даним договором.
На виконання умов договору та на підставі видаткових накладних, акту приймання - передачі продукції (товарів) (а.с. 75,82,84,90,92, т.1) ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" прийняло товар - електродвигун ДПМ - Н1-01, електродвигун ДПР32-Н6-02-РС-0-08-03М, сплативши його вартість, що підтверджується випискою банку (а.с.73,80,88, т.1), а ФОП ОСОБА_1 виписав податкові накладні (а.с.74,81,89, т.1), що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних ним за вказаним договорам ТМЦ.
Також позивачем надані товарно-транспортні накладні (а.с.76,83,91), з яких вбачається, що товар поставлений постачальником на адресу приміщення позивача - Харківська область, м. Ізюм, пр. Леніна, буд.66, яке знаходиться у користуванні ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД", а також витяг з журналу реєстрації довіреностей за 2015 рік (а.с.186-193, т.1).
Оприбуткування товарно-матеріальних цінностей отриманих від ФОП ОСОБА_1 на складі позивача підтверджується прибутковими ордерами картки складського обліку матеріалів (а.с.77-78, 85-87,93-94, т.1), а їх передача зі складу до цеху - лімітними картами та заявами - вимогами (а.с.79, 95, т.1).
При цьому, судом встановлено, що придбаний електродвигун ДПМ - Н1-01 є високоточним електродвигуном постійного струму спеціального призначення, що входить до складу координатору АФ5.187.031 виробу 9С816, виробництво якого здійснює позивач, а придбаний електродвигун ДПР32-Н6-02 с РС-0-08-03М є високоточним електродвигуном постійного струму спеціального призначення з редуктором, що входить до складу НАСАДКА-1 виробу 9В570, виробництво якого здійснює позивач.
На підтвердження необхідності придбання ТМЦ у контрагентів та використанні їх у виробництві продукції позивачем до матеріалів справи надано паспорти якості, сертифікати якості на виготовлену продукцію (а.с. 195-201).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем включено до складу податкового кредиту суми з придбання товару (обладнання) у ТОВ "Електро - Експерт" та ФОП ОСОБА_1 за відповідний період.
Крім того, факт наявності у позивача - ДП "ІЗЮМСЬКИЙ ПРИЛАДОБУДІВНИЙ ЗАВОД" матеріально - технічних ресурсів, що підтверджується інвентаризаційними відомостями по цеху (а.с.210-236), свідчить про наявність умов необхідних для здійснення основного виду діяльності - розроблення, виготовлення, реалізації, ремонт і модернізація військової техніки, що не заперечується відповідачем. Порядок формування податкового кредиту здійснювався у перевіряємому періоді відповідно Податкового кодексу України.
На час укладання та виконання зазначених вище договорів контрагенти позивача, а саме: ТОВ "Електро - Експерт" та ФОП ОСОБА_1 зареєстровані як юридичні особи та є платниками податку на додану вартість, що встановлено в ході розгляду справи та не заперечується сторонами (а.с.202-204. Т.1).
Посилання відповідача на витяги з податкової інформації: від 22.10.2015 року №644/20-30-22-03/37094728, від 23.10.2015року №1405/7/20-38-22-05-04, від 26.10.2015 року №945/20-23-17-01 - колегія суддів не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд зазначає, що ці документи здатні призвести до зміни в структурі і стані активів платника податків сторони правочину, у зв'язку з цим сприймаються судом як належні та допустимі в розумінні ст. 70 КАС України докази реального вчинення господарської операції із придбання позивачем у контрагента товарно-матеріальних цінностей.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятих ним рішення.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Розподіл удових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ізюмській ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області відстрочено сплату судового збору в розмірі 15706,91 грн. до ухвалення судового рішення по даній справі.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2016р. по справі № 820/12012/15 залишити без змін.
Стягнути на рахунок УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова (банківські реквізити отримувач УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк ГУДКУ у Харківській області, рахунок 31210206781011, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області судовий збір в розмірі 15706 (п'ятнадцять тисяч сімсот шість) грн. 91 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Тацій Л.В.
Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М.
Повний текст ухвали виготовлений 29.03.2016 р.