іменем україни
24 лютого 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Кадєтової О.В.,
Кузнєцова В.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Могилів-Подільському районі Вінницької області про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Могилів-Подільському районі Вінницької області на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2015 року,
У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Могилів-Подільському районі Вінницької області про відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування вимог ОСОБА_2 посилався на те, що в 2002 році працював водієм автомобіля 1 класу на Могилів-Подільському машинобудівному заводі ім. С.М. Кірова. 09 грудня 2002 року за завданням начальника цеха № 10 позивач виїхав на автомобілі Камаз, державний номерний знак 40-80ВІА, у відрядження до смт Ємільчино Житомирської області (390 км від м. Могилів-Подільського)за пиломатеріалами. Під час відрядження ОСОБА_2 обморозив собі ступні ніг. 10 грудня 2002 року складено акт форми Н-5 про розслідування зазначеного випадку та складено акт від 23 грудня 2002 року форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом. 10 квітня 2003 року Могилів-Подільською міжрайонною МСЕК позивачу вперше встановлено 50 % втрати працездатності та третю групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва. У подальшому позивач проходив медичні переогляди, МСЕК встановлювала необхідність в санаторно-курортному лікуванні, ортопедичному взутті. У 2009 році позивачу проведено операцію з ампутації всіх пальців обох ніг. З ушкодженням здоров'я позивачу завдано тяжких фізичних та глибоких моральних страждань, оскільки кардинально змінився звичайний уклад життя, що вимагає великих зусиль для організації життя і відновлення здоров'я та значеного матеріального забезпечення. Просив стягнути з відповідача на свою користь кошти в розмірі 166 068 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Могилів-Подільському районі Вінницької області на користь ОСОБА_2 166 068 грн у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про стягнення судового збору.
У касаційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Могилів-Подільському районі Вінницької області порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 09 грудня 2002 року із ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві, про що свідчать акти: від 10 грудня 2002 року форми Н-5 та від 23 грудня 2002 року форми Н-1 № 7-02.
Відповідно до витягу із акта огляду МСЕК ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності та втрата працездатності при первинному оглядіМСЕК 10 квітня 2003 року становила 50 % строком на 1 рік. У подальшому група інвалідності та відсоток втрати працездатності не змінювався .
Згідно акта № 537 амбулаторної судово-психічної експертизи від 14 липня 2015 року у досліджуваного ОСОБА_2 встановлено наявність психотравмуючих факторів, які обґрунтовують виникнення у нього моральної шкоди внаслідок сильного психологічного та фізичного дискомфорту при зіткненні із будь-якими натяками, що символізують чи нагадують про обставини травматичної події, погіршення психофізіологічного та психоемоційного стану, вплив цих порушень у соціально-побутовій сфері .
Таким чином матеріальний еквівалент моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_2 склав 166 068 грн. Ця сума включає компенсацію за перенесені ним моральні страждання, а також вартість коригувальних заходів, спрямованих на нормалізацію його психічного стану.
Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Таким чином, ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Правовий аналіз положень абз. 4 ст. 1, п. п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, дає підстави для висновку про те, що вказаний Закон передбачав відшкодування потерпілому Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, а також у разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати потерпілим професійної працездатності.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни до абз. 4 ст. 1, підп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Відділення.
Відшкодовуючи моральну шкоду з відділення, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що на час виникнення у ОСОБА_2 права на відшкодування моральної шкоди, тобто з 23 грудня 2002 року, діяла норма ч. 3 ст. 34 Закону України № 1105-XIV, на підставі якої моральна шкода повинна бути відшкодована Фондом.
Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та вимогам норм матеріального права, якірегулюють спірні правовідносини.
Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачем пропущено позовну давність колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не приймаються, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю позовна давність не поширюється.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Могилів-Подільському районі Вінницької області відхилити.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: О.В. Кадєтова
В.О.Кузнєцов